Меч приречення

Сторінка 2 з 98

Анджей Сапковський

— Схоже, що завдяки їм я ще маю коня і пожитки. Дякую вам, войовниці. Дякую і вам, пане Борч.

— Три Галки. А пан — це зайве. Щось тебе затримує в цій місцевості, Геральте із Ривії?

— Якраз навпаки.

— Чудово. Я маю пропозицію, — недалеко звідси, на роздоріжжі, при дорозі до річкового порту є господа. Зветься "Під Замріяним Драконом". Тамтешня кухня не має собі рівні у всій околиці. Я саме туди вибираюся з думкою про харч і нічліг. Приємно мені було б, якби ти зволив дотримати мені товариства.

— Борче, — біловолосий відвернувся від коня, глянув у ясні очі незнайомця, — не хотів би я, щоб між нами були якісь неясності. Я відьми́н.

— Я здогадався. А сказав ти це таким тоном, наче "я прокажений".

— Є такі, — повільно промовив Геральт, — що воліють компанію прокажених, аніж товариство відьми́на.

— Є й такі, — засміявся Три Галки, — що воліють овець, аніж дівчат. Що ж, заслуговують співчуття, і ті, й ті. Поновлюю пропозицію.

Геральт зняв рукавицю, потис простягнуту йому долоню.

— Приймаю, тішачись зі знайомства.

— То в дорогу, бо я зголоднів.

II

Корчмар протер ганчіркою рапаті дошки стола, вклонився і посміхнувся. Не мав двох передніх зубів.

— Таак, — Три Галки якусь мить дивився на закіптюжену стелю і павуків, які побрикували собі під нею. — Спершу… Спершу пиво. Щоб двічі не вставати, ціле барильце. А до пива… Що ти можеш запропонувати до пива, лебедику?

— Сир? — ризикнув корчмар.

— Ні, — скривився Борч. — Сир — це на десерт. А до пива ми хочемо чогось кислого та гострого.

— Слухаюсь, — корчмар посміхнувся ще ширше. Два передні зуби не були єдиними, яких він не мав. — Вугрики з часником в олійці та оцті або ж мариновані стручки зеленої паприки.

— Годиться. І те, і те. А потім юшка, колись я таку тут їв, плавали там різні рибки, мушельки та інше смаковите сміття.

— Плисацька юшка?

— Саме вона. А тоді печеня із ягнятини з цибулею. А потім копу раків. Кропу вкинути до горщика, скільки влізе. А потім овечий сир і салат. А потім побачимо.

— Слухаюсь. Для всіх, себто, чотири рази?

Вища зерріканка заперечливо покрутила головою, значуще поплескала себе по талії, обтягнутій лляною сорочкою.

— Я й забув, — Три Галки підморгнув Геральтові. — Дівчата дбають про лінію. Пане господарю, баранина тільки для нас обох. Пиво давай зараз, разом із тими вугриками. Решта нехай трохи почекає, щоб не вистигла. Ми не обжиратися прийшли, а доброзвичайно провести час за розмовою.

— Розумію, — корчмар знову поклонився.

— У твоїй професії здогадливість важлива. Дай руку, лебедику.

Брязнули золоті монети. Корчмар роззявив рота до межі можливого.

— Це не завдаток, — повідомив Три Галки. — Це зверху. А тепер жени до кухні, чоловіче добрий.

У ванькирі було тепло. Геральт розстебнув паса, стягнув каптан і закасав рукави сорочки.

— Бачу, — сказав, — що не потерпаєш від браку готівки. Живеш із привілеїв лицарського стану?

— Частково, — посміхнувся Три Галки, не вдаючись у деталі.

Вони швидко впоралися з вугриками та чвертю барильця. Обидві зерріканки теж не жалували собі пива, тож обидві помітно повеселішали. Про щось шепотілися. Вея, вища, раптом розреготалася гортанним сміхом.

— Дівчата розмовляють загальницею? — тихо спитав Геральт, зиркаючи на них краєм ока.

— Слабо. І не балакучі. Що й на краще. Як тобі юшка, Геральте?

— Мгм.

— Вип'ємо.

— Мгм.

— Геральте, — Три Галки відклав ложку і стримано гикнув, — повернімося на мить до нашої розмови з дороги. Я зрозумів, що ти відьми́н, мандруєш з одного кінця світу до іншого, а як трапиться тобі якась потвора, то її вбиваєш. І з цього маєш зарібок. У цьому полягає відьми́нський фах?

— Більш-менш.

— А трапляється, що тебе спеціально кудись викликають? Ну, скажімо, спеціальне замовлення. Що тоді, їдеш і виконуєш?

— Залежить, хто викликає і нащо.

— І за скільки?

— Це теж, — відьми́н знизав плечима. — Все дорожчає, а жити треба, як казала одна моя знайома чародійка.

— Доволі вибірковий підхід, вельми практичний, сказав би я. Але ж при основах лежить якась ідея, Геральте. Конфлікт сил Порядку з Силами Хаосу, як казав один мій знайомий чародій. Я так собі гадав, що ти виконуєш місію, обороняєш людей від Зла, завжди і всюди. Стоїш по виразно окресленій стороні палісадника.

— Сили Порядку, Сили Хаосу. Гучні слова, Борче. Ти обов'язково хочеш поставити мене по якийсь бік палісадника в конфлікті, що, як загальноприйнято вважати, є вічним, задовго до нас розпочався і триватиме, коли нас давно вже не буде. По чиєму боці стоїть коваль, підковуючи коней? Наш корчмар, що власне поспішає з казанком баранини? Що, на твою думку, окреслює різницю між Хаосом та Порядком?

— Проста річ, — Три Галки глянув йому в очі. — Те, що представляє Хаос, — це загроза, сторона агресивна. А порядок, — та сторона, якій загрожують, яка потребує оборони. Потребує оборонця. А, пиймо. І берімося за ягня.

— Добре кажеш.

Дбалі про лінію зерріканки мали перерву в їжі, яку заповнили питтям у прискореному темпі. Вея, схилена над плечем товаришки, знову щось шепнула, торкаючись кінчиком коси поверхні стола. Тея, нижча, голосно засміялася, весело мружачи татуйовані повіки.

— Так, — сказав Борч, обгризаючи кістку. — Продовжимо розмову, якщо дозволиш. Я зрозумів, що ти без ентузіазму сприймаєш, коли тебе ставлять по бік котроїсь із Сил. Виконуєш свою професію.

— Виконую.

— Але від конфлікту Хаосу та Порядку не втечеш. Ти не коваль, хоч ти і вжив це порівняння. Я бачив, як ти працюєш. Входиш до підвалу посеред руїн і виносиш звідти зарубаного василіска. Є, лебедику, різниця між куванням коней та вбиванням василісків. Ти казав, що коли плата достойна, то поспішиш на край світу та закатрупиш те створіння, про яке попросять. Даймо на те, пустельний дракон…

— Поганий приклад, — перебив Геральт. — Бачиш, ковбаситься тобі з тими Хаосом і Порядком. Бо драконів, які, безсумнівно, представляють Хаос, я не вбиваю.

— Як це? — Три Галки облизнув пальці. — От маєш! Адже ж зі всіх потвор дракон, мабуть, найшкідливіший, найжорстокіший і найбільш запеклий. Найогидніший змій. Нападає на людей, дише вогнем і викрадає отих, як їх, непорочних дів. Чи ж мало розповідей чувано? Неможливо, щоб ти, відьми́не, не мав у своєму списку кількох драконів.