— А як вони поміж себе?
— Так собі... — Артем допоміг Яні перескочити канаву, за якою починалось узлісся. — Ви спостережливі щодо людей.
— Невже сваряться?
— Школи зроду. Олекса вважає, що Макс талановитіший, бачить, що і я з Максом наче ближчий — а з ним таки легше, Олексій трудна людина, — і тайкома заздрить. Та коли Макс вважає своє честолюбство природним і, як ви помітили, не дуже його приховує, то Олексій прекрасно розуміє: заздрість є зло, якщо вона не наснажує людину... Його заздрість недобра, він її приховує. Вони хороші хлопці, справді хороші, а хто з нас не має в душі якоїсь хиби?
Розлогі крони дерев зімкнулися. Ліс дихнув пахощами соковитих трав, торішнього листя, теплою землею.
— Ну от... Речовина і антиречовина. Що ви про це знаєте?
— Не більше, як у обсязі середньої школи.
— Ваші читачі — теж.
— Еге ж. Переважно.
— Ну от...
Вони йшли довгою просікою, яка то звивалася круто, то несподівано розпрямлялася стрілою, і тоді видно було довгу-довгу сіру доріжку, над якою звисли купи густого листя, і синю стежку неба із рваними краями. В лісі дрімала тиша, а біля неї обережно, навшпиньки ходили лагідні звуки — щось шелестіло, ласкаво зітхало, потріскувало... Тільки пташки щебетали на повну силу своїх маленьких легень.
— Ідея дзеркальності, симетрії усього сущого вам відома?
— Це ви про те, що коли існує електрон, мусить існувати і антиелектрон? — спитала Яна. — Протон — і антипротон? І так далі?
— Про це саме. Скільки буде десять відняти п’ятнадцять?
— Десять... мінус п’ятнадцять? За здоровим глуздом нічого не буде. А за математикою — мінус п’ять.
— От, от. Ви знаєте, як вільно оперує математика негативними числами. Нуль — це своєрідний перевал, від якого вимірювання ведеться в обох напрямках. Будь-яка сучасна наука, від фізики й хімії до біології та медицини, кроку не зроблять без математики, без найскладніших обчислень. А тому відчуття дзеркальності світу, двозначності кожного числа пронизує сучасний науковий світогляд, як повітря, оточує нас з вами. Неможливий такий світ, де б існували самі плюси, але б не було мінусів... Ви розумієте мою думку?
— Так, кажіть...
— В минулому сторіччі до цієї простої, на наш погляд, елементарної думки прийшов англієць Поль Дірак. Він перший зробив висновок, що існують античастинки — антиелектрони і антипротони. Незабаром їхнє існування підтвердили експериментально... Але питання від самого початку ставилося ширше: про електричну симетрію речовини, про те, що періодична система елементів повинна розгортатися від нуля не тільки до збільшення позитивного заряду атомного ядра, а й у протилежний бік, де підуть числа негативні — мінус один, мінус два і так далі. А коли так, то в природі повинні бути, скажімо, мінус водень, мінус срібло, мінус залізо, мінус полоній — всі існуючі елементи, тільки з негативними зарядами атомного ядра. І вони справді існують. Це — аксіома для кількох поколінь фізиків.
Артем став зосереджений. Яна розуміла — йому важко розповідати "в обсязі середньої школи".
— Антиречовина існує. Але навколо нас дарма її шукати. Бо частини з протилежними електричними зарядами при зустрічі взаємно знищуються — як кажуть фізики, анігілюють. Наприклад, зіткнувшись, електрон і антиелектрон зникають, а на їх місці з’являються два фотони. Частинки речовини перетворюються на частинки світла. Перетворюються моментально, інакше кажучи, вибухають. Отут і заховані можливості практичного застосування теорії Дірака.
Ліс умлівав од спеки. Листя завмерло, мов заворожене. Замовкли птахи. Яна йшла поруч з Артемом і раз по раз, поглядала на нього. Він хотів би, не стримуючи думки, одним рухом відкинути завісу, що за нею ховався світ незвичайних можливостей і невірогідних речей... Та стримував себе, як вмілий вершник баского коня.
— Ви чули про світи й антисвіти... Це цікаво і дуже ймовірно, але практичного значення поки що не має.
— А вони справді існують?
— В глибині космосу, за межами нашої Метагалактики знайдено район радіовипромінювання надзвичайної потужності. Є багато підстав вважати, що там відбувається зустріч світу з антисвітом, скажімо, Галактики з Антигалактикою... З цього приводу сперечаються вже понад сто років. Але я вважаю, що фізик, та й взагалі вчений, мусить бути таким же сміливим у припущеннях, як обережним у висновках. Зважте: експериментально доведено і сотні разів перевірено, що не тільки античастинки, але й утворені ними антиатоми і антимолекули виявляють у вакуумі таку саму стійкість, як звичайна речовина, і мають усі властивості відповідних атомів та молекул. Скажімо, антиводень з’єднується хімічно з антикиснем і утворює антиводу. Найзвичайнісіньку антиводу, яку в умовах антисвіту можна було б пити, випаровувати, розщеплювати. То чому б у природі не існувати антиводі в умовах антисвіту!.. Я починав говорити про практичне застосування анігіляції речовини й антиречовини.
Над просікою ковзнув вагон повітряної дороги. І знову небо скидалося на блакитну стрічку з нерівними краями.
— Підемо навпростець, я знаю хорошу стежечку, — раптом запропонував Артем, узяв Яну за руку і повів за собою в хащу. Крони дерев зімкнулися. Повітря тут було як настій міцних лісових пахощів.
— Так от...
Артем відпустив руку дівчини.
— Так от. Зустріч речовини і антиречовини приводить до вибуху і їх взаємного знищення. Звільнюється вся енергія, прихована в речовині! Відома формула Ейнштейна: "Енергія дорівнює масі, помноженій на квадрат швидкості світла" — якраз визначає кількість енергії, що буде виділена при анігіляції. Причому йдеться про подвійну масу — масу речовини й таку саму масу антиречовини. Досягти повного перетворення маси в енергію у промислових масштабах, у двигунах космічних машин — це буде новою енергетичною революцією в історії людства. Далі... А далі ми навчимося перетворювати світло на речовину!
Артем скоса глянув, переконався, що Яна уважно слухає.
— Ну от. Проблема полягала в тому — я кажу "полягала"! — що антиречовини в наших умовах не існує, її треба добувати штучно. А добувши — зберігати таким чином, щоб вона не могла вступити у взаємодію з речовиною. Де брати антиречовину? З порожнечі. Як бачите, вихідного матеріалу в нас досхочу. А все ж таки проблема надто складна.