Та цього було замало. Щохвилини він рискував зустрітися з лісовими хижаками: ягуаром, мексиканським диким котом, червоним вовком, диким собакою. З них ягуар був найстрашніший. Один ягуар загинув у боротьбі з пумою, але тисячі їх ще бродили в лісі. Інколи Морель помічав у темряві зелені цятки і поспішав розпалити вогнище, добуваючи вогонь кременем. Але вогонь треба було весь час підтримувати, і Морель недосипав. Зрештою він вирішив, що найбезпечніше — ночувати на гілках високого дерева, як це робили далекі предки. Він залазив на високе дерево, вмощувався між сучками й прив'язував себе паском до стовбура. Морель довго не міг звикнути до такої "спальні". Коли він засинав, голова його опускалась, і йому здавалося, що він падає з дерева. Від жаху Морель прокидався, інстинктивно хапаючись за віти. Та з часом він звик до свого повітряного ліжка і добре виспався. Вгорі москіти й комарі менше турбували його. Великі хижаки не помічали здобичі, що ховалася в густій зелені дерева.
Поступово з якихось глибин його істоти піднімались і оживали первісні інстинкти, втрачені людиною протягом тисячоліть культурного життя. Морель навчився міцно спати і в той же час прислухатися до найменшого шуму. Слух і нюх його загострилися. Тільки очі вченою залишались такими ж короткозорими. А втім, в окулярах він бачив непогано. Ці окуляри були предметом його постійної турботи. Одного разу, коли він спав на землі, поклавши біля себе окуляри, якийсь птах, мабуть, такий же любитель блискучих речей, як сорока, підхопив дзьобом окуляри й поніс. Змахи крил розбудили Мореля, і він погнався за птахом. На щастя, птах випустив окуляри. Після того Морель ніколи не знімав окулярів, навіть коли вкладався спати.
Була середина вересня, часто випадали дощі. Вони налітали раптово, перекидаючи на ліс цілі водоспади, і так само швидко вщухали. Верховіття дерев не могло захистити Мореля, і він промокав до нитки. Це наштовхнуло вченого па думку влаштувати над головою покрівлю з гілок та листя. Робота була важка. Кілька разів він мало не зірвався з дерева. До того ж йому доводилось вести боротьбу з мавпами. Тільки-но Морель спускався з дерева по сучки й хмиз, як цілі зграї мавп збиралися на його будові, намагаючись "допомагати" вченому. Можливо, вони робили це з найкращими намірами, але після їхніх набігів Морелю щоразу доводилося починати все заново.
Так тривало кілька днів, поки Морелю не поталанило знайти міцні й тонкі виткі рослини, якими він туго зв'язав кістяк даху. Чи то мавпи пересвідчились, що людина добре впорується з роботою без їхньої допомоги, чи, може, їм набридла ця нова забава, але незабаром вони дали йому спокій. І Морель побудував своє тимчасове житло. Тепер він міг сховатись від дощу. Морель витягнув до себе на дерево навіть деякі запаси харчів: борошна з касови, горіхів та мушиного меду — своє нове надбання. В дорозі ці запаси стануть у великій пригоді. Та й не доведеться шукати їжу під час дощу.
В його новому житлі було щось схоже на ліжко, зроблене на гілках і встелене мохом та листям. Тепер він міг лежати з деяким комфортом, навіть простягнутися. Коли дощ заважав йому працювати на плоту, Морель лежав у своєму сховищі на дереві й линув думкою в Париж. Але той світ був такий далекий і не схожий на те, що оточувало вченого, що Морелю здавалося, ніби Париж — то давній сон.
У сонячні дні Морель наполегливо майстрував пліт. Без сокири працювати було важко. Морель знайшов кілька гострих кременів і спробував зробити кам'яну сокиру, перейшовши, таким чином, до вищого ступеня культури — у кам'яний вік.
Затиснувши кремінь у рогатині, Морель прив'язав його до топорища тонкими ліанами. Однак кремінь зіскочив з топорища при першому ж ударі. Тоді Морель вирішив зробити сокиру за всіма правилами мистецтва, пробивши дірку в кремені другим кременем. Ця єгипетська праця стомила його. Морель у відчаї кинув роботу.
"Ні, мабуть, я не годжуся в робінзони!"
Однак думка про сокиру не виходила з голови. Дерево легше піддається обробці. Треба почати з топорища. Морель знайшов підходящий корявий сук міцного залізного дерева й почав пропалювати вугіллям "вушко голки" — довгасту дірку. Це була теж єгипетська праця, але все-таки дерево обробляти було легше, ніж кремінь. Незабаром "вушко голки" було готове. Морель вставив у нього гострий плоский кремінь і закріпив рослинними волокнами, приготованими для цього. Сокира скоріше скидалася на шпильку з надзвичайно великою головкою — так багато було на ній намотано "вірьовок", а проте це була сокира. Вона перерубувала, точніше, перебивала віти в палець завтовшки. Сокира могла бути хоч якимось захистом. Нею можна було навіть зрубати товсте дерево. Але, "прохронометрувавши", Морель підрахував, що на кожне дерево треба було б згаяти не менше як місяць. А йому для плоту потрібно було щонайменше десять дерев. Морель засмутився. При таких темпах роботи йому раніше ніж через рік звідси не вибратись.
Тоді Морель вирішив використати для плоту бурелом та стовбури потрібної довжини, що лежали у пересохлих річищах. їх доводилось тягати звідусюди, часто й здалека. Морель знемагав від непосильної праці. Щоб знайти деревину потрібної довжини, він інколи забирався так далеко, що цілий день ішов назад, до свого житла. В цьому лісі, одноманітному, незважаючи на безліч порід дерев, дуже легко заблукати. І Морель, вирушаючи шукати стовбури, робив кремінною сокирою позначки на деревах.
Нарешті матеріал для плоту було зібрано. Морель поспішав. Проливні дощі йшли щодня, і пересохлі річища наповнювались водою. На щастя, вода прибувала не так швидко, як сподівався Морель: сухий грунт вбирав у себе величезну кількість вологи і, наситившись, пропускав воду далі.
Морель зв'язав пліт, зробив невеликий захисток від дощу для себе й запасів їжі, позаду прикріпив кермо з жердини з вилкоподібним кінцем, переплетеним рослинами, і став чекати, щодня поглядаючи на рівень води. Нарешті вода піднялась до плоту, що лежав на березі. В той день дощу не було.
"Цю ніч я ще можу провести на дереві, — подумав Морель. — Але це буде моя остання ніч. Через кілька днів з деревного мешканця я перетворюсь на людину двадцятого століття".