— Ти завжди був меткий хлопчина, Таві. Так от, візьмемо останні роки. Зник Ван Цзінь-ю. Через два місяці останки його тіла знайшли в горах. Зник Віріату Нгойї. Через кілька тижнів його мертвого знайшли в старовинній шахті. Згадай братів Уїльямсонів. Ти пам’ятаєш цю історію?.. Спочатку зникнення, а потім отой дивний лист про самогубство. І ось зникає Артем Соболь і Максим Свирид.
— Ти пропустив Генріха Наумана.
— Ну, то була звичайна катастрофа.
— Не така вже й звичайна, Рудий. Поважний професор великий педант, який ніколи в житті не порушував режиму, раптом підхопився вночі і, нікому нічого не сказавши, залишив Гамбург і помчав чортзна-куди...
— Тоді ж писали, наче в нього захворіла дочка.
— Звичайна операція апендициту. Чи цього досить, щоб Науман так розхвилювався?
— Може, ти маєш рацію...
— Може... Остання автомобільна катастрофа із смертельним наслідком була зафіксована за двадцять два роки до загибелі Наумана. І от — знову!.. Я пам’ятаю галас, що зчинився в пресі, щодо ненадійності систем захисту і попередження. Можливо, той галас приніс користь, системи були поліпшені... Але чому раптом відмовила система новенької повітряної машини?
— Науман їхав у старому електромобілі.
— Але його вбила нова машина на повітряних подушках!
— Справді... Я вже забув подробиці.
— На шосе знайшли розчавлену машину Наумана з його трупом і розбиту повітряну машину, яка врізалася йому в борт. В ній теж був понівечений труп водія. Його особи не встановили.
— Зажди хвилинку. Я зараз знайду текст останнього листа Уїльямсонів.
Кардашов вийшов. Таві Лансана посидів у кріслі, потім підійшов до вікна. Внизу лився Ленінградський проспект. Голубі, червоні, зелені, кольору кави чи какао, бежеві, різноколірні автомобілі зливалися в строкатий потік.
За скляними стінами будинку напроти на всіх поверхах рухалися постаті людей. Внизу невеликим струмком вони вибігали на самохідний тротуар і роз’їжджалися в різні боки. А більшість, не виходячи на вулицю, спускалася до метро або в гаражі. Гігантське місто — тут мало хто добирається додому пішки.
Рівні торочки пожовклих дерев розкреслювали проспект на окремі потоки. Кожен з них жив своїм життям, своїм темпом, поспішав у своєму напрямку...
— Ти хочеш перечитати, Таві? — спитав Кардашов від дверей. — На ось.
В листі було написано таке:
"Люди! Хіба мало ми зробили для загальної користі? Хіба ми не прискорили розвиток науки? Хіба немає нашого внеску і в планетних експедиціях, і в розробці проектів зоряних? Хіба не записане наше ім’я в підручники фізики для вищої школи всіх країн світу?
Ми стомилися, люди. Інтенсивність життя в кожного своя. Інший за двадцять років проживе і зробить більше, ніж його сусід за сто двадцять. А нам по сорок п’ять. Ми жили і працювали дуже інтенсивно. Ми себе вичерпали. А жити безплідно, їсти ваш хліб і за молодих років перетворитися на спустошених дідів — це не до лиця братам Уїльямсонам. Ось чому ми вирішили вас залишити.
Нам не пощастило і, — ми це відчули, — ніколи б уже не пощастило закінчити свою останню роботу. А проте інститут діє, він іде вірним шляхом, і коли не завтра, то через десять років дійде рішення. Не судіть нас суворо, ми робимо так, як підказує сумління, життєвий досвід і самоаналіз.
Даруйте, що позбавляємо вас можливості відвезти нас до крематорію і влаштувати гідні похорони. Ми завжди любили океан. Нехай він — Великий і Тихий — стане нашою гробницею.
Прощайте.
Брати Уїльямсони".
— Хіба авторство викликає сумнів? — спитав Таві.
— Аніякого. Я добре знав обох. Це писав Джон, і під листом стоїть тільки його підпис. Уїльям був дуже стриманий у виразах і не терпів ніякої пози. А тут цього через край...
— Ну, гаразд. Писав Джон... Хіба це дає якісь підстави підозрювати примусову смерть Уїльяма чи їх обох?
— Обох — навряд.
— Джон — убивця? Отой слабохарактерний, не дуже обдарований Джон Уїльямсон, якого брат усе життя, тягнув за собою!
— От, от, Таві. Слабохарактерний сірячок!.. Його могли примусити написати такого листа.
— Хто?
— Той, хто вбив Бан Цзінь-ю, Варіату, Наумана... Хто винен у зникненні Соболя і Свирида.
Таві погоджувався з Кардантовим. Він ставив контрпитання, щоб обом стала яснішою думка; якби розмову вів Лансана, Кардашов так само б йому заперечував.
— Драматичний перелік... — сказав негр. — Я зараз думаю про Соболя і Свирида. Але закінчимо... Отже, ми зустрілися із злочином, який триває вже кілька років.
— Схоже. Але чому це нікому досі не спадало на думку?
— А чому це могло спасти комусь на думку?
— Справді... Дуже безглуздої. Але чому ж це спало на думку нам з тобою?
— Бо злочинці почали діяти необережно Артема видурили з Харкова досить примітивно. Він не міг думати, що його обдурюють. А Свирида з дівчатами викрали просто-таки нахабно.
— Навіщо ж це потрібно злочинцям?
— "Думайте, думайте, кому це було потрібно!.." — знову згадав Лансана. — Ти завважив, що вві вчені, які зникли й загинули, — фізики? Що всі вони працювали в близьких галузях?
— Таві, всі вони працювали в галузі теорії і практики видобування антиречовини.
— Отже... загальмувати прогрес людства в цьому напрямку?
— Навіщо?
— Я не знаю, Рудий. Цього ніхто не знає. Мабуть, вони теж працюють у цьому напрямку.
— Але... це значить, що вони вчені?
— Або що серед них є вчені. Послухай, а що, коли брати Уїльямсони живі? Що, коли вони просте викрадені? Коли Джона примусили написати листа, щоб їх не шукали?
— Чому ж вони цих не вбили, а інших вбивали?
— Бо інші не схотіли з ними працювати! Згадай — після зникнення проходив певний час, аж поки люди знаходили тіло.
— Науман нікуди не зникав.
— Бувають винятки, які стверджують правило.
— У фізиці не буває.
— А в житті — на кожному кроці.
— Згоден. Тепер думаймо про таке. Працювати над проблемою антиречовини можна у великих добре обладнаних лабораторіях, треба мати чималі промислові цехи і споживати величезну кількість енергії.
— Чому б їм не мати все це?
— Де ж вони беруть устаткування?
— Замовляють на заводах.
— Це ризиковано.
— Анітрохи. Від імені неіснуючої установи вони замовляють прилади, до того ж, скажімо, на різних континентах, заводи сповіщають відповідну раду планування, що надійшло певне наукове замовлення, і одержують потрібний матеріал. Хто у всесвітньому масштабі координує цю роботу, коли замовники нікуди не надсилають інформації? Та ніхто! Замовленням вірять, вірять, що існує науковий інститут, якого насправді нема!..