445] Рада, що син переміг, до святинь поспішивши з дарами,
446] Бачить Алтея: на ношах несуть двох братів бездиханних.
447] Б'є себе в груди вона, голосними риданнями місто
448] Повнить і не в золотім — у жалобнім іде Одіянні.
449] Щойно дізналась, хто вбивця,— і вмить забуває про тугу,
450] Сліз надаремно не ллє — переймається прагненням помсти.
451] Дерева шмат був; його, коли Тестія донька лежала,
452] Сина родивши, в огонь три богині, три сестри, поклали [144]
453] І, підганяючи пальцем невпинне своє веретено,
454] Мовили: "Рівний відрізок життя ми й тобі присудили,
455] Новонароджений, і деревині тій". Тільки-но сестри,
456] Долю звістивши йому, відступили,— з вогню те поліно
457] Мати вихоплює й полум'я з нього водою збиває.
458] Довго в найглибшому закутку дому пролежав цурпалок.
459] Поки він там зберігавсь, то й літа зберігав твої, хлопче.
460] Мати ж відтіль його винесла й скіпок соснових веліла
461] Скласти й жадливий вогонь підсуває до купи сухої.
462] Кинуть туди деревину вчетверте вона намагалась,
463] Та не зробила того: в ній боролася мати — з сестрою.
464] Два протилежні чуття розривали їй надвоє душу.
465] То полотніла, як тільки згадала свій намір злочинний,
466] То, коли гнів допікав, наливалися кров'ю їй очі.
467] Так і обличчя: то враз кам'яніло, жорстоким робилось,
468] Наче б карала когось, то з'являлася жалість на ньому.
469] Ще не зсушила запеклість їй сліз, а за мить хтозна-звідки
470] Знов набирались вони. Як судно, що жене його в бурю
471] Вітер потужний в один бік, а хвиля, не менше потужна,-
472] В другий,— ті сили дві чує й, хитаючись, двом піддається,-
473] Так от і Тестія донька в своїх почуттях супротивних,
474] Щойно приборкавши гнів, уже знову його роздуває.
475] Врешті, над матір'ю в ній — сестра бере верх поступово:
476] Щоб уласкавити кров'ю по крові споріднені тіні,
477] Гріх замишляє, безгрішності прагнучи. Згубного гніву
478] Поштовх одчувши новий: "На цім вогнищі плід мій,— сказала,-
479] Хай догорить!" І вже в руку вхопила злощасне поліно,
480] З ним, безталанниця, при похоронному вогнищі ставши:
481] "О Евменіди,— звернулася,— помсти богині суворі!
482] Будьте прихильні, молю, до моїх заклинань божевільних!
483] Знаю: так мститися — гріх, але смерть треба сплачувать смертю.
484] Злочин — до злочину, вбивство — до вбивства потрібно додати.
485] Хай під вагою скорбот западеться цей дім нечестивий!
486] Буде втішатись Ойней перемогою сина, а Тестій
487] Вік сумуватиме? Ні! Хай нещасними будуть обоє!
488] Ви ж, безтілеснії тіні братів моїх, щойно загиблих,
489] Ласку відчуйте мою! Оцініть, яку жертву сьогодні
490] Вам на могилу кладу — мого лона злощасне поріддя!
491] Горе! До чого хилюсь? Не винуйте, брати мої, матір!
492] Не піднімається в мене рука; присягаюсь, що смерті
493] Вій заслужив, та чи мати на те є, щоб сина вбивати?
494] Значить, уникнувши кари, живий та ще й подвигом гордий
495] Матиме весь Калі доні ї край під своєю рукою?
496] Вам же тут — жменькою пороху, тіні холодні, лежати?
497] Ні, я не стерплю того! Хай загине злочинець, хай прахом
498] Батькові підуть надії, нехай пропадає вітчизна!..
499] Де ж материнське чуття тоді, чесність батьків та присяги? [145]
500] Може, забулися ті місяці, як ходила я в тяжі?
501] О, коли б ти спопелів у вогні, коли був немовлятком,
502] Я ще могла б це знести! Те, що жив ти,— моя в тім заслуга.
503] Що помираєш — твоя! Тож розплачуйсь: життя, тобі дане
504] Двічі — народженням, а опісля врятуванням поліна —
505] Нині верни або дай і мені до братів приєднатись.
506] Прагну"-й тремчу водночас. Що робить мені? Перед очима
507] Рани братів постають і видіння жахливого вбивства.
508] Та материнське чуття раз у раз мою волю ламає.
509] Горе! Хай вашою буде, брати, ця сумна перемога.
510] Тільки б, утішивши вас, я змогла з цього світу за вами
511] Слідом піти!" Відвернувшись, рукою, що дрібно тремтіла.
512] Кинула прямо в огонь смертоносне для сина поліно.
513] й тут — чи здалось їй, чи справді — це дерево видало з себе
514] Стогін глухий, як лише вповилося вогнем невідступним.
515] Хоч Мелеагр був далеко й нічого не відав, одначе —
516] Палиться: десь аж під серцем жадливе, невидиме чує
517] Полум я; болі великі приборкує силою духу.
518] Прикро йому, що без крові, безславною, млявою смертю
519] Гине; Анкеєві заздрить, що впав, щасливіший, од рани.
520] Стогнучи, кличе похилого батька, братів і ласкавих
521] Сестер; останньою — ту, що ділив з нею ложе подружнє;
522] Може, ще й матір свою. Втім, і біль, і вогонь наростають;
523] Потім звертають на спад і влягаються, врешті, обоє.
524] Лине в повітря душа й розпливається в ньому повільно.
525] Попелом сивим жаркі поступово взялися вуглини.
526] Никне стрімкий Калідон. У журбі юнаки, як і старці;
527] Люд побивається й знать. І ридають, і рвуть свої коси
528] Доньки Евена, голосять жінки й матері калі донські.
529] Батько забруднює порохом лиця, що в зморшках глибоких,
530] І сивину й, на землі розпростершись, кляне свою старість.
531] Мати, до тями прийшовши, свого ж.таки вчинку жахнувшись,
532] Гостре залізо під серце собі власноручно встромила.
533] Навіть якби з волі неба стоустим я був, стоязиким.
534] Навіть якби неосяжний мав хист до пісенного слова.
535] Все ж передати б не міг, що, сумуючи, мовили сестри;
536] Вроду марнуючи, б'ють до синців свої груди дівочі.
537] Поки ще братове тіло лишається, пестять це тіло,
538] Ніжно цілують його й наготовлене ложе цілують.
539] Потім, коли з нього попіл зоставсь, вони тулять до серця
540] Попіл і, впавши на камінь холодний, голублять устами
541] ймення, що в нього вкарбоване, ймення слізьми поливають.
542] Донька Латони, коли наситилася врешті нещастям,
543] Що навалилось на дім Партаона,— крім Торги й невістки
544] Славної родом Алкмени,— сестер оперила й у небо
545] їх піднімає, і крилами довгими робить їм руки.
546] Дзьобом загострює рот і — птахами вже — в лет їх пускає. [146]