Мисливські усмішки

Сторінка 2 з 38

Вишня Остап

Сiрiє...

— Фiть-фiть-фiть! — прорiзало повiтря чиря...

— Ббах!

Перший пострiл! Полювання вiдкрито!

ЯК ВАРИТИ І ЇСТИ СУП З ДИКОЇ КАЧКИ

М. Т. Рильському

Був такий славнозвiсний орнiтолог Мензбiр, який на пiдставi багатолiтнiх спостережень i наукових дослiджень остаточно визначив, що дикi качки, крiм базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах i тихих-тихих плесах, по рiчках-колисках смарагдової Батькiвщини нашої радянської...

...Словом, ви поїхали на луговi озера, на очерети й на тихi-тихi плеса.

Само собою розумiється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляє), набої i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огiрки, помiдори, десяток укруту яєць i стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...

Їдете ви компанiєю, тобто колективом, так — чоловiка з п'ять, бо дика качка любить iти в супову каструлю з-пiд колективної працi...

У вагонi (чи на машинi) зразу ж ви почуєте:

— Е, черт! Стопку забув! Ви взяли?

— Взяв!

— Ну, як будемо вкупi, позичите! А залишусь сам, — доведеться з "горлушка"!

"Горлушком", за мисливською термiнологiєю, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах має назву "право руля".

Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать... Це ввечерi... А вранцi дика качка зривається шукати вашого пострiлу рано-рано, тiльки-но починає на свiт благословлятись.

Звуться цi часи у мисливцiв "зорьками" — вечiрньою й ранковою...

В цi часи ви чуєте i над собою, i перед собою, i за собою, i праворуч, i лiворуч шум — свист качиних крил!

Ви i сюди — бах? I туди — бах! I отуди — бах!

Ах, незабутнi хвилини!

На вечiрню зорьку ви спiзнились. Це обов'язково... Запiзнення на вечiрню зорьку — це мисливський закон. Виходячи ще з дому, — та що там виходячи! — ви ще напередоднi знаєте, шо на вечiрню зорьку ви обов'язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на гюлювання, ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, i в час од'їзду ви вибiгаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих "Куди?" — кидаєте: "Спiшу, щоб на вечiрню зорьку спiзнитись", i галопом далi...

Словом, спiзнились... До озерця ви пiдходите вже тодi, коли качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на нiч фiзкультурну зарядку з холодним обтиранням i, поклавши на водянi лiлеї голови, полягали спать...

Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копицi пахучого-пахучого сiна... Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь... Ви розгортаєте сiно, простеляєте плаща, лягаєте горiлиць, дивитесь на чорно-синє глибоке зоряне небо i вiдпочиваєте... А вiдпочиваючи, думаєте.

Ну, думайте собi на здоров'я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися...

— Ну, що ж, товаришi, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушницi й по мiсцях. Де ж це... стопка? Прохав же покласти!

— Що, нема?

— Нема!

— А я взяв! Я поклав собi за правило: приїжджаю додому, а її в рюкзацi прив'язую, щоб не забути. По-моєму, не так нервуєшся, як рушницю забудеш!

— Доведеться й собi прив'язувати! А сьогоднi, прошу вас, позичте вашої... Капризна це, я вам скажу, штука, як з "горлушка"... Повiтря чисте, на широке диханiє вiзьмеш, а воно темно, не встигнеш i зiтхнути, як уже "горлушко" бiля "донушка".

Тут i починається найцiкавiший момент качачого полювання.

Це коли старi, досвiдченi вашi товаришi по полюванню починають розповiдати рiзнi надзвичайнi випадки з мисливського життя.

Спiльна для всiх мисливських оповiдань риса — це те, що всi вони — факти, що все це насправдi було, що: "розкажу, то не повiрите, але це-факт!"

...Швиргається вгорi якийсь космiчний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синiй безоднi золотi смуги, рипить Вiз, дишель свiй униз спускаючи, блiдне поволi Чумацький Шлях, а пiд ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповiдань...

I вiльно дихається, i легко дихається...

Поволеньки голос оповiдача тихшає, потiм якось переривається i зовсiм затихає...

Сусiда тяжко якось зiтхає...

— Про що думаєте, Iване Iвановичу?

— Про Америку! Яка все-таки технiка.

— А що таке?

— Кажуть, двоствольну стопку видумали!

I тихо... Поснули...

"Раннiм-рано та ранесенько", ще ледь-ледь починає сiрiти, штовх вас у бiк:

— Вставайте! Вставайте! Час уже!

— Г-г-г! М-м-м!

— Вставайте!

— М-м-м!

— Б-б-бах!

З криком: "Бомбьожка!" ви зриваєтесь i мчите.

-— Куди? Куди?

— В бомбосховище!

— Тю на вас! То я в крижня гахнув!

— I промазав.

— Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!

Почалася ранкова зорька...

Тут уже все залежить од вашого умiння, вiд майстерства i практики...

Качка, як вiдомо, птах... Вона — лiтає...

Як її стрiляти?

Дуже просто: цiльтесь обов'язково в око. I бахкайте.

— Бах! — i в торбу. Бах! — i в торбу.

А коли не повезе, тобто, коли бах-бах! — i повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в якогось iз мисливцiв кiлька качок, киньте:

— Карбованцiв, мабуть, по надцять тепер штука... Бо однаково, коли приїдете додому, несвiдомi члени вашого посемейства спитають вас:

— Дорогi, мабуть, тепер качки?

Ви на це не звертайте уваги й берiться зразу ж готувати янтаревий суп iз дикої качки...

Найперше й найголовнiше — обскубти качку.

Робити це краще в себе в кабiнетi. Щоб не заважало вам уже вискубане пiр'я, одчинiть вiкна й дверi, щоб вiтерець був: ви скубнули, вiтерець пiдхопить, i пiр'я вам не заважає... I качка обскубана, i кабiнет — перина...

Обскубли, тодi вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:

— Уже обскуб! Мамо, зварiть супу!

Дуже це смачно у мамiв виходить.

Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:

— Та це ж курка, а не качка! — ви авторитетно заявiть:

— Це — качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi...

— А чому в неї горло перерiзане?

— Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й... зарiзалась. Що ж тут дивного?! Варiть уже, прошу вас!