— Що це за папери й конверти? — спитав він лакея.
— А хіба я знаю,— відповів той.
Подивився Мацюсь — аж це все листи до нього! Тут же він звелів ті листи принести до своєї кімнати й викликав секретаря.
— Що це за папери, пане секретарю? — спитав Мацюсь.
— Це неважливі листи до вашої королівської величності.
— І ви наказуєте їх викидати?
— Так завжди велося.
— Погано велося! — розгнівався Мацюсь.— Якщо листа написано до мене, то лише я можу знати, чи важливий цей лист, чи ні. Прошу моїх листів не читати, а надсилати просто до мене. А я вже знатиму, що з ними робити.
— Ваша величність, до королів надходить надзвичайно багато різних листів. А якби ті, хто пише, дізналися, що королі їх читають, то листів зібрались би такі гори, яких ще світ не бачив. І так десятеро службовців нічого іншого не роблять, як тільки читають листи й відбирають ті, які вважають важливими.
— А які листи важливі? — питає Мацюсь.
— Важливі всі листи від іноземних королів, від різних фабрикантів, від видатних письменників.
— А які неважливі?
— Вашій королівській величності найбільше пишуть діти. Що кому спаде на думку, те й пише. А дехто так дряпає, як курка лапою — навіть прочитати важко.
— Ну гаразд: якщо вам важко читати листи дітей, я сам читатиму їх. А тих службовців можете перевести на іншу роботу. Я теж дитина, якщо ви хочете знати, а виграв війну, яку вів з трьома дорослими королями, й зробив подорож, на яку ніхто не міг зважитися.
Королівський секретар нічого не відповів, лише низько вклонився й вийшов. А Мацюсь став читати листи.
У Мацюся була така вдача, що коли він до чогось брався, то робив це з захватом. Година минала за годиною, а Мацюсь усе читав і читав.
Вже кілька разів церемоніймейстер заглядав крізь замкову шпарину до королівського кабінету — що там робить Мацюсь, чому не йде обідати? Але він бачив короля, який схилився над паперами, і боявся зайти.
Мацюсь скоро переконався, що сам він не впорається. Деякі листи, написані дуже невиразно, він зразу ж почав відкладати вбік. Та були дуже гарно написані й дуже цікаві листи. Якийсь хлопчик повідомляв, що він зробить, коли одержить лижі. Другий описував, що йому спилося. Третій повідомляв, які в нього гарні голуби й кролі і що він хоче двох голубів та одного кроля подарувати королю Мацюсеві, але не знає, як це зробити. Одна дівчинка склала віршик про короля Мацюся й надіслала йому цього віршика з гарним малюнком. Інша дівчинка писала, як зраділа її лялька, коли довідалася, що скоро в неї буде маленька сестричка. Чимало листів було з малюнками. Один хлопчик надіслав Мацюсеві цілий альбом під назвою "Король Мацюсь у країні людожерів". Малюнки ті були не дуже схожі, але гарні, й Мацюсь із задоволенням проглянув їх.
Проте найбільше було листів з проханнями. Один просив поні, другий — велосипед, третій — фотоапарат, четвертий запитував, чи не можна було б замість м'ячика одержати справжній футбольний м'яч. Одна дівчинка писала, що її мати дуже хвора, що вони бідні й не можуть купити ліки. То знову ж у якогось учня нема черевиків, і він не може ходити до школи; він навіть надіслав свій табель, щоб Мацюсь бачив, як він добре вчиться, хоч у нього немає черевиків. "Може, краще замість ляльок і м'ячів видати дітям черевики?" — подумав Мацюсь: він іще на війні навчився цінувати взуття.
Довго читав Мацюсь листи, коли раптом відчув, що страшенно зголоднів. Він подзвонив і попросив принести вечерю йому в кабінет.
Так просидів Мацюсь над тими листами до самісінької ночі. Церемоніймейстер знов заглянув у замкову шпарку,— чому король не лягає спати? І він, і всі лакеї страшенно хотіли спати, але не могли лягти раніше за короля.
Листи з проханнями Мацюсь відкладав окремо в купку. "Адже не можна залишити без ліків матір тієї дівчинки. Не можна не дати черевиків старанному учневі". В Мацюся вже очі заболіли від читання, і він відкидав, не читаючи, листи, написані нерозбірливо. Та раптом схаменувся. Ще недавно сам він писав нерозбірливо, проте підписував важливі папери. Якась дитина може мати до нього важливу справу й пише так, як уміє, і вона не винна, що ще не може написати гарно. "Ті службовці,— вирішив Мацюсь,— переписуватимуть мені всі нерозбірливо написані листи". Та коли минуло ще кілька годин, а на столі лишалося листів з двісті, а може, й більше, Мацюсь зрозумів, що не впорається. "Мабуть, завтра закінчу",— подумав він і, засмучений, поплентався в королівську спальню.
Мацюсь зрозумів, що його справи погані. Коли щоденно він повинен буде читати стільки листів, то ні на що інше у нього не залишиться часу. А кидати листи на смітник — це страшенне свинство. Але чого ж їх так багато?
Розділ двадцять шостий
Другого дня Мацюсь устав дуже рано, випив лише склянку молока й подався до свого кабінету. Уроків не було, і він читав листи до самісінького обіду. Бідолаха відчував таку втому, наче здійснив важкий військовий марш чи подорож по пустелі. І саме тоді, коли він, страшенно голодний, мріяв про обід, до кабінету ввійшов державний секретар, а з ним четверо чоловіків.
— Сьогоднішня кореспонденція до вашої королівської величності,— сказав секретар.
Мацюсеві здалося, наче секретар усміхнувся. Це так розсердило Мацюся, що він тупнув ногою й гримнув:
— Що це таке, сто вам людожерів і крокодилів, ви хочете, щоб я зовсім осліп?! Адже такого лантуха листів жоден король не зможе прочитати. Як ви наважуєтесь жартувати з королем? Я вас посаджу у в'язницю.
Але чим дужче Мацюсь кричав, тим більше розумів, що він несправедливий, хоч йому й не хотілось цього визнавати.
— Ваші службовці — дармоїди, нічого не хочуть робити! Вміють лише кидати листи на смітник чи давати мені читати.
На щастя, саме тоді увійшов старший міністр і наказав винести мішок з листами, а секретареві звелів зачекати в сусідній кімнаті, доки він сам домовиться з Мацюсем, що робити з королівською кореспонденцією.
— Пане старший міністр, я не можу дозволити, щоб написані до мене листи викидали непрочитаними на смітник. Хіба ж я не повинен знати, що потрібно дітям моєї країни? Хіба ж це добре, коли хлопчик, через те що в нього немає черевиків, не може ходити до школи? Це несправедливо, і я дуже дивуюся, як міністр юстиції дозволяє таке. Правда, мій друг король Бум-Друм теж ходить без черевиків, але у них жаркий клімат.