Вона замовкла, поклавши руку на клямку кухонних дверей.
— Зайдіть колись до мене. Не пожалкуєте. Я можу дати вам багато порад. Приходьте надвечір. Мій чоловік нічний сторож на залізниці і спить удень. Він оце й зараз спить.
Замислена пішла Сексон до хати. Було щось незвичайне в постаті цієї стрункої смаглявої жінки: її зів'яле обличчя неначе зсохлося від надмірного палу, а чорні великі очі блищали й іскрилися непогасним внутрішнім вогнем. Вона була літня жінка — Сексон давала їй від п'ятдесятьох до сімдесятьох років; в її колись чорному, як воронове крило, волоссі сріблилася сивина. Особливо вразила Сексон її добірна мова. Вона розмовляла дуже чистою англійською мовою, кращою за ту, до якої звикла Сексон. А втім, ця жінка, безперечно, не американка. В голосі у неї, одначе, зовсім не було чужоземного акценту, або, може, він був такий невловний для Сексон.
— А, то це вона — місіс Гігінс, — сказав Біллі, коли Сексон розповіла йому ввечері про денну подію. — Її чоловік — сторож, каліка; він має тільки одну руку. Старі Гігінси кумедна пара. Дехто боїться її. Дато та старі ірландки мають її за відьму. Воліють її обминати. Знаєш, Сексон, люди кажуть, що коли вона розлютується на кого чи хто їй не до шмиги, то вона тільки гляне — і вже тому капець. Один з наших конюхів — ти його знаєш, це Гендерсон, що живе за рогом П'ятої,— каже, що їй бракує клепки.
— Не знаю, Біллі,— намагалася Сексон захистити свою нову знайому, — може, вона трохи ненормальна, але каже вона те саме, що й ти. Каже, що я не схожа на американку, а тільки на француженку.
— Ну, то я вітаю її шанобливо, — сказав Біллі.— Якщо вона це сказала, — виходить, має голову на в'язах.
— А як добре вона англійською мовою розмовляє, Біллі! Чисто шкільна вчителька… Мені здається, так і мама моя розмовляла. Вона освічена.
— Мабуть, вона таки не дурна, бо інакше не припала б тобі так до вподоби.
— Вона казала мені поздоровити тебе за твій добрий смак, що ти одружився зі мною, — засміялася Сексон.
— Невже? Ну, то подякуй їй від мене, — бачу, вона розуміється на гарних речах… Тільки шкода, чом вона не похвалила й твого гарного смаку, що ти вибрала собі такого чоловіка.
Другого дня, коли Сексон вийшла розвішувати на подвір'ї свою гарну білизну, Мерсідіз Гігінс ізнову озвалася зі свого ганку, покивавши головою чи то до неї, чи то до білизни.
— Дивуюся, де це у вас сила береться прати стільки щодня, маленька молодичко… — привіталася сусідка.
— О, та я ж кілька років працювала в пральні,— хутко відповіла Сексон.
Мерсідіз зневажливо засміялася.
— Парова пральня! Бридка робота!.. Лише прості речі можна туди віддавати. Це їм кара за те, що вони прості. Але ж елегантну білизну! Мереживо! Муслін! Га-га, голубонько моя, прати такі речі — не проста штука! Тонкі речі треба прати зі смаком, з розумінням і хистом! Я дам вам рецепт саморобного мила, що не шкодить тканині. Воно білить її, надає білизні м'якості, ніжності, життя…
І білизна довго не брудниться, а хто ж то не любить свіжої чепурної білизни. О, добре прання — то не жарт, то справжнє мистецтво! Прати тонку білизну, це все одно, що для митця малювати картину або для поета складати вірші. Прати треба з любов'ю, побожно…
Я навчу вас такого, чого не тямлять янкі. Я навчу вас нової краси! — Вона знов покивала головою на розвішену білизну. — Бачу, ви вмієте плести мереживо. О, я знаю всілякі мережива, — бельгійські, мальтійські, брабантські,— яких тільки мережив я не знаю! Я навчу вас найпростіших, щоб ви могли плести їх для себе, а ваш добрий чоловік кохав вас завжди-завжди!
Після першого візиту до Мерсідіз Гігінс Сексон дістала рецепта саморобного мила і наслухалася всяких порад, як прати тонку білизну. її зачарувала й схвилювала дивна, така нова для неї, постать цієї зів'ялої жінки, від розповідей якої дихало широкими далекими світами й безмежними морями.
— Ви іспанка? — насмілилася запитати Сексон,
— І так, і ні,— мій батько був ірландець, а мати іспанка, родом з Перу. Вродою я пішла в неї, а вдачею в батька, синьоокого кельта з піснею на вустах і жвавими ногами, що носили його по всьому світі. Він дав мені у спадщину свої неспокійні ноги і свою пристрасть до мандрів, що водили й мене несходимими шляхами.
Сексон згадала шкільну географію і уявила собі карту континенту, облямованого крученою лінією берегів.
— О! — скрикнула вона. — То ви родом з Південної Америки!
Мерсідіз знизала плечима.
— Мусила ж я десь народитися. Те сталося у великому ранчо моєї матері. Весь Окленд був би вмістився на найменшому з його пасовиськ.
Вона зітхнула, всміхаючись своїм радісним спогадам. Сексон кортіло почути більше про життя цієї жінки, що, мабуть, прожила свої молоді роки так, як жили каліфорнійські іспанці за давніх часів.
— Ви, певне, здобули добру освіту, — спробувала Сексон. — По англійському ви розмовляєте бездоганно.
— О, англійської мови я навчилася пізніше, і не в школі. Так-так, я здобула добру освіту, розумілася на всьому, тільки не на чоловіках. Це знання також прийшло вже згодом. Моя мати й не гадала — а вона була статечна дані, те, що ви звете "Королева пасовиськ", — вона й не гадала, що її дочка, здобувши добру освіту, стане врешті жінкою нічному сторожеві.— Мерсідіз засміялася з безглуздя самої цієї думки. — Нічний сторож! Та ми мали сотні, тисячі нічних сторожів та робітників, що працювали на нас! Більшість із них були пеони{22}, щось на зразок рабів, були ще й пастухи, що об'їжджали верхи наші маєтки, а ті простягалися на дві сотні миль. У просторому будинкові челяді було в нас без ліку. Га, га, багато слуг мала під своєю рукою моя мати!
Мерсідіз Гігінс була балакуча, як грекиня, і, розбалакавшись, вона поринула у спомини.
— Тільки ті слуги були ледачі й неохайні. Найкращі слуги — китайці. Японці теж непогані, але китайці кращі. Японські покоївки гарненькі й веселі, але невірні: щохвилі можуть покинути все й піти від вас. Індуси кволі, але дуже слухняні. Вони шанують сагібів та мемсагібів, як богів! Я була для них мемсагіб — я ж бо жінка. А якось я мала кухаря-росіянина, то він завжди нишком плював у піч — на щастя. Це було дуже кумедно. Але доводилося мовчати. Такий-бо звичай.