— Не варто про це по телефону, тату.
— Гаразд, Джонні. Не дуже там виснажуйся.
— Та ні.
Але він уже виснажився. Мабуть, не стомлювався так аж відтоді, як відбував курс фізіотерапії під керівництвом Ейлін Мегон. Славна була жінка, не знати чого подумалось йому. Славна й щира, принаймні доти, доки він сказав їй, що у неї в домі пожежа. Після того вона стала відчужена й наче сама не своя. Подякувала йому, це так, але... але чи доторкнулася потім до нього хоч раз? Справді, чи доторкнулася? Джонні такого не пригадував. Те саме буде й з Беннерменом, коли все це скінчиться. А жаль. Він, як і Ейлін, людина добра. Але й добрим людям стає не по собі поруч з тим, хто може одним дотиком дізнатися про весь їхній підспідок.
— Це ще нічого не доводить, — говорив тим часом Беннермен. Голос його звучав сердито й зачіпливо, наче в ображеного хлопчиська, і Джонні раптом дуже захотілося схопити його й добряче труснути, так щоб аж зуби клацнули. Та він занадто стомився.
Вони сиділи над таблицею, яку Джонні нашвидкуруч накидав на звороті якогось циркуляра. Біля шерифово-го столу безладно стояли одна на одній сім чи вісім чималих шухляд-картотек, а на столі, в корзинці для вхідних і вихідних паперів, стирчали картки з графіками чергувань Френка Додда від 1971 року, коли він почав службу в конторі шерифа. Таблиця виглядала так:
Убивства Френк Дод
Елма Фречег (офіціантка)
12.ХІ 1970, 15.00
Полін Тусейкер
17.ХІ 1971, 10.00
Черіл Муді (школярка)
16.X11 1971, 14.00
Керол Денбарже (школярка)
?.X11974
Етта Рінгголд (учителька)
29(?). XI 1975
Мері Кейт Гендрасен
17.XII 1975, 10.10
Час смерті скрізь орієнтовний, на підставі висновку медичної експертизи.
Чергування на Головній вулиці
Вільний від служби
Вільний
Двотижнева відпустка
Патрулювання
Вільний
— Атож, це ще нічого не доводить, — погодився Джонні, потираючи чоло біля скронь. — Але й не знімає з нього підозри.
— Коли вбили міс Рінгголд, він був на патрулюванні.
— Воно так, якщо тільки її справді вбито двадцять дев'ятого жовтня. Але це могло статись і двадцять восьмого чи двадцять сьомого. Та й що, як він був на службі? Хто запідозрить полісмена?
Беннермен пильно вивчав таблицю.
— А як з перервою? — спитав Джонні. — Оті майже три роки?
Беннермен пройшовся пальцем по картках.
— І в сімдесят третьому, і в сімдесят четвертому Френк був у місті й на службі. Ви ж бачили.
— Хтозна, може, тієї зими в нього не було спалахів збудження. Як відомо, таке трапляється.
— Як відомо, поки що нам нічого не відомо, — швидко відрубав Беннермен.
— Ну, а сімдесят другий? Кінець сімдесят другого і початок сімдесят третього? В картотеці немає графіків того періоду. Він що, був у відпустці?
— Ні, — сказав Беннермен. — Френк і ще один хлопець, Том Гаррісон, слухали курс сільськогосподарського права на спеціальному відділі Колорадського університету в Пуебло. Такий курс більш ніде в країні не читають. Він розрахований на два місяці. Отож Френк і Том були там з п'ятнадцятого жовтня й повернулися над саме Різдво. Френк спершу відмовлявся їхати, боявся залишити матір саму. Правду кажучи, я маю підозру, що то вона переконувала його не їхати. Але я наполіг. Він же хоче зробити кар'єру в нашому ділі, а такий курс у послужному списку — це неабищо. Пригадую, Френк ще підхопив там якийсь поганий вірус і, коли вони в грудні повернулися, вигляд мав жахливий. Схуд на двадцять фунтів. Казав, що в тих молочних краях ніхто не вміє так готувати, як його матуся... — Беннермен замовк. Як видно, щось у цій розповіді бентежило і його самого. — Десь на різдвяні свята він узяв відпустку за хворобою і тільки після того оклигав, — закінчив він, виправдуючись. — На службу повернувся не пізніш, як п'ятнадцятого січня. Можете перевірити за графіками.
— У цьому немає потреби. Так само як немає потреби казати вам, що ви зробите далі.
— Ваша правда, — зітхнув Беннермен, опускаючи очі. — Я ж казав, що ви добре метикуєте в нашому ділі. Мабуть, я тоді й не думав, що аж так добре. Чи не хотів думати. — Він зняв телефонну трубку й дістав із нижньої шухляди столу товстенний довідник у простій синій оправі. — Тут є телефон будь-якого шерифа в будь-якому окрузі Сполучених Штатів. — І, знайшовши потрібний номер, почав крутити диск.
Джонні зручніше вмостився на стільці.
— Алло. — мовив Беннермен. — Це контора шерифа в Пуебло?.. З вами говорить Джордж Беннермен, шериф округу Касл, західний Мен... Так-так, я ж кажу, штат Мен. А хто біля телефону?.. Так от, полісмене Тейлор, тут така ситуація. У нас сталася низка вбивств — зґвалтування із задушенням, шість випадків протягом останніх п'яти років. Ми маємо... — На мить він звів на Джонні безпорадний страдницький погляд, тоді знов утупив очі в телефонний апарат. — Ми маємо підозру на одного чоловіка, що був у Пуебло з п'ятнадцятого жовтня до... гм, десь до сімнадцятого грудня сімдесят другого року. То я хотів би знати, чи не зареєстровано у вас за цей період нерозкрите вбивство: жертва жіночої статі, будь-якого віку, зґвалтована й задушена. І ще одне. Якщо такий злочин мав місце і взято пробу сперми, я хотів би знати її групу... Що?.. Гаразд, дякую... Я чекатиму біля телефону. До побачення, полісмене Тейлор.
Він поклав трубку.
— Зараз він перевірить мою особу, а тоді перегляне реєстраційну книгу і подзвонить нам. Може, чашку... та ні, ви ж не п'єте кави.
— Ні, — сказав Джонні. — Вдовольнюся водою.
Він підійшов до великого скляного охолоджувача й націдив у паперовий стаканчик води. Надворі завивала й бурхала хурделиця.
За його спиною озвався знічений голос Беннермена:
— Е, та чого там. Ви правду сказали. Я б справді хотів мати такого сина. Коли моя дружина родила Катріну, довелося зробити кесарів розтин. Після того їй більш не можна було родити, лікар сказав, що це вб'є її. Тоді вона лягла на операцію, і їй перев'язали труби, а я — я зробив собі вазектомію. Для певності.
Джонні відійшов до вікна і, тримаючи в руці паперовий стаканчик, стояв і дивився в темряву. Дивитися там не було на що, крім снігу, але і обернутись він не міг, бо тоді Беннермен зламався б остаточно, — щоб відчути це, Джонні міг і не бути екстрасенсом.