750] "Жив тут Акід, що родився від Фавна й сіметської німфи.
751] Хоч насолодою був чималою він батькові й неньці,
752] Більшою все ж — був мені: лиш до мене, вродливий, горнувся.
753] Два восьмиліття тоді він подвоїв, і саме в ту пору
754] Ледве помітний пушок йому ніжні засіював лиця.
755] Я поривалась за ним, а за мною — Кіклоп ненастанно.
756] Може, спитаєш тепер, що сильніше мене розпікало:
757] Чи до Кіклопа ненависть, чи пристрасть до хлопця,— не знаю:
758] Різні були ці чуття. Чи десь є, благодатна Венеро,
759] Межі твоїх володінь? Навіть той неосвічений, дикий
760] Велет, що страх наганя й на ліси, від якого ніхто ще
761] Цілим не вийшов, той лютий хулитель богів та Олімпу
762] Силу любові одчув. Запалавши до мене жагою,
763] Про череду, про печери забув і — дивнеє диво! —
764] Вже хорошитись, кошлатий, почав — подобатись хоче:
765] Вже, Поліфеме, скреблом ти жорстке своє чешеш волосся,
766] Вже розкуйовджену бороду хочеш серпом підрівняти.
767] Глянути в воду на себе спішиш: чи не надто суворий?
768] Тяги до вбивства, дикунства, безмежного прагнення крові —
769] Мов не було. Припливають спокійно й відчалюють судна.
770] Телем тим часом навідався до сіцілійської Етни,
771] Телем, Евріма син, кого птах не підвів іще жоден.
772] До Поліфема жахливого він підійшов і промовив:
773] "Хитрий Улісс тобі вкраде з чола твоє око єдине".
774] "Ти помиляєшся,— той засміявсь,— найдурніший з пророків:
775] Інша вже цілого вкрала мене!" Й віщуванням — намарно! —
776] Знехтував. То велетенські він міряє вдовж побережжя
777] Кроки, то знов до печери вертається, щоб опочити.
778] Клином у море вбивається там гостроверхий і довгий
779] Берег, і хвиля морська з двох боків напливає на нього.
780] Виліз Кіклоп на той берег і сів посередині, дикий.
781] Рунисті вівці туди самохіттю за ним потяглися.
782] Ось він, до ніг собі замість кийка величезний поклавши
783] Стовбур сосни, що й за щоглу правити б міг кораблеві,
784] Склеєну з сотні тростин взяв сопілку, і свисти пастуші
785] Чутно було на всі гори довкіл — близькі, і далекі, [237]
786] Чутно й на морі було. До Акіда свого пригорнувшись,
787] Десь у куточку, за скелею, здалеку я дослухалась
788] До його слів, і почуте не випало з пам'яті й досі.
789] "Ти, Галатеє, біліша, ніж лист білосніжний лігустри,
790] Звабніша від буйноквітих лугів, од тополі стрункіша,
791] Ти осяйніша від скла, від грайливої кізки прудкіша,
792] Гладша від скойки, що хвиля її ненастанно шліфує,
793] Влітку миліша, ніж тінь, од ласкавого променя — взимку;
794] Тонша рум'янцем, ніж яблуні плід, од смереки ставніша,
795] Ти й від льодинки прозоріша, й від виногрона солодша,
796] М'якша, ніж лебедя пух, ніж сир невіддавлений м'якша.
797] І красивіша, ніж росяний сад, якби геть не тікала.
798] Ця ж Галатея, однак, од телиць непокірних дикіша,
799] Від предковічного дуба твердіша, хисткіша від хвилі,
800] Впертіша від молодої верби, від лозини тугіша,
801] Непогамовніша від бистрини і стійкіша від скелі,
802] Від лісової пожежі рвучкіша, пишніша від пави,
803] Від ведмедиці, що родить, лютіша, колючіша терня,
804] Зліша від злої змії під п'ятою, від моря глухіша,
805] І — що найбільше дратує мене — ти тікаєш не тільки
806] Швидше, ніж олень лякливий, коли звідусіль залунає
807] Гавкіт собак, а й од подуву швидше й крилатого вітру.
808] Втім, якби знала мене, то й самій було б сором тікати,
809] Впертість свою прокляла б і за мною сама б упадала.
810] Є в мене посеред гір під навислими скелями схови,
811] Де й у спекотливий день не дошкулює сонце, а взимку
812] Не допікає мороз. Є сади, заряснілі плодами,
813] Є на повзучій лозі мовби з щирого золота грона,
814] Єсть і багряні. І ці маю, й ті, Галатеє, для тебе.
815] В лісі, дозрілі під милою тінню, коли заманеться,
816] Ніжні суниці зриватимеш літом, під осінь — ожину
817] Й сливи; не тільки такі," що від соку темніють, а й інші —
818] Кращі од них, що подібні, дозрівши, до свіжого воску.
819] Підеш за мене"-й каштанів м'яких тобі, й арбута ягід
820] Гори, повір, нанесу. Всіх дерев господинею будеш.
821] Всі ці отари — мої. По долах ще блукає чимало
822] Та по дрімучих лісах, а багато — у стійлах печерних.
823] Може, цікавишся все-таки, скільки їх — годі сказати:
824] Бідним — рахунок вести. А почну ті отари хвалити —
825] Так не повіриш, хіба що сама, завітавши, побачиш,
826] Як череда з переповненим вим'ям заледве ступає.
827] Жвавий ще є молодняк у кошарах затишних — ягнята.
828] Є ще й однолітки їх у сусідніх кошарах — козлята.
829] Є досхочу молока білосніжного; з нього частина
830] Йде для пиття; що лишається — те я на сир відставляю.
831] Та не одні тільки втіхи пусті та буденні дарунки
832] Ждуть, Галатеє, тебе — є тут лані, є зайці й козулі; [238]
833] Зняв я з верхів'я стрімкого гніздо, маю голубів пару —
834] їх підшукав я тобі: буде милій забава — подумав.
835] Схожі, мов крапля води,— було б легко тобі помилитись.
836] На верхогір'ях якось ведмедиці кошлатої діток
837] Я підібрав і радів: збережу-но їх для Галатеї!
838] Годі ж цуратись мене! З лазурового випірни моря!
839] О Галатеє, прийди! Не відкинь моїх щирих дарунків!
840] Знаю обличчя своє: на текучій воді нещодавно
841] Я спостеріг себе, й був задоволений тим, що побачив.
842] Глянь, який велетень я! Сам Юпітер на небі не більший
843] Тілом від мене,— чував я од вас, що якийсь там Юпітер
844] Начебто правити мав. Одтіняючи мужнє обличчя,
845] Аж до плечей, наче гай, моє буйне спадає волосся.
846] Хай не вражає тебе, що на тілі моєму щетина
847] їжиться, темна й густа: чи любили б ми схили безлісі?
848] Що б то за кінь був, якби не росла йому грива на шиї?
849] Пір'я вкриває птахів, а вівцю прихорошує вовна.
850] Мужа красить борода й наїжачений заріст на тілі.
851] Серед чола — в мене око єдине, на щит величезний
852] Схоже, ну й що? А хіба з неосяжного неба велике
853] Сонце не бачить довкіл усього? Чи воно не єдине?