Леле, везли його таки справді на перегляд справи, але не для того, Щоб звільнити, а щоб додати інший, далеко більший строк ув’язнення.
Десь у Києві, а може, й у Москві якийсь прокурор, що наглядав за судовими вироками, натрапив на Євгенову справу й опротестував вирок. Який же це хуліганський вчинок — стріляти в портрети вождів! Тепер, у світлі подій після вбивства Кірова, це виглядало як прояв терору: коли злочинець не може дістатись до живого вождя, він цілить бодай у портрет. Абсолютно ясно.
Євгена посаджено в маленьку камеру до літнього наукового працівника, обвинуваченого в контрреволюційній агітації. І пішли дні, тижні, місяці безкінечного слідства. Його допитували вночі й привозили до тюрми аж перед ранком. Хоч Євген і визнавав, що здуру, через дитячий розум, стріляв у портрет Ворошилова, але слідчий вимагав назвати інших двох співучасників цього терористичного акту, бо йому ясно було, що діяла законспірована контрреволюційна група. Слідчий не просто вимагав, а — вимучував у Євгена ці Прізвища: безсонням (у камері не дозволялось удень не тільки спати, а й куняти, сидячи на ліжку), часом витягав наган і загрожував ним перед самим обличчям Євгена, але хлопець твердив те ж саме, що й півтора року тому. Слідчий позбавив би його й передач, якби їх хтось приносив Євгенові, але передач, як і перше, не було. Проте голоду він тепер не відчував. Науковець систематично одержував передачі й охоче ділився ними з Євгеном. Навіть купував йому в тюремній крамничці цигарки, хоч сам і не курив. Євген бачив у нього чималу пачку грошей, і якась диявольська сила тягла його весь час украсти гроші. Це було безцільно, бо, по-перше, гроші Євгенові тепер були не потрібні, по-друге, крадіжка одразу ж виявилась би й він нічого не зміг би купити на них в тюремній крамничці, але майже спортивний азарт змушував його стежити, куди науковець кладе гаманця, планувати, як непомітно витягти гроші й де переховати їх у маленькій камері. Хтозна, чим би скінчилась ця невгамовна спокуса, якби слідчий — чи то переконавшись у марності своїх зусиль виявити групу, чи набігло в нього багато нових, серйозніших справ — не закінчив слідство й не передав Євгенову справу до суду, де попередню статтю обвинувачення перекваліфіковано з хуліганства на терор і його засуджено на десять років.
У спеціальному арештантському вагоні, котрий ще з царських часів дістав назву столипінського, в одному з переповнених людьми відділків, що скидались на клітки звіринця, він прибув у шахтовий табір, де переважно зосереджували політичних злочинців.
Отут, у вугільній шахті, де, в умовах вічної мерзлоти, доводилось працювати по вісім годин, накидаючи лопатою на конвеєр вугілля, де над головою висіли брили породи, що інколи зривались і калічили людей, де Євген був завжди вкрай зморений і завжди голодний, — та попередня праця на каналі "Волга — Москва", праця на свіжому повітрі з далеко легшим режимом, здавалася тепер легкою забавкою. А головне — безпросвітне майбутнє. Хоч на суді йому зараховано попереднє ув’язнення, але хіба витримаєш ще вісім років, коли й не такі кволі, як він, тут згинались через два-три роки такої виснажливої роботи! Тут не можна було й вкрасти щось поїсти, бо за це "контрики" тяжко били, а то й просто вбивали. І Євген обернувся на затуркану робочу худобу, якій байдуже стало і до понукання, й до побоїв. Так він став таборовим "доходягою", аж поки не впав остаточно знесилений.
Його покладено в лікарню, де, після тритижневого лікування аліментарної дистрофії, послано ще в ОП на остаточне видужання.
У лікарняних умовах Євген трохи ожив, а в ОП до ньоґо остаточно повернулась жадоба життя. Тільки б довше тут пробути, тільки б не виписали скоро на ту каторжну роботу! І тут йому нараяли вдатись до мила.
Перший час він ще охоче поїдав свою порцію баланди й хліба, тішився, що лежить на чистому простирадлі й ніхто не загадує йому ніякої роботи. Книжок тут не було, та він і не був дуже охочий до читання, отож лишалось тільки згадувати далеке минуле. Хочеться відтворити в пам’яті щось світле й радісне, але де його взяти в тих спогадах? Хіба що викликати в пам’яті тих дівчат, з якими не тільки Цілувався, а й уходив у інтимні стосунки?
Він рано пізнав їх. Ще в десятому класі. Його познайомили на вулиці шкільні товариші з такою ж десятикласницею, тільки з іншої Школи. Білява, вертлява дівчина подобалась йому, він приходив до неї в парки на побачення, а одного разу вона запросила його додому, сказавши, що тітка, в якої вона квартирує, на кілька днів поїхала з Києва, і дівчина сама тепер господарює в господі. Євген не надав значення цьому повідомленню, але коли вони прийшли в порожню квартиру, дівчина попросила його почекати в одній кімнаті, а сама пішла в другу. За кілька хвилин вона запросила його звідти зайти. Євген спокійно зайшов, але те, що він там побачив, так ошелешило його, аж він закам’янів на місці: на розстеленому ліжку лежала дівчина, зовсім гола…
— Чого ж ти стоїш? Іди й лягай поруч мене!
Досі Євген тільки чув від товаришів про такі справи. Вони здавались йому таємничими й знадними, а тут це виходило так просто й одверто…
Він нерішуче підійшов до ліжка й несміливо хотів лягти.
— Та роздягнись же, дивак!
Євген сором’язливо став скидати з себе одяг, а дівчина тим часом засміялась:
— Е, та ти, я бачу, ще зовсім зелений? Ну, а тепер притулись до мене, приголуб, поцілуй мої груди…
* * *
Він недовго пробув у неї, але перше ніж повернутись додому, де, боявся, соромно буде глянути мамі в вічі, щоб та не догадалась про його падіння, безцільно блукав по вулицях, тяжко думаючи: і за це, за цей короткий спалах фізичного раювання, який так швидко щезає, не лишаючи після себе нічого, крім байдужості до тої, що лежала під тобою, і ніяковості перед самим собою, батько міг зрадити маму, проміняти добру, розумну маму на ту шелихвістку?.. Це не вкладалося в його уявленні про те кохання, що він читав у Пушкіна й Тургенева. То все фантазії, отих Тетян і Єлен повигадували письменники, а в житті це далеко простіше. І дедалі більше він переконувався в цьому, легко сходячись, мало не з першого знайомства, з випадковими дівчатами. Тільки ніяк не міг збагнути: що змушувало людей колись за коротке володіння істотами жіночої статі вбивати один одного на дуелях, стрілятись, чинити страшні злочини?