Вернімося до вашого листа, який завжди буде для мене неоціненним. Атож, я не жартую, у ньому є все, чого я ждала: прості почуття, необхідні для сім'ї, як повітря для легень, почуття, без яких не може бути щастя. Я мріяла знайти друга, що поводився б, як чесна людина, мислив, як поет, любив, як люблять жінки, і, здається, моя мрія перестала бути порожньою химерою.
Прощайте, мій друже. Нині я бідна, і саме тому я не скидаю маски, не розлучаюсь із своїм інкогніто, не виходжу із своєї неприступної фортеці. Я прочитала в журналі ваші останні вірші — і з яким захватом! Адже я вже осягнула таємницю вашої душі, її сувору велич.
Невже вас не втішить думка, що одна молода дівчина палко молиться за вас, що ви єдиний володар її помислів і що у вас немає суперників, крім її батька та матері? Чи є сенс нехтувати ці сторінки, переповнені вами одним, написані для вас і які, крім вас, ніхто не прочитає? Відплатіть мені тим самим. Я ще так мало почуваю себе жінкою, що ваші признання — але тільки в тому разі, якщо вони будуть повними й щирими — можуть скласти усе щастя відданої вам
О. д'Еста-М.".
— Господи, та невже я закохався? — вигукнув Лабрієр, усвідомлюючи, що уже з годину сидить нерухомо з листом у руці, після того як прочитав його.— Що робити? Вона гадає, що листується з нашим великим поетом! Обманювати її далі? І чи справді їй двадцять років? А що як усі сорок?
Ернест стояв зачарований перед безоднею невідомого. Невідоме — чорна прірва, що невтримно вабить нас до себе. Іноді цей бездонний морок прорізають вогненні спалахи, утворюючи фантастичні картини у стилі Мартінна80. В житті такому заклопотаному, як життя Каналіса, подібна пригода промайнула б, наче волошка, підхоплена бурхливим гірським потоком; але в житті скромного службовця державного контролю, який чекав повернення до влади уряду, чий представник йому протегував і який, задля розваги, готував Каналіса до кар'єри трибуна, викладаючи йому ази політичної науки, образ цієї молодої дівчини — уява вперто малювала йому біляву красуню, побачену в Гаврі — проник у саме серце й учинив там страхітливе спустошення: пристрасть порушує буденний плин життя людини пересічної, наче вовк, що заліз до кошари. Отож прекрасна незнайомка з Гавра заволоділа всіма помислами Ернеста, і він відповів їй листом надуманим і претензійним; але досада, яка в ньому просвічувала, вже не могла заглушити голосу пристрасті.
VIII
"Мадмуазель О. д'Еста-М.
Самі поміркуйте, панно, чи порядно з вашого боку проникнути у серце бідолашного поета, заздалегідь вирішивши покинути його, якщо він не відповідатиме вашим бажанням? Чи порядно залишити йому на долю вічний жаль, бо ви показали йому, бодай на мить, образ досконалості, хай навіть награної, чи принаймі навіяли йому надію на щастя. З мого боку необачно було наполягати, щоб ви надіслали мені цього листа, щоб розгорнули переді мною прекрасний сувій своїх думок. Дуже легко закохатися в незнайомку, в котрої сміливість так чудово поєднується з оригінальністю, фантазія з глибиною почуттів. Хто б не захотів пізнати вас ближче, після того як прочитав цю вашу сповідь? Мені доводиться докладати неймовірних зусиль, щоб не втратити голову, думаючи про вас, бо ви поєднали в собі усе, що може вплинути на серце й розум чоловіка. Отож я хочу зібрати рештки здорового глузду, які я ще зумів зберегти, і смиренно викласти вам свої міркування. Невже ви гадаєте, панно, що листи — і ті, які малюють життя більш або менш правдиво, і більш або менш лицемірні, бо виражають вони лише хвилинний настрій, у якому були написані, а не суть нашого характеру — невже ви гадаєте, повторюю, що листи, хай які чудові, можуть замінити живу людину і спілкування з нею у буденному житті? Людина — істота роздвоєна. Існує життя невидиме, життя серця, життя, яке може задовольнитися листами, і життя реальне, що йому люди — на жаль! — надають куди більше ваги, ніж це собі уявляють дівчата вашого віку. Обидва ці життя повинні відповідати ідеалу, який ви плекаєте, а таке, слід визнати, трапляється надзвичайно рідко. Чисте, мимовільне, незацікавлене поклоніння самотньої душі, освіченої і водночас цнотливої,— це наче квітка небесна, яка своїми пахощами і барвами зціляє всі печалі, рани і гіркоту зради, без чого неможливе життя літературної богеми в Парижі, і я віддячу вам, відповівши поривом на порив. Але чого ви можете сподіватися від нашого поетичного діалогу, в якому я обміняю свої прикрощі на перли вашого співчуття? Я ж не настільки геніальний, як лорд Байрон, моє становище не таке блискуче, а головне, я не оточений, як він, ореолом вигаданої приреченості та нещасть, виною яких було б суспільство. Але чого могли б ви сподіватися за подібних обставин навіть від лорда Байрона? Дружби, чи не правда? Так от знайте, що Байроном володіла не тільки гордість, а й гостре, хворобливе марнолюбство, здатне відстрашити найвідданішого друга. А хіба я, людина в тисячу разів скромніша за нього, не можу мати відхилень у характері, які перетворюють життя на суцільні прикрощі, а дружбу — на важкий тягар? Що дістанете ви в обмін на свої мрії? Злигодні життя, яке не належатиме вам цілком. Така угода не має сенсу. І ось чому. Повірте, поема, яку ви задумали, не більше, ніж плагіат. Одна юна німецька дівчина — а вона була не наполовину німкенею, як ви, а німкенею чистокровною — у сп'янінні своїх двадцяти років закохалася в Гете81. Він став для неї другом, релігією, божеством, хоч вона і знала, що він одружений. Пані Гете, як справжня добродушна німкеня, як дружина поета, поставилася до цієї пристрасті з лукавою поблажливістю, що, одначе, не вилікувало Беттіну. І чим усе закінчилося? Екзальтована дівчина кінець кінцем вийшла заміж за одного добродушного і гладкого німця. Погодьтеся ж, що дівчина, яка стала б рабою генія, яка змогла б піднятися до нього, завдяки своєму дару розуміння, і святобливо поклонялася б йому до самої його смерті, як поклоняється Господу одна з постатей, зображена іконописцями на вітражах старовинних каплиць, дівчина, яка усамітнилася б від людей того дня, коли Німеччина втратила Гете, як усамітнилася по смерті лорда Болінгброка82 його подруга, погодьмося, що така дівчина залишилася б навіки жити у славі поета, як живе Марія Магдалина в мученицькій славі нашого спасителя. Якщо в обожнюванні такого генія і є велич, то що скажете ви про нас, простих смертних? Не будучи ні Байроном, ні Гете, цими двома титанами поезії й егоїзму, а всього-навсього автором кількох відомих віршів, я не можу претендувати на таке поклоніння. Я надто мало схожий на мученика. Я маю серце, але й прагну успіху, бо я ще молодий і повинен здобути собі багатство. Ось вам коротко, що я собою являю. Щедрість короля та прихильність його міністрів дають мені змогу жити досить пристойно. У мене звички найпересічнішої людини. Я відвідую паризькі салони, нічим не відрізняючись від першого-ліпшого йолопа, які туди вчащають, але грунт під колесами мого екіпажа куди ненадійніший, бо всупереч вимогам нинішнього часу, мого імені немає у великій книзі, де записують щорічні прибутки з капіталу. Я не багатий, але й не оточений тим ореолом, якого надають мансарда, неоцінений талант і слава в злиднях деяким письменникам, що стоять вище за мене, як, наприклад, д'Артез. Яка прозаїчна розв'язка чекає ваші чарівні мрії — плід юної екзальтованості! Зупинімося ж на цьому. Якщо я мав щастя видатися вам людиною винятковою, то ви були для мене чимось піднесеним і осяйним, зірочкою, що яскраво спалахнула і згасла. Хай же ніщо не затьмарює цього епізоду з нашого життя. Якщо ми листуватимемося далі, я, чого доброго, закохаюсь у вас, запалюся тією безумною пристрастю, що змітає всі перешкоди і роздмухує в серці полум'я, тривожно-яскраве, але неминучо короткочасне. Уявіть собі також, що я зумію вам сподобатися, і тоді наш роман закінчиться найпрозаїчнішим фіналом: одруження, родинне вогнище, діти... О Белізо і Генрієтто Крізаль83, злиті в одному образі,— чи таке можливо? Отож прощайте".