Журналіст записав і це.
Розділ сорок перший
Журналіст написав у газеті, що жоден парламент на світі не може зробити, аби люди були чарівниками, що кожного дня не може бути перше квітня і не можна щовечора ходити до цирку. Що повинні бути й хлопчики, й дівчатка, й маленькі діти, й дорослі.
Написано це було делікатно, щоб не образити депутатів. Тобто не було таких висловів, як: "верзли дурниці", "безглуздя" чи "треба нам'яти вуха". Газета писала лише, що можна, а чого не можна зробити.
Щодо кишень? Це можна. Кравцям буде дано наказ шити на кілька кишень більше.
Ну, і таке інше.
Клю-Клю прочитала газету і обурилася:
— Мій дорогий Мацюсю, дозволь мені піти на засідання. Я вже їм скажу. Чому в вашому парламенті нема дівчаток?
— Є, але вони нічого не говорять.
— Тоді я скажу за всіх. Теж вигадали: через те, що на якомусь подвір'ї є нестерпне дівчисько, взагалі не повинно бути дівчаток! А скільки є нестерпних хлопчаків? Так і хлопчиків не повинно бути? Не збагну, як білі люди, ті, що придумали стільки розумних речей, можуть бути ще такі дурні та дикі.
Їде Клю-Клю з Мацюсем, а серце в неї калатав, і не тому, що вона боїться, а просто міркує, що треба там сказати. Всі дивляться на Клю-Клю, а вона сидить поруч з Мацюсем, мовби нічого особливого й не сталося.
Фелек відкрив засідання. Подзвонив у дзвіночок і сказав:
— Засідання оголошую відкритим. Порядок денний: пункт перший — про те, щоб у кожної дитини був годинник. Пункт другий — про те, щоб дітей не цілувати. Пункт третій — про те, щоб у дітей було більше кишень. Пункт четвертий — про те, щоб не було дівчаток.
У питанні про годинники записалося п'ятнадцять ораторів. Один депутат сказав, що дітям потрібен годинник, бо вони повинні приходити до школи вчасно й запізнюватися їм не можна. Швидше вже дорослі можуть обійтися без годинника, бо вміють краще лічити по пам'яті.
— Чому я маю терпіти неприємності через те, що в моїх батьків запізнюється годинник? — сказав другий промовець.— Коли в мене буде власний годинник, я стежитиму, щоб він добре йшов.
— Годинник нам потрібен не тільки для школи,— почав третій депутат.— Якщо ми запізнимося на обід чи вечерю, дорослі на нас кричать. А чим ми винні, що не знаємо, котра година, бо в нас немає годинника!
— І для забавок потрібен годинник. Коли ми бігаємо наввипередки чи змагаємося, хто довше простоїть на одній нозі, також незручно без годинника.
— І коли беремо човен на годину, нас обманюють. Кажуть, що вже минула година, а це брехня, і ми повинні платити за годину.
Фелек подзвонив:
— Приступаємо до голосування. Мені здається, постанову, що дітям потрібні годинники, буде прийнято одноголосно.
Проте виявилося дев'ять депутатів, які не хотіли мати годинники. Журналіст зараз же до них підбіг та спитав, у чому справа.
— Тому що ми почнемо їх крутити і зіпсуємо. Тому що шкода грошей, адже годинник можна загубити. Тому що, коли ходити на руках, він випаде й розіб'ється. Тому що й дорослі не всі мають годинники, отже, будуть заздрити й мститися. Тому що годинники не потрібні. Тому що тато відбере, продасть і гроші проп'є.
Фелек знову подзвонив.
— Постанову прийнято більшістю голосів проти дев'яти.
Одноголосно було прийнято постанову, яка проголошувала, що діти не бажають, аби кожний мав право їх цілувати, не люблять, щоб їх гладили, не хочуть, щоб їх садовили на коліна, поплескували по плечах та голубили. Для батьків можна зробити виняток, але для тіток — ні. Вибрали комісію, яка мала опрацювати текст постанови. І тоді ще раз проголосують.
У пункті третьому порядку денного постановили, що дівчатка повинні мати дві кишені, а хлопчики — шість.
Клю-Клю була обурена. Чому дівчатка повинні мати втричі, тобто на чотири кишені менше, ніж хлопчики? Але вона нічого не сказала й чекала, що буде далі.
Фелек подзвонив: питання про дівчаток.
І почалося:
— Дівчиська плакси. Дівчиська плетухи. Дівчиська ябеди. Дівчиська прикидаються. Надто тендітні. Дівчиська зубряки. Дівчиська зазнайки. Дівчиська ображаються. Дівчиська мають свої таємниці. Дівчиська дряпаються.
А бідолахи дівчатка-депутатки сиділи й лише сльози ковтали. Аж тут з королівської ложі озвалась Клю-Клю:
— Прошу слова.
Запала тиша.
— У моїй африканській країні хлопчики й дівчатка однаково зграбні, однаково швидко бігають, видираються на дерева й беркицяються. А у вас незрозуміло, що діється. Хлопчики завжди сваряться з дівчатками, заважають їм у забавках, а самі не хочуть з ними гратися. Я ось бачу, що більше все ж таки гультяї хлопчики, ніж дівчатка.
— Ого-го,— пролунали голоси.
Фелек подзвонив, щоб не заважали.
— Хлопчики невиховані, хлопчики б'ються, в хлопчиків брудні руки й вуха, хлопчики рвуть одяг, хлопчики обдурюють та брешуть.
— Ого-го,— знову загули голоси.
Фелек знов подзвонив, щоб не заважали.
— Хлопчики видирають аркуші з зошитів та псують книжки. Не хочуть вчитися. Галасують. Б'ють шибки. Користуються з того, що в Європі дівчатка слабкіші, бо носять плаття й довге волосся...
— То хай відріжуть собі волосся.
— Нехай одягнуть штани.
Фелек подзвонив.
— ...дівчатка слабкіші, тому хлопчики їх кривдять. А тоді ще й прикидаються невинними.
І раптом вибухнула буря. Одні тупотять, інші свистять на пальцях. Горлають один голосніше за одного.
— Дивись на неї: буде нас учити!
— Королівська наречена!
— Мацюсева дружина!
— Мацюсь, Мацюсь, Кіт-Воркіт, йди за піч воркотіти!
— Канарка. Сядь на жердинку і співай!
Голосніше за всіх кричав один хлопчисько. Він скочив на депутатське крісло і, червоний мов рак, горлав на всю пельку. Фелек його знав: підозрілий тип, Антек, кишеньковий злодій.
— Антеку,— гукнув Фелек,— присягаюсь — усі зуби тобі виб'ю!
— Спробуй. Бачили його — міністр! Барон фон Раух! Фелька — картопелька! Забув, як ти крав яблука в перекупок? Баран, баран!
Фелек шпурнув у Антека чорнильницю й дзвінок. Депутати поділилися на три групи. Одні тікали щодуху з залу засідань, а дві інші групи почали лупцювати одна одну.
Блідий як крейда Мацюсь дивився на все це. А журналіст хутенько все записував.
— Пане барон фон Раух, заспокойтеся. Нічого поганого не сталося. Це кристалізуються партії,— сказав журналіст Фелеку.