Метаморфози

Сторінка 3 з 113

Овідій

209] "Цим не турбуйтесь, боги: Лікаон поплативсь по заслузі.
210] Що ж учинив він і як був покараний — викладу зараз.
211] Чутка про нашого часу ганьбу досягла й мого слуху.
212] Щоб перевірить її — ану ж неправдива! — з Олімпу
213] Злинувши, в постаті смертного, бог, я обстежую землі.
214] Довго б я гаяв вас тут, якби взявся про всі неподобства
215] Мову вести — я побачив таке, що й не снилось нікому!
216] Ось проминув я Менал, де хижак собі схову шукає.
217] Потім — кілленські гаї та сосняк на Лікею холоднім,
218] Далі — Аркадська земля. В негостинне житло Лікаона
219] Входжу нарешті; вже слався туман, уже й ніч западала. [19]
220] Знак подаю, що це бог завітав — тоді з челяді кожен
221] Виявив шану мені. Лікаон же, злобливо всміхнувшись,-
222] "Я пересвідчуся,— каже,— й то скоро, кого тут вітаєм —
223] Бога, чи смертну людину, й сумнівною правда не буде".
224] Вбити намислив мене, й тільки темряви ждав, щоб неждано
225] Вдарить ножем. Ось такі полюбляє він пошуки правди.
226] Й тим не вдоволений, він полоненика з роду молосців
227] Слугам велить привести; перетявши нещасному горло,
228] Варить по куснях його у киплячій воді, а частину
229] Смажить, розвівши вогонь. І як тільки на стіл перед мене
230] Він тії страви поклав — я метнув блискавицю вогненну —
231] й дім нечестивий упав, нечестивця-господаря гідний.
232] Втік він, жахнувшись, кудись на поля, і там на безлюдді
233] Вовком завив, хоч хотів щось промовити; лють його хижа
234] Піною в пащі взялась — на худобу ще й нині звертає
235] Вбивчий свій зуб, ще й сьогодні він кров'ю упитися радий —
236] Шерстю наїжився весь, замість рук уже лапи у нього.
237] Все ж, хоча вовком зробивсь, та не всі свої втратив прикмети:
238] Та ж сивина де-не-де, той же темної дикості вираз,
239] Той же в зіниці вогонь, та ж в усьому подібність до звіра.

240] Дім цей руїною став. Та якби ж то лише в цьому домі
241] Гріх поселивсь! Куди оком не кинь — всюди злоба, насильство,
242] Мов присяглись вони злочин чинить. Тож усі якнайшвидше
243] Хай-но поплатяться,— вирішив я,— раз того заслужили".

244] Гучно вітає частина богів ці слова Громовержця,
245] Гніву йому піддає, а частина — лиш годиться мовчки.
246] Всім, проте, боляче стало нараз, коли роду людському
247] Винесли вирок такий: що за вигляд земля буде мати,
248] Люду позбавлена? Хто нам"— питають — запалить у свято
249] Ладан? Чи, може, ти звірам її віддаси, Володарю?
250] Він заспокоює їх: "Ці турботи беру я на себе,
251] Отже, дарма не тремтіть. Обіцяю вам дати початок
252] Іншій породі людей, не таких, як оті лиходії".

253] Вже блискавицями мав він ось-ось позакидувать землю,
254] Та побоявсь, щоб од того вогню сам етрір божественний
255] Не спалахнув, щоб і вісь світова водночас не згоріла.
256] Втім, пригадалося й рішення Долі: що має настати
257] Час, коли море, земля й величавого неба склепіння
258] Враз спалахнуть,— і довкіл світова запалає будова.
259] Тож блискавиці, що в кузнях кіклопів кувались, одклавши,
260] Шлях протилежний обрав: увесь люд йому спало на думку
261] Знищити в хвилях, проливши дощі з неозорого неба.

262] Вмить у печери глухі запроторює він Аквілона,
263] .3 ним і всі інші вітри, що розвіюють хмари, і тільки
264] Нотові волю дає. Вилітає на вогких він крилах,
265] Грізне обличчя його — в чорноті дощового завою, [20]
266] В хмарах важких борода, сивиною спливають потоки,
267] Хмари вповили й чоло, струменить йому з крил і з одежі.
268] Тільки-но руку важку покладе він на тучі розлогі —
269] Тріскає грім і з висот водночас проливаються ріки.
270] Ось і Юнони вістунка ясна в різнобарвнім убранні
271] Воду Іріда бере, щоб до хмар донести її знову.
272] Вилягли буйні лани, й не судилось тоді хліборобу
273] Жниво стрічать золоте, змарнувавсь його труд цілорічний.
274] Гніву не втишить, однак, тільки небом своїм Громовержець:
275] Брат лазуровий його вже викочує хвилі в підмогу,
276] Ріки скликаючи всі. І коли перед ним вони стали
277] В пишній палаті,— "Не буду тут,— каже,— розводитись довго,
278] На балачки не пора — вашу міць усі разом пролийте.
279] Велено так. Од камінних печер повідвалюйте брили
280] Й вашим потокам усім попустіть, скільки можете, віжки!"

281] Мовив, а ті, повернувшись, джерелам вивільнюють витік —
282] От вони піняться й рвуться туди, на широкії води.
283] Сам же він гупнув тризубцем об землю, й вона, колихнувшись,
284] Водам іще додала небувалої сили й розгону.
285] Вже вони не в берегах, а розлогими ринуть полями;
286] Крутять у вирі дерева, й хліба, і людей, і худобу,
287] Крівлю зривають, домашні божки — на запіненій хвилі.
288] Де-не-де дім коли встояв якийсь, непогоді опершись,-
289] Хвиля й його вже запліскує геть, над покрівлею грає,
290] Вже навіть вежі міські поховались, пригноблені нею.
291] Повністю зникла межа поміж водами і суходолом —
292] Бурхало море довкіл, берегів лиш не відало море.

293] Хто якось виліз на горб, хто в човні кривоносім зіщуливсь,
294] Сумно веслуючи там, де за плугом ішов нещодавно.
295] Ще хтось пливе понад обширом нив, над шпилями будинків,
296] Інший — вже рибу бере голіруч у верхів'ї в'язовім.
297] То десь у зелень лугів гостродзьобий вбивається якір,
298] То виноградну лозу підминає закруглене днище.
299] Де на м'якім моріжку випасалися кізки грайливі,
300] Нині ліниво собі розляглись вайлуваті тюлені.
301] З дива того нереїди німіють: міста ж під водою,
302] Храми, й зелені гаї, а дельфіни, блукаючи в лісі,
303] Тілом гнучким раз у раз об розхитані стовбури б'ються.
304] З вовком овечки пливуть; по сусідству — лев жовтогривий,
305] Шкіряться тигри в воді. Блискавичною силою ікла
306] Не порятується вепр, а проворністю ніг своїх — олень.
307] Довго шукаючи клаптя землі, де б на мить хоч присісти,
308] В море он падає птах, розпластавши натомлені крила.
309] Де тільки горб височів — там розгнуздані, піняві хвилі;
310] Вже об вершини гірські вони вперше розгонисто б'ються.
311] Все вже під хвилю пішло, та якщо кому й блиснув рятунок —
312] Голод того до загину довів, хоч повільно, та певно. [21]