Поль завагалася. їй не хотілося наперед відлякувати учителя, але водночас необхідно було хоч почасти підготувати його до зустрічі з майбутнім учнем-напівідіотом. Так, вимовила вона твердо, він читає й перечитує дві-три улюблені книжки, наприклад, без кінця гортає альманахи "Сен-Нікола" 1 (випуск дев'яностих років), але нікому не відомо, чи запам'ятовує він прочитане, чи розуміє що-небудь. Леле, її нещасна мавпуля не надто прихиляє до себе серця, не надто приваблива, де там! Вона, рідна мати, і то іноді насилу його терпить.
Учитель уболівав за неї. Він запропонував привести хлопця сюди завтра годині о п'ятій, коли вже учні розійдуться. Він подивиться, а поки нічого обіцяти не може... Поль схопила його за руки. Наполовину вдаване хвилювання стискало їй горло, вона вимовила задихаючись:
— Яз жахом думаю, що ви неминуче будете проводити паралель між моїм нещасним хлопцем і вашим Жан-П'єром.
Вона відвернулася, ніби бажаючи приховати краску соро
1 Ілюстрований тижневик для дітей, з'явився вперше 1880 року. Журнал друкував казки, оповідання про мандри і пригоди, давав своїм маленьким читачам початкові знання про науку й мистецтво, розповідав про нові ігри. Припинив своє існування наприкінці XIX сторіччя.
му. Далебі, сьогодні вона діє з натхненням! Ця учительська пара, що вже давно живе у ворожій атмосфері — селяни ставилися до Бордасів з недовірою, як до багатіїв, духовенство косилося на цих ворогів суспільства,— навіть не могла собі уявити, що щось подібне ще можливе: один з мешканців замку запобігає ласки в них, благає їх про послугу, мало того, захоплюється ними, заздрить їм. З яким смиренням ця дама відверто натякнула на свого чоловіка, на свого дегенерата сина! Робер, трохи схвильований всією цією розмовою і тим, що до нього з'явилася справжня баронеса, хай у насунутому на чоло береті і непромокальному плащі, вимовив добродушним тоном:
— Знаєте, пані, я навіть здивований, як це ви не боїтеся поганого впливу на вашого сина... Адже вам, сподіваюся, відомі мої зловредні думки?
Він засміявся, очі його звузилися, і Поль бачила тепер лише дві шпарки, що яскраво горіли.
— Ви мене не знаєте,— поважно вимовила Поль,— ви не знаєте, яка я.
Якби вона сказала, що навіть буде рада їхньому впливу на хлопця і хоче, щоб цей вплив був якомога більшим, вони все одно не повірили б.
— Адже мені, так само, як і вам, чужі ідеї мого середовища. Коли-небудь я вам про все розповім.
Це було уже передоднем майбутніх відвертих звірянь. І не треба більше нічого додавати, тільки напсуєш. Поль підвелася і стала прощатися з хазяями, котрі здивовано перезиралися, згадуючи її слова про ідеї. Було домовлено, що завтра після четвертої вона приведе Гійома. Але раптом гостя заговорила світським тоном, наслідуючи свою свекруху і зовицю Арбі.
— Вельми вам вдячна! Ви уявити собі не можете, яку ви мені зробили послугу. Так-так, саме послугу!
— Ти їй сподобався, я зразу помітила,— сказала Леона. Вона звільнила ріжок столу і з зітханням підсунула купу
зошитів.
— А по-моєму, вона не така вже противна.
— Подивіться-но! Вона перед тобою запобігає, але, згадай моє слово, остерігайся її!
— Мені здається, що вона не зовсім сповна розуму... У кожному разі, особа занадто екзальтована.
— Не сповна розуму, а чудово знає, чого хоче. Згадайно, що про неї кажуть, хоча б цю історію з священиком! Дивись, бережися!
Робер устав зі стільця, потягнувся, широко розкинувши свої міцні руки, і сказав:
— Ну, знаєш, я не любитель бородатих дам.
— Якби вона про себе дбала, вона була б нічого,— зауважила Леона.
— Я тепер згадав, що мені розповідав Лусто. Вона сама не аристократичного походження, чи то дочка, чи то небога Мельєра, колишнього мера Бордо. А чому ти смієшся?
— Тому що ти ніби пожалкував, що вона не справжня аристократка...
Робер сердито глянув на дружину і, горблячись, підійшов до порога; там він прихилився до стіни і люто, навіть з присвистом, заходився смоктати люльку.
В той час поки мати передавала сина до рук червоного учителя, її нещасний кролик, добутий на світло Боже зі свого скромного притулку, куди, на жаль, не було вороття, дивився на дорослих і розгублено кліпав, ніби від надто яскравого світла. За маминої відсутності між трьома добрими божествами — татом, бабусею і фрейлейн — почалася суперечка. Щиро кажучи, бабуся і фрейлейн часто зчіплялися, але звичайно через дрібниці. Австріячка іноді дозволяла собі зухвалі вирази, які здавалися особливо дивними від того, що в розмові з своєю баронесою вона задля поштивості вживала третю особу. Але сьогодні Гійом здогадався, що й фрейлейн теж хоче віддати його червоному учителеві.
— Чому б йому не стати освіченим паном? Він не гірший за інших, повірте!
І, повернувшись до Гійома, вона вимовила:
— Піди пограйся, дитино, в кімнатах, іди, моє кришенятко...
Хлопець вийшов, але тут же знову шаснув на кухню: адже все одно вважалося, що він нічого не чує, а якщо чує, то не розуміє.
Баронеса, навіть не сподобивши відповіддю зухвалу фрейлейн, картала сина, який сидів у своєму улюбленому солом'яному кріслі біля кухонного вогнища: взимку він проводив усі вечори, роблячи паперові сірники або начищав до блиску батьківські рушниці, хоча ні разу сам не вистрелив.
— Покажи хоч тепер свою владу, Галеасе,— благала його стара баронеса,— скажи тільки: "Ні, не бажаю! Не бажаю довіряти свого сина цьому комуністові", а буря тим часом минеться.
Але фрейлейн знову втрутилася в розмову:
— Не слухай баронеси (вона була годівницею Галеаса і тому казала йому "ти"). Чому це Гійу не повинен бути таким самим освіченим, як діти Арбі?
— Дайте дітям Арбі спокій, фрейлейн. Вони тут зовсім ні при чому. Я просто не бажаю, щоб мій онук набрався у цієї людини шкідливих ідей, та й годі.
— Бідолашне моє кришенятко, та невже з ним про політику говоритимуть...
— При чому тут політика... А релігія — це, по-вашому, нічого не значить? Він і так слабкий у катехізисі...
Гійом не спускав очей з батька, який нерухомо сидів у кріслі, дивлячись на сухі виноградні лози, що палали в вогнищі, і тільки вряди-годи ледь похитувався — ліворуч, потім праворуч. Хлопець, роззявивши рота, намагався збагнути, про що ж воно йдеться.