"Шкода, що в країні Бум-Друма нема снігу,— подумав Мацюсь.— Я навчив би негритянських дітей ліпити сніговиків".
Коли сніговик був уже готовий, Фелек запропонував кататися на санчатах. При палаці було четверо санчат, призначених для королівських дітей, та четверо поні.
Запрягли поні.
— Ми самі будемо правити,— сказав Мацюсь конюхам.— їздитимемо наввипередки: хто перший п'ять разів об'їде довкола парку.
— Гаразд,— погодилися хлопчаки.
Мацюсь уже сів у санчата, коли раптом побачив старшого міністра, який швидко йшов у їхній бік.
— Напевно, по мене,— зітхнув Мацюсь і зажурився.
Так воно й було.
— Пробачте, тисячу разів пробачте, ваша королівська величність. Мені страшенно неприємно, що я змушений перервати гру вашої величності.
— Що вдієш... Грайтеся без мене,— сказав Мацюсь до хлопчаків.— То що ж сталося?
— Приїхав наш найголовніший закордонний шпигун,— пошепки сказав міністр.— Цей шпигун привіз такі новини, про які не міг написати в листі, бо боявся, що лист може потрапити в чужі руки. Ми повинні негайно порадитися, бо через три години він знову виїздить за кордон.
Саме тоді перекинулися перші санчата. Поні давно не запрягали — він був страшенно лютий і замість того, щоб рушити вперед, стрибнув убік. Сумно глянув Мацюсь, як хлопчаки вилазили з замету й, струсивши сніг, заходилися встановлювати санчата. Але що вдієш? Мацюсь пішов.
Мацюсь був дуже цікавий побачити справжнього шпигуна, про якого досі лише чув. Мацюсь думав, що введуть у палац якогось босого хлопчину чи діда з мішком за спиною, а тут раптом з'явився елегантний панок. Спершу Мацюсь навіть подумав, що це міністр землеробства, котрого він знав гірше за інших, бо той господарював на селі й рідко приїздив на наради.
— Я шеф шпигунів у першого іноземного короля,— сказав елегантний панок.— Я приїхав попередити вашу королівську величність, що син цього короля вчора закінчив споруджувати фортецю. Але це не найгірше. Торік він потай збудував у лісі величезну фабрику снарядів і тепер цілком готовий до війни. У нього в шість разів більше пороху, ніж у нас.
— От негідник! — скрикнув Мацюсь.— Я в лісах ставив будинки для дітей, щоб вони мали змогу влітку виїздити на відпочинок, а він виготовляв у лісі снаряди й гармати, щоб напасти на мою державу й знищити те, що я збудував.
— Хвилинку, це ще не все,— вів далі шеф шпигунів своїм приємним тихим голосом.— Він хотів вчинити щось іще гірше. Знаючи, що ваша королівська величність має намір надіслати іноземним королям запрошення на врочисте відкриття парламенту, він підкупив нашого секретаря, і той замість запрошення мав вислати фальшиве оголошення війни.
— Ах негідник! Я відразу помітив, коли був у них в гостях, що він мене ненавидить.
— Я ще не скінчив. О, він дуже хитрий, той син старого короля. На випадок, коли б секретареві не пощастило підмінити листи тут, були заготовлені два таких же документи з підробленим підписом короля Мацюся до двору сумного короля та короля — друга жовтих королів. А тепер, ваша королівська величність, дозвольте мені його виправдати.
— Але як же ви можете виправдати такого підступного розбійника?
— Що ж, він піклується про свою країну так само, як ми піклуємось про свою. Ми хочемо бути першими, і вони цього хочуть. Сердитися не слід, треба лише бути напоготові і вчасно всьому зарадити.
— Що ж мені робити?
— Ваша величність підпише зараз же запрошення до іноземних королів, і я таємно відвезу ті листи. Завтра після засідання ви порадитесь, як і коли запросити іноземних королів, нібито листи ще не вислані. Секретареві треба дати можливість підмінити листи й лише в останню хвилину їх розпечатати і тоді його заарештувати.
— А що ж буде з фортецею та з тією фабрикою?
— Ат, дурниці,— посміхнувся шеф шпигунів.— Фортецю й фабрику буде висаджено в повітря. Я приїхав до вашої величності саме для того, щоб одержати на це дозвіл.
Мацюсь зблід.
— Як же це? Адже війни ще немає. Інша справа під час війни висаджувати ворожі порохові склади. А то запрошувати до себе в гості, вдавати, ніби нічого не знаєш про його підступність, і завдати йому такої шкоди!
— Я розумію,— знову посміхнувся шеф шпигунів.— Ваша величність гадає, що це неблагородно, негарно. Коли ваша величність не дозволить, я цього не зроблю. Але я не певен, чи це добре. У нього в шість разів більше пороху, ніж у нас.
Мацюсь ходив по кабінету страшенно схвильований.
— А як же ви це зробите? — спитав він.
— Помічника головного інженера тієї фабрики ми підкупили. Він знає точно, де що міститься. На фабриці є склад дощок. Там накидано багато стружок, стружки займуться, і спалахне пожежа.
— Ну, то її загасять!
— Не загасять,— примружив очі шеф шпигунів.— Так воно вже дивно станеться, що саме тоді трісне водогінна труба, і на фабриці не буде ані краплини води. Ваша королівська величність може бути спокійна.
— А робітники загинуть? — знову спитав Мацюсь.
— Пожежі завжди спалахують вночі, тому багато робітників не загине. А на випадок війни загинуло б людей у сто, в тисячу разів більше.
— Знаю, знаю,— сказав Мацюсь.
— Ваша королівська величність, ми повинні це зробити,— несміло втрутився в розмову старший міністр.
— Я знаю, що повинні,— гнівно кинув Мацюсь.— То навіщо ж ви мене питаєте, чи я дозволю?
— Нам інакше не можна.
— Повинні, не можна... Гаразд, спаліть фабрику, але фортецю не чіпайте.
Мацюсь квапливо підписав запрошення на відкриття парламенту трьом іноземним королям і пішов у свою кімнату. Сів біля вікна й задивився, як Стасек, Фелек та інші хлопчаки вовтузяться з санчатами. Він похнюпився й подумав: "Тепер я розумію, чому сумний король так сумно грає на скрипці. І розумію, чому він тоді не хотів, а змушений був вести зі мною війну".
Розділ тридцять четвертий
Коли відбувалося останнє засідання, на якому підписані запрошення мали покласти в конверти й запечатати королівського печаткою, Мацюсь хвилювався й нетерпеливо чекав на державного секретаря, щоб побачити, як він кластиме в конверти підроблені оголошення війни замість запрошень. Його дуже здивувало, що сам секретар не прийшов, а з'явився його помічник.
— Отже, будинки будуть готові? — запитав Мацюсь.