Довго ще розповідав він про те, що треба, коли пушка розносить шріт, або влучить не в звіра, а в пса, або закривавиться, або на стрільця звірина не йде чи пушка чомусь не стрілить... І на все існував тільки ворожбитський засіб, бо жоден інший не зміг би зарадити... Коцюбинський вглядався в Макія Габорака. Той говорив з таким же виразом обличчя, як говорив би і про речі реальні, цілком перевірені щоденним життям. Ні в голосі його, ані в обличчі не було й тіні страху чи таємничості — ніякого відтінку, яким позначають звичайно люди речі містичні, зв'язані з віруванням чи забобонами. Для мисливця Габорака не існувало різниці між реальним і містичним — все в однаковій мірі було реальне, правдиве.
За розмовою вони й не помітили, як у хмарах поховалися гори, як закурились ліси хмарами і почався набридливий дощ. Коцюбинський підвівся. Старий мисливець запрошував його заходити, то він йому ще розповість, що слід робити, щоб кріс не розірвало вибухом, щоб вистріл не лякав звіра в горах, щоб відрізнити слід звірячий від сліду бісячою, або лісної, або рогатого щезника.
Обід для Михайла Михайловича готували в Гнатюків. Сюди часто заходив ще дехто з приїжджих дачників, що проводили кілька літніх місяців у цьому чудовому гірському селі. На цей раз таким гостем був добре відомий у різних колах української інтелігенції, близький до літератури, але не письменник, близький і до політики, але не політичний діяч Граблянський.
Надворі все ще шумів дощ, і тому не поспішали обідати, а по обіді не поспішали розходитися з привітної хати відомого етнографа і прекрасного знавця Гуцуліі Володимира Гнатюка. Говорили про світогляд гуцулів.
Михайло Михайлович, що не вперше вже був у Карпатах і пильно вивчав звичаї і світогляд тутешніх людей, проводив різку грань між поглядами на дійсність у гуцулів і містикою в світогляді інтелігенції.
— Символізм поета Сологуба,— говорив він,— це витончений, рафінований містицизм. Сам поет знає, що він містик, свідомо намагається обгрунтувати свій світогляд і виступає проти матеріалізму, що породжує в мистецтві реалізм. А гуцул —язичник. Ніякого уявлення про містицизм він не має. З погляду реальності в нього немає різниці між ведмедем і чортом. Його містика — тільки від його некультурності, чого не можна сказати про рафіновану містику інтелігенга.
Тут Граблянський зробив нетерплячий жест азартного опонента. Проте стримався від репліки, певне, з поваги до Коцюбинського, до якого всі знайомі, що були в Криворівні, ставилися з винятковою пошаною,
Гнатюк з зацікавленням стежив за всією дискусією з приводу речей, найбільшим знавцем яких був, певне, він сам.
Коцюбинський, поволі обмірковуючи кожне речення, провадив далі:
— Чорт у поета Сологуба зовсім не той, що в напівдикого гуцула. В останнього він менш містичний. Я певен, якби гуцул знав, що чорта ніхто ніколи не бачив, він перестав би вірити в його існування.
— Які ж з цього висновки?— не без лукавства запитав Граблянський. що прожив серед диких гір цілий тиждень і, за міцною звичкою, язик його вже занудьгувався хоч по якій-небудь суперечці...
— А висновок такий,— просто і рішуче відповів Коцюбинський.— Творчість навіть таких некультурних народів, як гуцули, лемки, бойки, реалістичніша, значить, і більш поступова за творчість якихось там Сологубів...
І Михайло Михайлович іронічно подивився на свого над міру завзятого опонента. Він навмисне згадав про цього, все ще модного поета, бо знав, що Граблянський чомусь возить з собою "Мелкого беса".
Опонент Коцюбинського радісно підхопився, немов його скинули з стільця. Такої щасливої нагоди кинутися в словесну атаку він не мав цілий тиждень.
— Ага-а!.. — вигукнув він, підходячи до Коцюбинського, немов на рингу,— значить, ви зовсім знецінюєте Такі зразки словесного мистецтва, як...
— "Мелкий бес"?
— Так, авжеж так... "Мелкий бес"... Ви вважаєте, що творчість, скажімо, Федора Сологуба — це не поступове явище?..
— Авжеж,— спокійно відповів Михайло Михайлович і, щоб зміцнити свою позицію, послався на свою розмову з Горьким під час останнього перебування на Капрі.
— Пешков?! — раптом зайшовся Граблянський. — Письменник, що дописався до таких творів, як "Мати"! Ви, може, й цей твір поставите поряд з "Мелким бесом"
в плані прогресу?
— Ніколи!.. — сказав Коцюбинський, і кров прилила до його обличчя.— Не тільки цей твір,— продовжував він, розпалюючись,— але й усі твори Сологуба, все писання подібних до нього поетів ніколи не стоятимуть врівні з книжками Горького, які в наші дні є найбільшим досягненням великої російської літератури.
— Ви перебільшуєте... — вставив Граблянський. Коцюбинський раптом розсердився.
— Пане,— протягнув він з такою злістю і рішучістю в голосі, що аж злякав Гнатюка,— чи ви вважаєте на те, що Горький навіть у вигнанні є втіленням всього найпередовішого, революційного в сучасній російській культурі, що піднесення, яке маємо в літературі після пережитих нами чорних років, очолюється саме Горьким?..
Граблянський був дещо спантеличений і сполоханий тоном Коцюбинського. Проте він хотів таки заперечити, але господар, не бажаючи мати в себе в хаті сварку, втрутився в розмову, вміло перевів її на іншу тему, а потім запропонував прогуляїись понад бурхливим після зливи Черемошем. І справді, крізь хмари прорвалося сонце, і кругом запарувала земля.
Черемош гримів і пінився. Іноді мчала на його хвилях вирвана з коренем деревина, раз у раз ховаючись у каламутній воді.
Знову на кілька днів перервалося сполучення з більшою частиною села, що лежала по той бік річки. Та вже була надія на добру годину і на подорож верхи конем у гори на полонини. Гірський кінь і провідник давно були до послуг Коцюбинського і тільки ждали ясної години.
Вночі знову прийшло безсоння, яке мучило його не одну ніч. В одній кімнаті з ним жив студент, і Коцюбинський заздрив йому, що той розкидався на ліжку і міцно спав.
Проте перед світанком Михайлові Михайловичу пощастило задрімати. Кілька годин сну освіжили його, і вранці, залишившись в хаті сам, він дістав папір і з запалом почав писати.
Вдень довідався від хазяїна хати, дяка, що цієї ночі щось напало було на Макія Габорака за селом. Що саме — Макій не бачив, а тільки влучено було йому каменем у плече, що й рукою тепер не двига... Хотів був іще розповісти щось дяк, та Михайло Михайлович зразу вийшов з хати й переступив через перелаз до Габорака.