Джон з Барбарою заплакали.
— Фе! Що за манери! — вигукнула міс Ендрю. —Сірка й патока — ось що сюди треба! — повела вона далі, обернувшись до Мері Поппінс. — Добре виховані діти ніколи так не галасують. Негайно сірки й патоки! Та ще й якомога більше. Не забудьте!
— Дякую, — сказала Мері Поппінс. — Але я виховую дітей, як сама знаю, і не питаю нічиєї ради.
Міс Ендрю остовпіла з дива. Здавалося, вона не вірить власним вухам.
Мері Поппінс дивилася на неї спокійно і безстрашно.
— Юна особо! — промовила міс Ендрю, опам'ятавшись. — Схаменіться! Як ви смієте так зі мною розмовляти? Я подбаю, щоб вас вирядили звідси! Затямте моє слово!
Вона шарпонула хвіртку й подалася до Будинку, гнівно вимахуючи округлим предметом, прикритим картатою тканиною, і раз у раз вигукуючи: "Фу-фу!"
Місіс Бенкс вибігла їй назустріч.
— Ласкаво просимо, міс Ендрю, ласкаво просимо! — чемно примовляла вона. — Як гарно, що ви до нас завітали! Така мила несподіванка! Гадаю, подорож була приємна?
— Страшенно неприємна. Я зроду не любила їздити, — відказала міс Ендрю, сердитими, прискіпливими очима поглядаючи довкола.
— Яке недбальство, просто сором! — з огидою мовила вона. — Послухайтесь моєї поради — повикидайте геть оце-о, — вона вказала на соняшники, — й понасаджуйте щось вічнозелене. Буде куди менш мороки. Та й показніше буде. А ще краще — взагалі ніяких грядок. Просто рівний заасфальтований двір, і все.
— Але ж... — заперечила місіс Бенкс, — я дуже люблю квіти!
— Казна-що! Дурні витребеньки! Ви нерозумна жінка! І діти у вас страх розбещені, а надто хлопець.
— Ох, Майкле, я просто здивована! Ти був нечемний з міс Ендрю? Зараз же перепроси її. — Місіс Бенкс дуже розхвилювалась, почувши таке.
— Та ні, мамо, я нічого... я тільки... — почав був пояснювати Майкл, але громохкий голос міс Ендрю перебив його:
— Він мене тяжко образив, — наполягала вона, — його негайно слід віддати до закритої школи. А дівчині треба взяти гувернантку. Я сама знайду. Що ж до тієї особи, яка доглядає ваших дітей тепер, — вона кивнула головою на Мері Поппінс, — її цієї ж хвилини треба звільнити. Вона недотепна і просто підозріла.
Місіс Бенкс була вкрай перелякана.
— О, ні, ви помиляєтесь, міс Ендрю! Ми її добре знаємо, вона просто скарб!
— Ви не розумієтесь на цьому. Я ніколи не помиляюся. Звільніть її!
Міс Ендрю рвучко рушила до Будинку. Місіс Бенкс кинулася за нею слідом, страшенно стурбована й пригнічена.
— Сподіваюсь, що... що вам буде в нас добре, міс Ендрю! — промовила вона, хоч сама вже не дуже в це вірила.
— Гм! Будиночок не вельми розкішний. Та ще й страшенно занедбаний, просто ось-ось завалиться. Вам слід послати по теслю. А коли у вас мили оці східці? Вони бруднющі.
Місіс Бенкс закусила губу. Міс Ендрю кількома словами обернула її гарненький, затишний Будиночок у щось недоладне і вбоге, і на серці в неї стало дуже невесело.
— Завтра я звелю їх помити, — збентежено промимрила вона.
— А чому не сьогодні? — обурилася міс Ендрю. — Нічого не відкладай на завтра. А навіщо ви пофарбували двері білим? Темно-брунатний — ось для дверей найкращий колір. Та й дешевше. І бруд не так видно. Ви ж тільки погляньте на оці ось плями!
І, поставивши округлий предмет на східці, кинулась показувати.
— Ось! Ось! Ось! Усюди! Просто сором!
— Я зараз же до цього візьмуся, — промовила місіс Бенкс кволим голосом. — Чи не хочете піднятися нагору у свою кімнату?
Міс Ендрю погупала слідом за нею в Будинок.
— Сподіваюсь, там є камін?
— О, звичайно! Чудовий камін! Сюди, міс Ендрю. Робертсон Ей перенесе ваші речі.
— Та нехай там якомога обережніше. У валізах пляшечки з ліками. Я мушу дбати про своє здоров'я.
Міс Ендрю рушила сходами нагору. Вже на східцях вона обвела поглядом передпокій.
— Тут треба змінити шпалери. Я поговорю про це з Джорджем. До речі, цікаво знати, чому він не зустрів мене? Це дуже нечемно. Я бачу, він так і не навчився поводитися як належить.
Громохкий її голос дедалі глухішав, що вище вона вибиралася сходами. І дедалі тихшав голос місіс Бенкс, яка, заникуючись, погоджувалася з усім, чого бажалося міс Ендрю.
Майкл обернувся до Джейн.
— А хто це — Джордж?
— Татко.
— Його ж усі звуть містер Бенкс.
— Так, але ім'я в нього Джордж. Майкл зітхнув.
— Місяць — це страшенно довго, правда, Джейн?
— Довго — аж чотири тижні і ще трохи, — сказала Джейн, відчуваючи, що місяць з міс Ендрю стане за рік.
Майкл присунувся до неї ближче.
— Слухай, — занепокоєно прошепотів він. — Вони ж не виженуть Мері Поппінс через неї, правда ж, ні?
— Ні, навряд. Але вона дуже чудна. Недарма татко пішов з дому.
— Чудна?! — несподівано пролунало позад них. Вони обернулись. Мері Поппінс дивилася вслід
міс Ендрю нищівним поглядом.
— Чудна! — знову сказала вона, протягло пирхнувши. — Це не те слово. Гхм! Я, бачте, не знаю, як виховувати дітей! Я зухвала, недотепна і взагалі підозріла особа, так? Добре, побачимо!
Джейн із Майклом звикли до погроз Мері Поппінс, та сьогодні в її голосі лунало щось таке, чого вони досі ніколи не чули.
Вони мовчки дивились на неї, розмірковуючи, що може скоїтись.
Раптом десь поруч почувся тихесенький звук — чи то щось зітхнуло, чи ледве-ледве свиснуло.
— Що воно? — швидко озвалася Джейн. Звук почувся знову. Вже виразніше.
Мері Поппінс схилила голову набік і прислухалася. Від надвірних дверей знов долинув так мовби тихесенький пташиний свист.
— А! — раптом сказала Мері Поппінс. — Я давно мала б догадатися!
І, вмить підскочивши до округлого предмета, що його залишила на східцях міс Ендрю, зірвала з нього клапоть картатої тканини.
Під ним була мідна клітка, блискуча, аж сяяла вся. А в клітці, на поперечці, зіщулившись, сиділа невеличка ясно-брунатна пташка. Вона на мить заплющилась, коли яскраве світло дня вдарило на неї. А потім урочисто повела довкола своїми круглими, темними оченятами і помітила Мері Поппінс. І, здригнувшись, ніби впізнавши її, розтулила дзьобика й тихенько свиснула. Джейн і Майкл зроду не чули такого жалібного голосочка.
— Та невже ж вона... Тц-тц-тц! Просто не вірить-ся! — промовила Мері Поппінс і співчутливо покивала головою.
— Чірр-іррап! — сказала пташка, сумно попустивши крила.