Джеймс Гедлі Чейз
МІС ШАМВЕЙ І ЧОРНА МАГІЯ
З англійської переклав Юрій Попсуєнко
Розділ перший
Ледве я встиг увійти до бару Маноло, як мене помітив головний кореспондент "Сентрал ньюс ейдженсі" Пол Жуден. Утекти не вдалося: він накинувсь на мене, як шуліка на здобич.
— Привіт, старий, — промовив я, вдаючи, ніби страшенно зрадів. — Як ся маєш? Сідай. Бачу, ти стомлений і виснажений. Розділи зі мною мою скромну трапезу.
— Ти все жартуєш, — відказав він, підкликаючи офіціанта. — Я шукав тебе скрізь. Де ти, в біса, пропадав? У мене, Мілане, є дещо для тебе.
Він міг і не говорити далі. Якщо шеф "СНЕ" мчить до тебе як наскипидарений, це напевне означає, що йому кортить утягти ближнього в якусь капосну історію.
— Дещо для мене? — перепитав я з досадою. — Так кажуть собаці, жбурляючи йому кістку.
Підійшов офіціант, і Жуден замовив два віскі.
— Слухай, Жудене, — провадив я далі, коли офіціант пішов. — Мені хочеться кинути все к бісовій матері. За півроку життя в цій мексіканській пустелі я так усох, що скоро перетворюся на єгипетську мумію. Мені потрібен відпочинок. Сподіваюсь, ти зрозумів, чому.
Та Жуден не слухав мене. Він гортав паку телеграм, яку видобув з портфеля.
— Маддокс має для тебе роботу, Мілане. Сьогодні вранці я одержав від нього каблограму. Вона довша за бульварний роман.
— Маддокс? — Я зручніше вмостився в кріслі. — Хай йому сто чортів разом з його роботою. Скажи йому, що я хворий. Або що ти мене не знайшов. Скажи що завгодно, зроби мені таку ласку.
Жуден, не зважаючи на мої слова, розбирав папери. Тим часом офіціант приніс віскі.
"Щоб тебе покорчило", — подумки побажав я колезі й одним духом спорожнив на дві третини склянку.
— Ось! — сказав він і підсунув мені пакета. — По-моєму, це діло якраз для тебе, розкішне діло.
Я тут-таки повернув диво-пакет.
— Старий, залиш це собі на добру пам'ять. Не там шукаєш покупця. Завтра рано-вранці я сідаю на нью-орлеанський поїзд. Мені потрібен спокій. Вашою Мексікою я ситий по зав'язку і навіть вище. Скажи Маддоксові, хай пошукає інших дурнів.
— Годі тобі комизитися! Справа нагальна! Не примушуй мене марно гаяти час. Ти ж добре знаєш, що до цього діла доведеться взятись. То до чого зайві балачки?
Звісно, він мав слушність. Але треба зрозуміти й мене. Півроку я вистежував бандитів за такої спекоти, коли плавиться скло. А цих славних хлопців тут більше, ніж черви на трупі. До того ж один з них, хай йому чорт, забрав собі в голову, що доконче має спровадити мене на той світ. Отож мені ніяк не випадало сидіти й чекати, поки ця хвороблива манія перекинеться й на інших.
Маддокс… З ним треба працювати на совість. Спробуй підсунути йому якусь фальшивку — то матимеш хіба ж таку халепу…
— У чім, власне, річ? — запитав я. — Тільки не примушуй мене читати каблограми. Я готовий до найгіршого, але не зразу. Викладай поступово, невеликими порціями.
Жуден зробив великий ковток. Непогано влаштувався, лобуряка! Обкопався з усіх боків. Тільки й діла має, що відкривати конверти та підкидати колегам чорну роботу.
— Позавчора, — почав Жуден, — до Маддокса з'явився такий собі добродій на прізвище Шамвей. Він заявив, що його донька зникла в Мексіці. Йдеться про викрадення.
— То що в такому разі маю робити я?
— Знайти її, звичайно!
— Я повинен знайти якесь дівчисько? Уже можна сміятись?.. Нумо без жартів! Кого я маю шукати насправді?
— Не клей дурня, Мілане! — холодно відказав Жуден. — Тебе просять знайти саме цю дівчину.
— І я муситиму пересіяти весь пісок Мексіки, щоб виявити сліди дівчиська, яке було настільки дурне, щоб загубитися в цій країні?!
— Від тебе нічого не може сховатися. Дій на власний розсуд. Мені начхати на те, як ти досягнеш мети.
— Он як, тобі начхати?
— Авжеж.
— Мене мало влаштовує таке байдужне ставлення, — задумливо мовив я. — Може, краще перерізати мені горлянку зразу? Це заощадить вам чимало часу і грошей.
— О, не треба перебільшувати. Не варто дивитись на цю справу так похмуро!.. Слухай-но, Мілане, слід визнати, що останнім часом від твоїх статей дохнуть навіть мухи.
— Що ж я можу вдіяти, коли ваші мухи такі ніжні!
— Без жартів! Маддокс хоче компенсації за твої останні промахи. Ось чому він ухопився за цю справу. Вона викличе сенсацію: бідолашний старий, без жодного цента в кишені, приходить до "Нью-Йорк рекордер" і слізно благає допомогти знайти йому доньку, яка зникла. І що робить для нього "Рекордер"?
— Мабуть, саджає до ліфта, порадивши йти зволожувати мікроклімат десь-інде.
Жуден спохмурнів.
— Ні, "Рекордер" каже йому: "Гаразд, добродію, вам її знайдуть!" Тоді друкує фото дівчинки під величезним заголовком, а поряд і мармизу старого, на доказ того, що все це не вигадка газетярів. Чарівна блондинка викрадена мексіканськими бандитами! Двадцять п'ять тисяч доларів винагороди! Батько юної дівчини вбитий горем! "Нью-Йорк рекордер" фінансує пошуки на всьому Американському континенті! А потім ти привозиш дівчинку до Нью-Йорка, де Маддокс повертає її батькові у присутності офіційних осіб. Чудова реклама "Рекордеру". Прекрасна ідея!.. — Жуден допив віскі й закурив. — А ще Маддокс просив переказати тобі, що дає на пошуки вісім днів. Не вкладешся — прощайся з роботою!
— Он як! Можеш переказати тому пройдисвітові, що коли він сподівався мене налякати, то влучив у небо не пальцем, а кулаком. Нехай розв'язує свої проблеми сам! Я не буду співробітничати з цією газетою, навіть якщо вся редакція з директором на чолі стане просити мене продати статті на вагу золота. Яке нахабство! Він погрожує мені звільненням! Ха-ха! Де ще він знайде людину, яка погодилася б гарувати на нього в таких умовах і на таких умовах? До речі, він справді певен, що я зможу розшукати дівчину?
— Ускладнень не буде, — відповів Жуден, усміхаючись. — Ми маємо її фото. Вона їздить у зеленому "каділаку". За фахом фокусниця, і досить вправна. До того ж з біса гарненька. Її звуть Майра Шамвей, і саме тут, у цьому місті, її бачили востаннє.
— Слухай, — сказав я серйозно. — Адже є сотні нью-йоркців, які загубились у своєму рідному місті. Я зміг би знайти будь-кого з них. Хочу повернутися на Бродвей.