Аркуш розкішного паперу від чернігівського міського банку лежав у нього на столі. Михайло Михайлович уже не хвилювався, одержуючи подібні листи.
"Щоб уникнути публікації про продаж закладеного Вашого нерухомого майна. Правління Банку покірно просить Вас поспішити з внесенням належних від Вас термінових виплат".
Зібрано було всі заощадження, зроблено дрібні позички в друзів, приєднано гроші, відкладені на лікування й подорож,— і все це довелося віднести до банківської каси. Та й інші справи зовсім не спріяли тривалому виїзду з Чернігова.
Вже напередодні археологичного з’їзду Коцюбинський довідався, хто саме з просвітян готується вітати з’їзд. Він негайно заявив, що в тому разі, коли це робитиметься від імені "Просвіти", він вийде з ради і взагалі покине товариство. Частина членів ради схвалювала тактику Коцюбинського, інші висловлювались проти нього. Були й такі, що утримувались і мовчали, але в їх мовчанці було мало втіхи.
Наближався день відкриття з’їзду. Чекали на графиню Уварову. Чернігівські вірнопіддані поводились нахабно і захвало. Попи по церквах виголошували проповіді про "богоспасаємий град Чернігів і його тисячолітні святині".
Перед самим з’їздом приїхав у ролі почітного гостя відомий журналист і не менш відомий чорносотенець Анатолій Савенко. Він співробітничав у таких погромницьких органах, як "Киевлянин" і "Новое время". З’їзд міг стати головною подією для преси.
Савенка зустрічали з помпою на вокзалі вузкоколійної залізниці, що зв’язувала Чернігів з Крутами. Напередодні з’їзду ввечері його прийняв у себе губернатор.
Чимала частина місцевої інтелігенції вважала ці дні історичним святом для рідного міста. В зв’язку з цим "святом" багато єврейської людності заздалегідь обачно утекла з Чернігова…
Нарешті відкрився з’їзд. Головувала на урочистому засіданні графиня Уварова.
Розкопали десь древнього Іловайського, що сам по собі нагадував археологічну знахідку. На з’їзд він з’явився у віцмундирі, підтримунаний попід руки. Його появу зустріли навіть віршом:
Вот воитель всех варяг
Наш учитель Иловайский…
Активізувався серед своєї групи вірнопідданих губернський предводитель дворянства Комаровський.
А в залі з ненавистю шукав своїх супротивників невгамонний і єксцентричний Савенко.
З’їзд був оголошений святом російської православної інтелігенції. Михайло Михайлович відразу ж назвав це збіговище образою для кращої, демократичної інтелігенції і насильницьким приниженням її перед жандармським чоботом.
І справді. Коли серед численних привітальних телеграм — від митрополита Флавіана, Сухомлинова, генерал-губернатора і інших — почали читати телеграму чернігівського земства, її не дали закінчити. Ледве встигли прочитати: "На світанні нового життя вітаємо вступ у друге тисячоліття славної історичної путі. Будемо вірити в поліпшення умов нашого життя...", як зала дворянського зібрання, де лише годину тому всі в побожному настрої вислухували урочистий молебень на честь з'їзду, задвигтіла від гуркоту, вигуків, метушні. Чорносотенні делегати влаштували шумову обструкцію, намагаючись не дати пролунати в залі жодному "єретичному" слову.
А хтось із делегатів виліз на стільця і, перекриваючи всіх своїм басом, горлав на всю залу: "Чорний ворон ніколи не почервоніє..."
Якийсь дідусь намагався підтримати цей вигук своїм хрипким "ура", але його не почули...
І протягом усього з'їзду голос передових учених звучав кволо і потопав у шумі збіговиська.
Коли організатори з'їзду спробували через місцеву українську інтелігенцію влаштувати виступ видатних кобзарів, то Коцюбинський та ще дехто з кола їх знайомих доклали всіх зусиль, щоб ця спроба зустріла бойкот. Співці народу не повинні були виступати перед цими людцями.
В ці дні Коцюбинський був знервований. Марина помічала це й розуміла причини. В статистичному бюро під час роботи вона поклала йому на стіл записку: "Вгамуй свої нерви й не хвилюйся: однаково ти безсилий боротися з ними. А допомоги тобі ніхто не подасть..."
Так, треба було діяти, боротися... Та він не знав, з ким і як.. В дні загального приниження культурного Чернігова він ходив пригнічений і лютий. Просвітянські "спільники" відмовились слухати його порад. Більше того: зібралась група, яка піднесла з'їздові урочисту адресу і взяла активну учасгь у засіданнях "археологів". Розлютований Коцюбинський підняв у "Просвіті" бурю і назвав цих людей негідниками, а з'їзд — напівхуліганським. його лайка на адресу з'їзду набула розголосу.
Слід було чекати неприємностей. Та не до них було тепер.
Він викликав до себе в земство Чижа. Вони замкнулися в кабіяеті.
— Коли закінчується це хамство?
— Кажуть, сьогодні ввечері,— відповів, як завжди спокійний, але готовий до всього гострого і уїдливого, Чиж.
— На завтра я скликаю раду "Просвіти"... Я не хочу більше бруднити своє ім'я співробітництвом з друзями чорної сотні. Я ставлю своєю метою боротьбу з ними як і з тими просвітянами, що хочуть повести нашу культуру шляхом Грінченка, Пчілки і подібних до них. І якщо їх більшість у проводі "Просвіти", то, щоб з ними боротися, треба спочатку покинути "Просвіту".
Чиж сидів у своїй улюбленій позі — потонувши в глибокому кріслі. Він поклав ногу на ногу, потягнув себе за вуса і поволі й глибокодумно проказав:
— Я теж не хочу мати нічого спільного з цими людьми.
Після служби вони обидва пішли до "Просвіти" — треба було організувати на завтра термінове засідання ради.
Ввечері другого дня Коцюбинський, ретельний, як завжди, з'явився на засідання точно о восьмій. Але ще нікого не було. З'явився Чиж і відразу ж поринув у крісло, з якого тепер стирчали по сторонах тільки гострі кінці його вусів. Коцюбинський чекав. Він опанував себе в такій мірі, що навіть зміг сісти за свою чергову роботу. Взагалі після вчорашньої розмови з Чижем він почував себе міцнішим і рішучішим. Він знав, що дехто його підтримуватиме.
Члени ради не сходились. Коцюбинський розумів: усі знали, в якій справі їх кликано і, певне, вирішили не приходити зовсім. Проте, згодом прийшло кілька прихильників Коцюбинського і дехто з опозиції. Прийшли Сулима й Прокопенко, певне, з метою розвідати, що робиться в "Просвіті". Було ясно: засідання навмисне зірвано. Більшість членів ради, очевидно, була зацікавлена відкласти важливе засідання на невизначений час.