Не знаючи, з чого почати розслідування, я заходився розпитувати людей у місті. І таким чином від газетяра дізнався, що Арлетта прибула не поїздом, а приїхала в розкішному спортивному автомобілі зеленого кольору.
Після цього неважко було довідатися, що власник машини заздалегідь зарезервував собі кімнату на ніч проти понеділка у готелі, де я вам радив стати.
Його звуть Ерве Пейро. В картці для прибулих він записався як виноторговець. Мешкає в Парижі на набережній Гран-Огюстен.
— Ночував він не в готелі?
— Він просидів у барі, аж поки не зачинили, тобто майже до півночі, а потім замість іти спати подався кудись пішки… Начебто до моря. Швейцар запевняє, що Пейро повернувся приблизно о пів на третю ночі. Я розмовляв з готельним чистильником взуття і від нього довідався, що на підборах черевиків цього Пейро налипла червона глина.
У вівторок вранці, повернувшись до "Халупки", я побачив під вікном у Арлетти сліди на клумбі. Що ви на це скажете?
— Нічого.
— Ну, а щодо Тео Бессона?
— Він теж був на дачі?
— Але не вночі. Як вам відомо, брати Бессони — діти від першого шлюбу і Валентіна не їхня мати. Я записав увесь родовід сім'ї і, коли хочете…
— Тільки не зараз. Я зголоднів.
— Одне слово, Тео Бессон — старий парубок, йому сорок вісім років. Вже два тижні, як він одпочиває в Етрета.
— У мачухи.
— Ні. Вони не зустрічаються. Мені здається, вони посварилися. Він зняв кімнату в готелі "Білі скелі", що його видно звідси.
— Стривайте. Тепер про Шарля Бессона…
Бідолаха Кастен зітхнув, вже не сподіваючись до ладу про все розповісти, тим більше, що Мегре, здавалося, й не слухав його.
— В неділю вранці Шарль Бессон приїхав об одинадцятій годині разом з дружиною та чотирма дітьми. У них власна машина, величезний "панар" старого зразка. Арлетта прибула раніше за них. Вони всі разом поснідали в "Халупці". Потім Шарль Бессон пішов на пляж зі старшими дітьми — п'ятнадцятирічним сином та дванадцятирічною донькою. А жінки лишилися побалакати.
— Він зустрів свого брата?
— Саме так. Мені здається, що Шарль Бессон вирушив на цю прогулянку, щоб хильнути скляночку в барі казино. Кажуть, він із тих, хто не цурається чарки. Там він і здибав Тео — досі він не знав, що той теж в Етрета. Шарль наполіг, щоб Тео йшов з ним до "Халупки", Тео кінець кінцем дав себе вмовити. Отож під час обіду на дачі зібралися всі Бессони. Обід був холодний — лангусти і бараняче стегно.
— І ніхто після цього не захворів?
— Наче ні. Крім членів родини, в домі була тільки покоївка. Шарль Бессон від'їхав о пів на десяту. Його п'ятирічний син Клод проспав весь цей час у кімнаті господині, а коли всі вже сідали в машину, почав вередувати їхній шестимісячний малюк, і йому довелося дати соску.
— Як звати дружину Бессона?
— Здається, Емільєнна. Хоча всі кличуть її Мімі.
— Мімі, — з поважним виглядом повторив Мегре, немов вивчав напам'ять урок.
— Така чорнява гладуха років під сорок.
— Чорнява гладуха? Чудово. Отже, вони від'їхали у своєму "панарі" десь о дев'ятій.
— Еге ж, пане комісар. Тео забарився на кілька хвилин. А потім, крім трьох жінок, у домі нікого не залишилося.
— Валентіна, її донька Арлетта й Роза?
— Достеменно так. Роза мила посуд на кухні, а мати й донька розмовляли у вітальні.
— Всі спальні на другому поверсі?
— Крім спальні для гостей, я вам уже казав. Вона на першому поверсі, вікна виходять у сад. "Халупка" — це справжній ляльковий будиночок, з манюсінькими кімнатками. Ось побачите.
— Арлетта не піднімалася в кімнату до матері?
— Близько десятої вони вдвох пішли туди. Старій пані захотілося похизуватися перед донькою своєю новою сукнею…
— Спустилися вони теж разом?
— Еге ж… "Потім Валентіна знову піднялася до себе — вкладатися спати. За кілька хвилин до неї прийшла Роза. Вона за звичкою допомогла господині лягти в постіль та подала їй снотворне.
— Вона ж його й готувала?
— Ні. Валентіна заздалегідь розводить його у воді.
— Арлетта більш не піднімалася нагору?
— Ні. І о пів на дванадцяту Роза теж лягла спати.
— А десь о другій почала стогнати?
— Цей час називають Валентіна та її донька.
— І, як ви встановили, між північчю та другою годиною ночі в Арлеттиній кімнаті був чужий чоловік, з яким вона приїхала з Парижа? А вам відомо, що поробляв минулої ночі Тео?
— Досі в мене не було часу це з'ясувати, і, признаюся, мені навіть на думку таке не спадало.
— Що ж, підемо поснідаємо?
— Залюбки.
— А тут готують черепашки?
— Цілком можливо, хоч я й не певний. Я ще не ознайомився як слід з меню.
— Цього ранку ви побували в домі Трошю?
— Лише в тій кімнаті, де стояла труна.
— У них немає її фотографії? Тільки гарної.
— Можу запитати.
— Запитайте. Візьміть усі фотографії, які тільки зможете знайти, навіть дитячі. До речі, скільки їй було років?
— Двадцять два чи двадцять три. Звіт складав не я і…
— Здається, вона вже не перший рік служила в старої пані.
— Сьомий. До Валентіни вона найнялася зовсім молоденькою, ще за життя Фернана Бессона. Дебела рум'яна, пишногруда дівчина.
— Вона ніколи не хворіла?
— Доктор Жоллі нічого про це не казав. Коли б що, думаю, він сказав би.
— Хотілося б знати, чи не було у Рози якихось дружків…. Або коханця.
— Я теж подумав про це. Начебто ні. Вона не була легковажна дівчина і рідко виходила з дому.
— Може, її не відпускали?
— Я не зовсім певний, але схоже, що Валентіна пильнувала за кожним її кроком і неохоче давала вільні дні.
Весь цей час вони прогулювалися вздовж берега. Мегре не відривав очей від моря, але, здавалось, не помічав його.
Ранкове радісне збудження як рукою зняло. Вранці в Беоте-Безвіллі він ще відчував приємне хвилювання. Іграшковий поїзд нагадував йому про колишні канікули. А зараз він уже не помічав ні строкатих жіночих купальників, ні дітлахів, що розляглися на ріні, не сприймав йодистого запаху водоростей.
Голова його була захаращена новими назвами, іменами та прізвищами, що їх він намагався розмістити в своїй пам'яті так, як зробив би це в своєму кабінеті в Управлінні карного розшуку. Разом з Кастеном він сів до столу, застеленого білою скатертиною, на якій у вузькій довгій вазі під кришталь стояли гладіолуси.