Щойно пізнавши це, я з радістю й острахом наблизився до Нього. В ту мить, охоплений смиренням, я відчував буття червоного кольору, ні з чим не зрівняного.
За хвилю все довкола перетворилося в яскраво-червоне. Краса того кольору народжувалася в мені й у всесвіті. Що дужче я наближався до Нього, то більше хотілося плакати від щастя. Несподівано мені стало ніяково, що постану перед Ним залитий кров'ю. Хоча й розум нагадував, що Він сам покликав мене до себе, пославши Азраїла та інших своїх янголів, — так було написано й у книгах про смерть.
Я матиму змогу здріти Його? Від хвилювання мені забило дух.
Який дивний і прекрасний цей Червоний, Він наповнює все-все, а в Ньому веселяться привиди цілого всесвіту. Від самої думки, що я є його частиною, що я майже біля Нього, сльози з моїх очей потекли струмками.
Однак було очевидно, що ще ближче я не підступлюся до Нього. Він розпитував про мене янголів, ті — хвалили, і я бачив, що Він любить мене як доброго раба, котрий слухняно слідує його велінням і заборонам.
Та на якусь мить у мою душевну радість і сльози щастя проник трунок сумніву. Аби позбутися його, я нетерпляче, відчуваючи, що винний, запитав:
— Останні двадцять років я перебував під впливом ґяурських картин, які бачив у Венеції. Навіть деякий час жадав мати власне зображення, виконане в їхньому стилі, правда, побоявся здійснити свій задум. Потім з моєї ініціативи в ґяурському стилі зобразили Твій світ, Твоїх рабів і нашого падишаха, Твою земну тінь.
Я не почув його голосу, однак відповідь проникла в моє єство:
— І Схід і Захід належать мені.
Збуджений, я не стримався:
— Гаразд, та який смисл цього всього… цього всесвіту?
Чи то слово "сир"[162] чи то "сев"[163] відчув я у собі. Я до кінця не розібрав: яке з них?
По тому, як підлетіли до мене янголи, я зрозумів, що тут, на найвищому небі, стосовно мене прийнято ствердне рішення. Проте я разом із іншими душами померлих упродовж десятків тисячоліть ще чекатиму в цьому Чистилищі Судного дня, бо тільки тоді буде прийнято остаточне рішення. Мені подобалося, що події розвиваються так, як написано в книгах. Спускаючись униз, я згадав, що, за тими ж книгами, моя душа в мить захоронення повинна знову поєднатися з тілом.
Але я відразу здогадався, що оповіді про повернення душі в тіло — це літературне перебільшення. Й був удячний Йому. Після намазу поважна похоронна процесія, якою я так пишався, піднявши труну на плечі, спускалася до невеличкого кладовища Тепеджік. Незважаючи на траурний настрій, процесія була напрочуд організована. Вона збігала вниз, наче тоненький шнурочок.
Я проясню вам, де власне зараз моя душа: з хадісу Пророка, в якому сказано, що "душа віруючого — це птах, котрий живиться з райських дерев", стає зрозуміло: після смерті душа витає в небі. Однак, як стверджує Ебу Омер бін Абдюльбер, з даного хадісу не випливає, що душа набирає пташиних форм або навіть перетворюється в птаха. І — як правильно тлумачить слова пророка Ел Джезвіє — це означає, що душа перебуває там, де літають птиці. Місце мого споглядання венеційські майстри, котрі захоплюються перспективою, назвали б "точкою зору", що повністю збігається з описами в коментарях Ел Джевзіє.
Зі свого місця я можу дивитися як на юрмисько, що ніби шнурочок збігає вниз до кладовиська, так одночасно можу з утіхою, ніби на малюнку, спостерігати, як від Халіча просто в напрямку Сарайбурну, ледь петляючи, весело пливуть, набираючи ходу, невеличкі судна, а вітер надимає їхні вітрила. Я споглядав світ з висоти мінарету, й світ нагадував мені мініатюри якоїсь дивовижної книги, чиї сторінки я перегортаю одна за одною.
Але я міг бачити більше, аніж той, хто просто кудись високо піднявся й чия душа не розлучилася з тілом: там, на тому березі Босфору, за Ускюдаром, посеред могил у пустому садку діти гралися в "довгого осла"; ось мить, що відбулася дванадцять років і три місяці тому, — забравши венеційського посла з його вілли на березі моря, ми веземо його на прийом до садразама[164] Кел Рагип-паші, що невдовзі його прийме, як красиво розтинає морські хвилі човен із сімома веслярами міністра закордонних справ; здоровенна перекупка на новому базарі Ланґа тримає в руках велетенську капустину, ніби немовля в обіймах, яке годуватиме; я радію, бо після смерті чавуша Дивана Рамазана-ефенді переді мною відкрилися нові перспективи; мама, яка розвішує білизну, а я в бабусиних обіймах розглядаю червоні сорочки; у покійної матері Шекюре почалися перейми, і я бігаю по віддалених махаллє, розшукуючи повитуху; місце, де лежить мій червоний пояс, загублений мною сорок з гаком років тому (Васфі поцупив); казковий сад удалині, що його бачив тільки раз у житті, двадцять літ тому, вві сні, вірю, Аллах у майбутньому відкриє мені, що це — рай; відтяті голови, носи, вуха, які прислав грузинський бейлербей[165] Алі-бей, перебивши повстанців Кавказької фортеці. І звісно, я зараз бачу свою красунечку Шекюре, вона відстала од сусідок, які повертаються в дім, стоїть і плаче за мною, вдивляючись у вогонь на подвір'ї.
Як стверджують книжки та древні вчені, душа може перебувати в чотирьох місцях: 1. Утроба матері; 2. Світ; 3. Чистилище, де я нині витаю; 4. Рай або пекло, залежно від того, куди її відправлять після Судного дня.
З чистилища й минуле, й сьогодення видно водночас, а спогади душі, поки вона тут, не обмежені простором. Тільки вирвавшись із темниці часу та простору, усвідомлюєш, що життя було для тебе тісною сорочкою. Бути безтілесною душею в світі мертвих — справжнє щастя, а найбільше щастя — стати тілом без душі серед живих, однак, не померши, ніхто цього не збагне. Так шкода! Тому гірко було дивитися, як під час розкішного похорону та вдома, вимотуючи себе, намарне ридає за мною моя Шекюре. І я молив великого Аллаха, аби він наділив нас безтілесними душами в раю та тілами без душі — на землі.
38. Я — майстер Осман
Вам знайомі вредні дідугани, які прожили життя, присвятивши його мистецтву? Всіх вони лають. Самі зазвичай худі, цибаті й кощаві. Й хочуть, аби той короткий відтинок життя, що їм залишився, був таким самим довгим, як попередній. Вони миттю вибухають гнівом — усе їм не так. Беруть у свої руки стерно влади й кожного змушують коритися. Ті старі ні на кого й ні на що не схожі. Я один з них.