РОЗДІЛ П'ЯТИЙ,
в якому історія вторгається в сучасність
Крізь кущі просунулися шорсткі вуса, ручища накрила пень, що на ньому лежала Куля. Алька заверещала. Хлопці зчудовано уп'ялися очима в руку, що схопила Кулю. У вічі вдарили іскри: пальці були внизані перснями.
— Цікаво! — пролунав гучний голос. — Отакі самі яблука ростуть у моєму саду.
Біля пенька, довкола якого сиділи діти, височіли блискучі чоботи зі шпорами. У чоботи вставлено мундир з великими, незнайомими дітям орденами. Далі був витягнутий ніс, круглі хитрі очі та щось дуже густе, войовниче, волохате, в чому важко було зразу розпізнати заплутані серед гілля вуса.
Алька завмерла. Карен ступив назустріч несподіваному гостеві:
— Віддайте. Це не яблуко.
— Зна-аю, що не яблуко, — глузливо проспівали вуса. — Знаю і не віддам.
— Це не ваша річ! — відрубав Олег.
— Гарненька дрібничка.
— Зовсім не дрібничка. Це... — Алька затулила долонею рота.
Унизані перснями пальці обмацували Кулю Шляху. Вона яскріла дужче, ніж усі коштовності незнайомого.
— Що в неї усередині? — бурмотіли вуса. — Схоже на зірочки.
— Не зірочки, а галактики, — поправив Карен.
— Ти смієш учити мене, почесного академіка всіх у світі наук!
— А скільки у світі галактик? —запитала Алька.
— Та для мене будь-яка галактика — це дурниця, порошинка... — відповів "почесний академік".
— А скільки у світі дітей? — уперто допитувалася Алька.
— Ось не мороч мені голови! — відмахнувся незнайомий. — Така чудова іграшка... Ця куля буде сувеніром у моїй колекції...
Вуса дивного пасажира помітно розпушилися: тримаючи в одній руці Кулю, він другою рукою виймав їх з кущів.
Обличчя в Карена світилося привітністю, навіть радістю. Друзі розуміли, що Карен вирішив не здаватися.
— Шановний академік, — Карен мало не мурчав, — добре знає, що сувенір кладуть до колекції після того, як одержать його в подарунок.
— Юний учень, певно, не знає основного правила моєї держави, — в тон йому проказав викрадач Кулі. — Те, до чого доторкнулася королівська рука, належить королеві.
— Королеві?
— Саме так.
— Ви і є Мишук передостанній? — спитав Олег.
— Називайте мене так: Його Королівська Величність Мишук Передостанній, — відрекомендувався король, ховаючи Кулю до кишені під орденом.
— У Тихому океані? — уточнив Карен, пригадуючи дивну табличку на одній з кают.
— Цей океан довкола мого королівства.
— Острова Ту тика? — пискнула Алька.
— Так на всіх картах позначено мій острів.
Його величність стояв перед ними, потверджуючи своїм виглядом, що на планеті Земля всупереч історичним законам зберігся один-єдиний король. Сперечатися з королем, звичайно, марна річ.
— Ваша передостанність, — похмуро промовив Олег, не сподіваючись на чудо, — поверніть Кулю, вона нам потрібна.
— Ну й нетяма!.. — здивувався король. — Я так детально пояснив, а він нічого не збагнув.
— Давайте поговоримо по-людськи, — запропонувала Алька. — Замість цієї кульки ми подаруємо вам інші сувеніри.
— Спершу допоможіть мені виплутатися з джунглів! — пробурчав король.
Діти розплутали королівські вуса, вийшли з саду. У залі його передостанність довго відсапувався, пихтів і махав руками, аж поки вуса не набули королівського вигляду.
— За ритуалом ви зобов'язані подякувати мені, — сказав король.
— Отакої! — спалахнула Алька. — За свій вчинок ви повинні вибачитися!..
— Ми не на острові Тутик, — нагадав Олег.
— Там, де ступає король, на два метри навколо його територія, — уточнив король, поглядом шукаючи свої двері. — А каюта, ясна річ, повністю. Ось вона, праворуч.
І король велично попрямував на свою територію.
— А чому два метри? — не відступав Карен. — Невже у вас такі довгі вуса?
— Рівно два від краю й до краю. На цій площині я особа недоторканна. — Король навіть підняв вказівного пальця.
— Недоторканна, — повторив Карен і підморгнув Олегові.
— Зрозуміло, — мовив Олег, киваючи Альці.
— Ой! — скрикнула Алька.
Ноги її почали ковзатись по гладенькій підлозі, і вона незграбно впала під королівські ноги. Дзенькнули шпори. Майнули в повітрі вуса. Його величність Мишук передостанній перелетів через Альку й гепнувся на живіт.
Блискуча Куля випала з кишені й покотилася прямо до королівської каюти.
Розчинилися двері. На гамір вискочив темнолиций хлопчик.
— Ісілю! — закричав Мишук, лежачи на підлозі. — Хапай Кулю, роззяво! Мою, королівську Кулю.
Карен майже дотягнувся до Кулі, проте негреня вхопило її і зачинило двері...
— Нарешті я вас знайшов! Що тут відбувається? — випалив, несподівано з'явившись, Пап. Сонячно-рудий прудкий Пап устиг оббігти весь корабель. — Поважний чоловік упав, а ви — мов скам'яніли! Не впізнаю вас, земляни...
Пап допоміг королеві підвестися.
— Слизька підлога, — зітхнув, поморщившись, король.
— Його величність втратив рівновагу, — пояснив із серйозним виглядом Карен.
— І впав прямо мені під ноги, — закінчила Алька.
— Пусте. — Мишук змахнув вусами. — Юні друзі допомогли мені вибратися з джунглів. На острові Тутику я за послугу віддячую королівським знаком. — І його королівська величність, давши Каренові щигля в лоб, пішов собі геть.
— Зовсім не дотепний знак з вашого боку! — обурився Пап.
І аж присвиснув від здивування, коли в нього перед носом зачинилися двері.
Табличка на каюті сповіщала:
ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ
МИШУК ПЕРЕДОСТАННІЙ.
Острів Тутик. Тихий океан.
Не турбувати!
— Здається, я десь читав про Тутик, — спроквола мовив Пап. — Невже той самий? Тільки король напевне останній, а не передостанній!..
— Музейна особа! — ущипливо сказав Алька. — Вихваляється і б'ється. Як він опинився в космосі?
— Болить? — спитав Пап у Карена. — Король виявився аж ніяк не казковий... Я підозрюю, що ви дуже насолили йому.
Тільки тепер збагнув Карен, що він накоїв. Куля Шляху — в кишені якогось допотопного короля... Що тепер робити?
Тільки тепер Карен збагнув, що вкрав у самого себе, у своїх товаришів усі на світі Кулі Шляху. А раптом вони ніколи не повернуться назад?
РОЗДІЛ ШОСТИЙ,
в якому все продовжується з самого початку
— Як справи, любі астронавти? Ви вже в Далекому космосі?
Микола Семенович, директор лісової школи трохи глузливо дивиться на них з великого, на всю стіну, екрана: мовляв, я далеко, сам у порожній школі, а все знаю про вас. Хоч директор і молодий, але вже математичне світило; про нього кажуть, що він ночами креслить графіки майбутнього, не тільки складаючи наперед розклад занять, але й передбачає вчинки своїх учнів, навіть їхні пустощі.