— Джонні... — почав був Чак.
— Облиш, — сказав Роджер. — Ходімо. Пробачте, що забрали у вас час, містере Керрік, і дякуємо вам за чемність і увагу.
— Нема за що, — відказав Керрік. — Ото ще при-дурки! — І подався назад до бару.
Вони вийшли надвір. Чак із сумнівом поглянув на безхмарне небо. Джонні дивився в землю й понуро чвалав до машини, почуваючи себе найпослідущим дурнем. У скронях болісно гупало. Роджер стояв, застромивши руки в задні кишені штанів, і розглядав довгий низький дах ресторану.
— На що ти там роздивляєшся, тату? — спитав Чак.
— Немає ніяких грозовідводів, — замислено мовив Роджер Четсворт. — І духу немає.
4
Вони сиділи втрьох у вітальні великого будинку. Перед Чак ом був телефон. Хлопець нерішуче дивився на батька.
— Мало хто захоче міняти свої плани в останню годину, — сказав він.
— Головний їхній план — це вибратися з дому, — ¦ заперечив Роджер. — А туди чи сюди, не так уже й важить.
Чак знизав плечима й узявся дзвонити товаришам.
Кінець кінцем пощастило відрадити половину тих, що збиралися на банкет до "Кеті". Чому вони приїхали до Четсвортів, Джонні так до ладу й не зрозумів. Дехто, мабуть, розважив, що там буде цікавіше, декого принадила дармова випивка; але, певно, й тому, що поголос розходився швидко, а чимало батьків, чиї діти приїхали сюди, були вдень на лужку в Четсвортів. Отож не дивно, що Джонні на початку вечора почував себе рідкісним експонатом у скляній вітрині. Роджер сидів у кутку й потягував мартіні на горілці. Обличчя його являло собою непроникну маску.
Десь за чверть до восьмої він підвівся, перейшов велику залу для ігор, що займала три чверті підвального приміщення, нахилився до Джонні і, перекрикуючи волання Елтона Джона, запитав:
— Може, ходімо нагору та пограймо в крибідж?
Джонні вдячно кивнув головою.
Шеллі сиділа в кухні й писала листи. Коли чоловіки ввійшли, вона звела очі й посміхнулася:
— А я вже думала, що ви, мов два великомученики, простовбичите там цілу ніч. Це, до речі, зовсім не обов'язково.
— Ви вже пробачте, що все так вийшло, — сказав Джонні. — Я розумію, яким безглуздям це здається.
— Що здається, то здається, — відказала Шеллі, — ніде правди діти. Але те, що вони тут зібралися, все одно приємно. Я задоволена.
Знадвору долинув далекий грім. Джонні обернувся до вікна. Шеллі ледь помітно осміхнулась. Роджер уже вийшов до їдальні шукати в буфеті дошку для крибіджа.
— Проходить десь стороною, — зауважила Шеллі. — Погримить, побризкає, та й по всьому.
— Атож, — озвався Джонні.
Вона звично черкнула під листом своє ім'я, тоді згорнула аркуш, запечатала в конверт, надписала адресу й наліпила марку.
— Ви тоді справді щось таке відчули, Джонні?
— Так.
— Миттєве запаморочення, — сказала Шеллі. — Можливо, тому, що мало їсте. Он який ви худий. А може, то була галюцинація?
— Ні, не думаю.
Десь далеко знов загриміло.
— Я дуже рада, що Чак удома. Не вірю в астрологію, хіромантію, ясновидіння, всякі такі речі, а от... просто рада, що він тут, з нами. Він же наше єдине дитя, хоч ви, мабуть, подумаєте: добре мені дитя, — але ж я мов тепер бачу його в коротеньких штанцях на дитячій каруселі в міському парку. Так ніби це було вчора. І дуже втішно, що він поруч у цей... цей останній вечір свого дитинства.
— Я добре розумію ваші почуття, — сказав Джонні і раптом злякався, що ось-ось заплаче.
За останні шість чи вісім місяців він начебто став гірше володіти собою.
— Ви добре вплинули на Чака. Я маю на думці не тільки читання. А взагалі.
— Я дуже привернувся до нього.
— Атож, — тихо мовила Шеллі. — Я знаю.
Повернувся Роджер з дошкою для крибіджа й транзисторним приймачем, настроєним на Нью-Гемпширську радіостанцію на горі Вашингтон, що передавала програми класичної музики.
— Трохи протиотрути від Елтона Джона, "Аеросмітів", "Фогетів" та іже з ними, — сказав він. — Ну як, Джонні, по Долару партія, га?
— Згода.
Роджер сів, потираючи руки.
— Глядіть, підете додому без нічого, — мовив він.
5
Вони грали в крибідж, а час минав. Після кожної партії по черзі спускалися вниз перевірити, чи не танцює хто на більярдному столі й чи не усамітнилася десь котрась парочка.
— Я мушу добре пильнувати, щоб ніхто тут сьогодні не завагітнів, — сказав Роджер.
Шеллі сиділа у вітальні й читала книжку. Щогодини музична радіопрограма переривалась новинами, і Джонні краєм вуха прислухався. Одначе про ресторан "Кеті" у Соммерсворті не згадували — ні о восьмій, ні о дев'ятій, ні о десятій.
Після десятигодинних новин Роджер запитав:
— Готуєтеся зняти свій прогноз, Джонні?
— Ні.
Синоптики повідомляли про окремі дощі з грозами, обіцяли після півночі прояснення.
Підлога під ногами загула від потужних звуків бас-гітари із "Саншайн-бенд".
— Товариство розгулюється, — зауважив Джонні.
— Та то ще б біс із ним, — осміхнувся Роджер, — Товариство впивається. Спайдер Пармело спить у кутку на підлозі, і хтось примостив на нього ящик з пивом. Можна собі уявити, як тріщатимуть у них вранці голови. Пригадую, на своїй випускній вечірці...
— Прослухайте спеціальне повідомлення, — оголосили по радіо.
Джонні, що саме тасував колоду, розсипав карти по підлозі.
— — Заспокойтеся, це, мабуть, просто щось нове про оте викрадення у Флориді.
— Навряд, — відказав Джонні. Диктор почав читати:
— Як нас щойно повідомили, в містечку Соммерсворті, що на кордоні Нью-Гемпширу, сталася найбільша в історії штату пожежа, в якій загинуло понад сімдесят п'ять молодих людей. Пожежа спалахнула в місцевому барі-ресторані "Кеті", де саме відбувався банкет випускників середньої школи. Начальник соммерсвортської пожежної команди Мілтон Гові заявив репортерам, що можливість підпалу пожежники виключають. Найімовірніше, що пожежа виникла внаслідок удару блискавки...
Від обличчя Роджера Четсворта відлила вся кров. Він застиг на кухонному стільці неприродно прямо, втупивши очі в простір десь над головою Джонні. Руки його нерухомо лежали на столі. Знизу долинав галас і сміх упереміш зі співом Брюса Спрінгстіна.
До кухні зайшла Шеллі. Поглянула на чоловіка, потім на Джонні.
— Що з вами? Що сталося?
— Помовч, — сказав Роджер.
— ...і досі палає, і, за словами Гові, точне число жертв можна буде встановити тільки над ранок. А тим часом відомо, що понад тридцять чоловік, здебільшого випускників Даремської середньої школи, з тяжкими опіками доставлено в навколишні лікарні. Сорок чоловік, переважно також випускники, вибралися надвір крізь невеликі віконця туалетної кімнати, а решта, як видно, скупчились у вихідних дверях, що й призвело до фатальних...