Чимало говорилося про те, що дорослі глузують з дітей.
— Коли в них про щось запитати чи щось не так зробити, то вони або кричать на нас, або сердяться, або ж глузують. Цього терпіти не можна. Дорослі гадають, що все знають, а насправді це зовсім не так. Мій батько не міг полічити, скільки мисів у Австралії та річок в Америці; він не знав, з якого озера витікає Ніл.
— Ніл не в Америці, а в Африці,— гукнув з місця інший депутат.
— Я знаю краще за тебе. Я сказав так, для прикладу. Дорослі нічого не тямлять у поштових марках, не вміють свистіти на пальцях і тому кажуть, що це негарно.
— Мій дядько вміє свистіти.
— Але не на пальцях.
— А може, й на пальцях? Ти звідки знаєш?
— Дурень ти.
Можливо, знову спалахнула б сварка, але головуючий подзвонив у дзвіночок і сказав, що депутатів не можна називати дурнями і за це будуть виводити з засідання.
— А що таке "виводити з засідання"?
— Це парламентський вислів. У школі кажуть: вигнати з класу.
Так поступово депутати вчилися, як треба поводитися в парламенті.
Під кінець засідання увійшов депутат, який запізнився.
— Пробачте, що я спізнився,— сказав він,— але мати мене не пускала сюди, бо вчора мені подряпали ніс і набили гулю.
— Це вже зловживання. Депутат — особа недоторканна, і вдома йому не можуть заборонити йти на засідання. Що це за порядки? Коли його обрали депутатом, він повинен засідати. В школі теж часом можуть подряпати ніс, проте батьки не забороняють туди ходити.
Так виникла суперечка між дітьми й дорослими, і це був лише початок. Адже треба сказати,— а про це ані Мацюсь, ані депутати ще не знали,— що за кордоном про дитячий парламент почали писати в газетах, і всюди діти, і в школі, й удома, тільки й говорили, що про парламент. І коли їм несправедливо ставили погану оцінку або лаяли їх, діти казали:
— Якби в нас були свої депутати, цього не сталося б.
А в маленькій державі королеви Кампанелли, в південній Європі, діти так на щось розсердилися, що оголосили навіть страйк. З'ясувалося, що діти хочуть так, як і робітники, мати свій власний прапор. Прапор має бути зелений, і тому вони влаштували масову демонстрацію під зеленим прапором.
Мацюся дуже втішила ця звістка. А дитяча газета спеціально присвятила цьому велику статтю під заголовком: "Рух починається".
В статті писалося, що в державі королеви Кампанелли теплий клімат, і діти там дуже запальні. Тому вони першими почали боротися за свої права:
"Вже скоро під зелений прапор стануть діти всього світу. І тоді вони зрозуміють, що не треба битися, і настане лад, і всі любитимуть одне одного. І тоді припиняться війни. Адже коли люди з дитинства навчаться не битися, то вони не битимуться й тоді, коли виростуть.
Король Мацюсь,— писала далі газета,— перший запропонував, щоб у дітей був зелений прапор. Король Мацюсь це придумав, і тепер він може стати королем дітей не тільки своєї держави, але й усього світу.
Королівна Клю-Клю поїде в Африку і там усе пояснить негритянським дітям. Буде чудово! Діти матимуть такі ж права, як дорослі, і стануть громадянами.
Діти будуть слухняні не тому, що вони бояться, а тому, що самі хочуть, аби був порядок".
Чимало й інших цікавих новин було в газеті. І Мацюсь дуже дивувався, чому сумний король казав, наче так важко бути реформатором, наче реформатори завжди погано кінчають, і лише після їхньої смерті люди бачать, як добре вони радили, і ставлять їм пам'ятники.
— А в мене все йде гаразд, ніяка небезпека мені не загрожує. Було, щоправда, і в мене чимало неприємностей та клопоту, але на це повинен бути готовий кожен, хто керує цілим народом.
Розділ сорок третій
Аж ось якось перед парламентом зібралася молодь, тобто ті, кому сповнилося п'ятнадцять років. Один хлопець виліз на ліхтар і кричить:
— Про нас геть зовсім забули! Ми також хочемо мати депутатів. У дорослих свій сейм, у дітей свій, а ми що, гірші за всіх? Ми не дозволимо, щоб такі цуценята командували. Якщо малюкам дають шоколад, то нам хай дають цигарки. Бо інакше несправедливо.
Депутати саме йдуть на засідання, а ті їх не пропускають.
— Теж мені депутати, які не знають таблиці множення й пишуть "валідбол" замість "волейбол".
— А дехто зовсім не вміє писати.
— І ото вони мають керувати!
— Геть такий уряд!
Префект поліції подзвонив по телефону, щоб Мацюсь сидів дома, бо в місті неспокійно, а сам наслав на молодь кінну поліцію, яка почала розганяти натовп. Проте хлопці не хотіли розходитись і почали кидати в поліцію книжки, сніданки тощо. А дехто вже заходився виколупувати з бруківки каміння. Тоді префект поліції вийшов на балкон і пригрозив:
— Якщо не розійдетесь, я викличу війська. А коли хтось кине камінь у солдатів, то на перший раз вони вистрілять у повітря, а коли й це не допоможе, стрілятимуть у вас.
Та нічого не допомогло, бунтівники ще дужче розлютилися; висадили двері й увірвалися до залу засідань.
— Не підемо звідси, доки не здобудемо такі ж права, що й у дітей.
Всі страшенно розгубилися — не знають, що й робити. Аж тут раптом у королівській ложі з'явився Мацюсь, який не послухався префекта поліції й приїхав сам дізнатися, що діється.
— Ми хочемо мати такий же парламент, хочемо мати депутатів, хочемо мати права!
Спершу бунтівники кричали, потім почали горлати так, що годі було й зрозуміти, хто що каже.
Мацюсь стоїть і — ні пари з вуст. Чекає. Бунтівники зрозуміли, що так діла не буде, і самі почали шикати: "Тихше, годі, облиште". Нарешті хтось гукнув: "Король хоче говорити!" І запала тиша.
Мацюсь говорив довго й розумно. Він визнав, що хлопці мають слушність.
— Громадяни,— сказав Мацюсь,— вам належать права, це так. Але ви незабаром станете дорослими й увійдете в парламент для дорослих. Я почав з дітей, бо сам ще маленький і краще знаю, що треба дітям. Відразу всього зробити не можна. І так у мене багато клопоту. Коли я виросту й мені сповниться п'ятнадцять років, а в дітей уже буде порядок, я візьмуся до вас.
— А нам тоді не потрібна буде така ласка, бо ми вже ввійдемо в парламент для дорослих.
Мацюсь збагнув, що так не зарадить лихові, й сказав:
— А, власне кажучи, чого ви до нас присікуєтесь? У вас он уже вуса, й ви курите цигарки. То йдіть у дорослий парламент, хай вони вас туди й приймають.