— Він не має жінок?
— Судячи з усього, він не дуже захоплюється жінками, інколи заводить собі полюбовницю, але ненадовго.
— Це все?
Із невеличкого бару так смачно пахло кавою та коньяком що обидва вони, встоявши перед спокусою, зайшли й сіли до столу, де стояли порожні чашки із запахом спиртного.
— Мене стурбував не стільки сон, — провадив далі півголосом інспектор, — скільки роздуми, якими я поділився з жінкою, перш ніж заснути. Я часто думаю вголос, так у мене краще виходить. Жінка погодилася зі мною. П'ять років минуло відтоді, як умер старий Бессон, еге ж?
— Приблизно так.
— І наскільки вам відомо, відтоді мало що змінилося, от тільки минулої неділі хтось намагався отруїти Валентіну. І зауважте, щоб розсіяти підозру, було вибрано єдиний день, коли в домі зібралося багато людей.
— Так, це дещо важить. Що ж далі?
— І вмерла не Валентіна, а нещасна Роза. Отже, коли були мотиви для вбивства Валентіни, вони існують і донині. І поки ми не дізнаємося про ці мотиви…
— … небезпека існує й далі, ви це хочете сказати?
— Так. І, можливо, ваша присутність ще більше посилює цю небезпеку. У Валентіни немає багатства, тож її намагалися вбити не через гроші. Виходить, хтось хоче перешкодити розголошенню того, що знає Валентіна. Отже, Валентіна щось знає і хтось намагається не допустити викриття. В такому разі…
Мегре не дуже уважно слухав міркування інспектора. Він дивився у вікно і тішився ранком, а надто тим особливим тремтінням повітря, яке буває, коли сонячне проміння розганяє вологість.
— Люка щось вам казав про Жюльєна?
— Подружжя Сюдр живе дуже скромно, наймає квартиру в дешевому будинку, має покоївку. У них є автомобіль. Суботу й неділю вони проводять за містом.
— Все це мені відомо.
— Виноторговець Ерве Пейро багатий, у нього велике підприємство на набережній Берсі, весь свій вільний час він проводить з найрізноманітнішими жінками. В нього три автомобілі, один — марки Бугатті…
"Родинний пляж", — прочитав якось Мегре в одному з рекламних проспектів. Так воно і є. Матері з дітьми, чоловіки, що приїздять до них суботніми вечорами, старі діди й баби з пляшками мінеральної води та коробочкою пілюль на столику в готелі, старі, що завжди подігбували одне одного в казино, все в тих самих кріслах; кондитерська сестер Cope, де подають тістечка та морозиво; старі рибалки, все ті самі, яких фотографують проти човнів, витягнутих на берег…
Фернан Бессон також був респектабельний старий пан, а Валентіна — найчарівніша стара пані. Арлетта сьогодні вранці могла б позувати для поштової листівки, її чоловік — ціанований дантист, а Тео — взірець джентльмена, якому прощають його прихильність до спиртного, бо він завжди, спокійний і тримається з гідністю.
У Шарля Бессона — дружина, четверо дітей, молодшому всього кілька місяців; поки йому не пошито траурного костюма, він пов'язав собі чорну стрічку на рукав. Він депутат, з міністром на "ти", під час передвиборної кампанії, очевидно, цілує малюків і цокається з рибалками та селянами…
Він виявився одним із тих, кого називають "щирим добродієм", а матінка комісара Мегре назвала б його, напевне, "достойним добродієм" — високий, ставний, ледь опасистий, з уже помітним черевом, трохи наївним поглядом та вусиками на пухкій верхній губі.
— Я не примусив вас чекати, комісаре? Драстуйте, Кастене, радий знову вас бачити.
Його автомобіль був недавно пофарбований заново.
— Ніяких поганих новин?
— Ніяких.
— А як там мачуха?
— В неї начебто все гаразд. Щойно поїхала Арлетта.
— А вона знову приїздила? Як мило з її боку! Я так і думав, що вона приїде втішити матір.
— Ви дозволите, пане Бессон? — Мегре одвів Кастена вбік і доручив йому поїхати спочатку до Іпора, потім до Фекана.
— Перепрошую, — сказав комісар, повертаючись до Беосона. — Я повинен був дати інспекторові деякі розпорядження. Признаюся, я навіть не уявляю, де мені вас прийняти. В таку ранню годину моя кімната, певно, ще не прибрана.
— Я охоче б чогось випив, а потім, якщо ви не боїтеся свіжого вітру, ми могли б посидіти на терасі казино. Сподіваюся, ви не дуже сердитеся, що я не зміг зустріти вас? Моя дружина у відчаї: із Марселя приїхала її сестра, жінка судновласника, — їх тепер тільки двоє, в родині Монте не було сина, — і от на мене звалилися тепер усі неприємності…
— Ви гадаєте, що на вас чекають неприємності?
— За тещу я не можу сказати нічого лихого. Вона була достойною жінкою, та на старість в неї почалися всілякі дивацтва. Ви чули, що її чоловік займався будівельними справами. Половина житлових будинків та й чимало громадських будівель у Дьєппі споруджені ним. Більшу частину добра він залишив у вигляді нерухомості. Моя теща сама всім керувала після смерті чоловіка. Вона ніколи не давала згоди на ремонт будинків. Звідси сила-силенна позовів з пожильцями, муніципалітетом і навіть з податковою інспекцією.
— Дозвольте одне запитання, пане Бессон. Чи зустрічалася ваша теща з Валентіною?
Мегре випив другу чашку кави з коньяком і почав стежити за співрозмовником, який зблизька виявився досить брезклим і не таким показним.
— На жаль, ні. Вони ніколи не погоджувалися на зустріч.
— Ні та, ні та?
— Точніше, мати моєї дружини не хотіла знатися з Валентіною. Це дурна історія. Валентіна, коли я відрекомендував їй Мімі, уважно поглянула на її руки і пробурмотіла: "У вас, звичайно, не батьківські руки". — "Як це зрозуміти?" — запитала Мімі. "Руки муляра я уявляла собі великими і широкими", — відповіла Валентіна. Бачите, як усе це нерозумно? — розвів руками Бессон. — Мій тесть справді на початку своєї кар'єри був муляром, хоч і дуже недовго. І все-таки він призвичаївся до лайок. Думаю, що він робив це навмисне; він був великий цабе у Дьєппі, перший багатій на всю округу, і його тішило бачити, як декого шокує його поведінка та круті слова.
Коли моя теща почула про слова Валентіни, вона була вражена в саме серце. "Це все-таки краще, ніж бути донькою п'яниці рибалки!" — сказала вона. Потім пригадала, коли Валентіна була продавщицею в кондитерській сестер Cope…
— І звинуватила Валентіну в тому, що та не відзначалася зразковою поведінкою.