Мері Поппінс повертається

Сторінка 15 з 23

Памела Ліндон Треверс

— Ну, все, годі! — сказала Мері Поппінс, сердито поглянувши на Джейн. — І якщо в цьому Будинку є хто справді гарний, то це... — Вона урвала й задоволено всміхнулася, поглянувши в дзеркало.

— Хто? — разом спитали Майкл і Джейн.

— Не той, чиє прізвище Бенкс, — відрізала Мері Поппінс. — Отаке-то!

Майкл поглянув на Джейн, як бувало завжди, коли Мері Поппінс говорила щось чудне. Але Джейн удала, нібито не помітила його погляду. Вона одвернулася і взяла з шаховки свою коробку з фарбами.

— Не хочеш гратися в поїзд? — спитав Майкл як-найпривітніше.

— Ні, не хочу. Я хочу бути сама собі.

— Ну, дітоньки, як ви тут? — мовила місіс Бенкс, вбігаючи до кімнати й похапцем цілуючи їх. Вона завжди була така заклопотана, що ходити не мала часу.

— Майкле, — сказала вона, — тобі потрібні нові капці — у тебе вже он пальці вилазять. Мері Поппінс, мабуть, Джона треба вже постригти. Барбаро, сонечко, не смокчи пальчика! Джейн, пробіжи вниз і скажи місіс Брілл, нехай сливовий пиріг буде без цукрового сиропу.

Ну ось, їй знову не дають хвилинки вільної! Як тільки візьмешся до свого діла, вони неодмінно тобі переб'ють!

— Ой, мамо, а чого це я, чого це Майкл не може? Місіс Бенкс здивувалася.

— Мені здавалося, що ти зрадієш! Адже Майкл завжди забувається, по що його посилають. До того ж, ти найстарша. Біжи, біжи.

Джейн якнайповільніше рушила сходами вниз. Вона нишком сподівалася, що поки дійде до місіс Брілл, то та вже встигне намазати пиріг сиропом.

А сама все дивувалася з себе: чому це вона сьогодні так поводиться? Ну, мовби в ній сидів хтось інший, негарний з обличчя і лихий на вдачу, і робив її такою вередливою.

Вона переказала місіс Брілл бажання матері і дуже зажурилася, довідавшись, що прийшла ще й завчасно.

— Ну, то хоч менше буде мороки, — промовила місіс Брілл. — І слухай, голубонько, — повела вона далі, — побіжи-но, будь ласка, в садок і скажи цьому Робертсонові, що він забув нагострити ножі. Мої ноги вже підтоптані, та й не встигну я всюди сама.

— Я не можу. Мені ніколи.

Місіс Брілл так само здивувалась, як перед цим мама.

— Ну, будь чемненька, я ж ледве стою, де там мені ще бігати!

Джейн тільки зітхнула. Чого вони не дадуть їй спокій?

Ногою вона захряснула кухонні двері й попленталася в садок.

Робертсон Ей спав на стежці, схилившись на садову лійку. Його довгий м'який чуб то підлітав, то спадав — у такт парубійковому хропінню. Робертсон Ей мав неабиякий талант — міг спати де завгодно і коли завгодно. Правду кажучи, він взагалі дужче любив спати, ніж не спати. І звичайно, коли він спав, діти якомога дбали, щоб дорослі його тоді не побачили. Та сьогодні все виходило інакше. Тій лихій істоті, що засіла в Джейн, було однаковісінько, що там станеться з Робертсоном Еєм.

— Я всіх ненавиджу! — сказала вона і щосили заторохтіла по лійці.

Робертсон Ей умить прокинувся.

— Рятуйте! Ґвалт! Горить! — закричав він, несамовито вимахуючи руками.

Тоді протер очі і вглядів Джейн.

— О, та це ти! — сказав він розчаровано, так, наче сподівався побачити щось куди цікавіше.

— Зараз же йди нагостри ножі! — звеліла вона. Робертсон Ей повагом звівся на ноги і струснувся.

— Ох, — сумно сказав він, — щоразу тобі якась морока! Як не те, то те! Треба ж колись хоч крихту спочити. А тут тобі ні хвилиночки спокою!

— Овва! — безжально сказала Джейн. — Ти тільки й знаєш спочивати! Одно спиш!

На обличчі в Робертсона Ея відбились така образа й докір, що іншого разу вона б неодмінно засоромилася. Та сьогодні вона анітрішки не збентежилась.

— Отакого наказати! — журно мовив Робертсон Ей. — А ще найстарша! Ніколи я від тебе не сподівався, зроду-віку!

І, ще раз смутно глянувши на неї, повільно почвалав до кухні.

Джейн подумала, що він, мабуть, ніколи їй цього не подарує. І, наче у відповідь на це, лиха істота, що засіла в ній, зневажливо сказала: "А мені байдуже, нехай не дарує!"

Вона труснула головою і поволі подалася назад у Дитячу, дорогою черкаючи спітнілими пальцями об щойно вибілену стіну, бо це завжди заборонялося робити.

Мері Поппінс пір'яною мітелочкою змітала пил з меблів.

— На похорон зібралася? — спитала вона, коли Джейн увійшла.

Джейн сердито подивилася на неї і нічого не відповіла.

— Хтось тут вишукує клопоту на свою голову. А хто шукає, той знайде!

— Ну й нехай!

— Нехай — недобрий чоловік! Нехая усі люди занехаяли! — піддрочила Мері Поппінс, кладучи мітелочку. — А зараз, — вона застережливо подивилася на Джейн, — мені треба піти пообідати. А ти доглянь Близнят. І якщо я почую хоч Одне Слово... — вона не скінчила, тільки виразно, погрозливо пирхнула і вийшла з кімнати.

Джон з Барбарою підбігли до Джейн і вхопили її за руки. Але вона випручала пальці і сердито відштовхнула дітлахів.

— От якби я була одиначка! — гірко сказала вона.

— То візьми та втечи з дому, — підказав їй Майкл.— Може, тебе хтось прийме за дочку.

Джейн вражено підвела голову.

— Тобі ж буде за мною сумно!

— Ні, — відважно сказав Майкл. — Не буде, як ти завжди сердитимешся. Зате я тоді візьму твої фарби.

— А от і не візьмеш, — жадібно сказала Джейн. — Я їх заберу з собою!

І, тільки аби показати, що фарби її, а не його, вона повитягала пензлики й альбом і розклала на підлозі.

— Намалюй годинника, — підказав Майкл.

— Ні!

— Ну то он Таріль.

Джейн поглянула на Таріль. Там троє хлоп'ят бігли зеленим лугом. Іншим разом вона б залюбки взялась їх малювати, та сьогодні їй нізащо не хотілось нікого послухатись.

— Не хочу! Малюватиму, що мені треба!

І вона заходилась малювати свій власний портрет: як вона, сама собі, висиджує пташенят.

Майкл, Джон і Барбара посідали на підлозі й почали дивитись. Джейн так захопилася, малюючи яєчка, що майже забула свій поганий настрій.

Майкл схилився над малюнком.

— А тепер намалюй курку — отут-о!

Він показав білу латочку на малюнку і при цьому ненароком штовхнув Джона. Джон так і перекинувся набік і, зачепивши ногою склянку з водою, перевернув її. Підфарбована вода вилилась і залила малюнок.

Джейн скрикнула й підхопилася на ноги.

— Ой, я вже не можу! Ох ти ж, одоробло таке! Ти все зіпсував!

І, кинувшись на Майкла, вона так штовхнула його кулаком, що й він теж перекинувся і впав на Джона. Обоє Близнят заверещали в один голос від болю й від страху; та найдужче лементував Майкл.