Справді, що знає Мацюсь? Знає кілька річок, гір, островів, знає, що земля кругла і обертається навколо осі. А такий міністр повинен знати всі фортеці, всі дороги, повинен знати кожну стежку в лісі. Мацюсів прапрадід виграв великий бій тому, що, коли ворог вів на нього війська, прапрадід сховався в лісі, переждав, доки той зайде в гущавину, а сам зарослими стежками напав з тилу й розбив вороже військо дощенту. Ворог сподівався, що зустріне військо прапрадіда попереду, а зненацька зазнав удару з тилу ще й змушений був відкотитись у болото.
А хіба Мацюсь знає свої ліси й болота? Тепер він, звичайно, вивчить їх, побачить усю свою державу. А якби сидів у столиці, то знав би тільки свій королівський сад.
Солдати слушно сміялися з Мацюся. Мацюсь ще дуже малий і малоосвічений король. І, можливо, погано, що війна так рано вибухнула. Якби вона розпочалася років через два або хоча б через рік!
Розділ восьмий
Тепер я маю розказати, що відбувалося в палаці, коли було помічено зникнення короля.
Входить вранці в спальню старший лакей і не вірить власним очам: вікно одчинене, постіль розкидана, а Мацюся — й сліду немає. Розумний був королівський лакей: він замкнув спальню на ключ, побіг до церемоніймейстера, який ще спав, розбудив його і сказав на вухо:
— Ясновельможний пане церемоніймейстер, король зник.
Церемоніймейстер цілком таємно сповістив про це телефоном старшого міністра. Не минуло й десяти хвилин, як з шаленою швидкістю до палацу під'їхало три автомобілі: старшого міністра, міністра внутрішніх справ і префекта поліції.
— Викрадено короля.
Адже це цілком зрозуміло. Ворогові важливо було викрасти короля. Військо дізнається, що короля немає, не захоче воювати, і ворог без бою здобуде столицю.
— Хто знає, що нема короля?
— Ніхто не знає.
— Це добре.
— Нам тільки треба з'ясувати, чи Мацюся викрали живого, чи вбили. Пане префект поліції, прошу встановити це. Через годину жду відповіді.
У королівському парку був ставок. Можливо, Мацюся втопили? Із міністерства морського флоту привезли водолазний костюм — тобто такий залізний ковпак з віконцями й трубкою, через яку подається повітря. Префект поліції надів на голову цей ковпак і спустився на дно ставка — ходить там і шукає. А зверху матроси подають йому через трубку повітря. Проте Мацюся він так і не знайшов.
Викликали в палац лікаря й міністра торгівлі. Хоч усе робилося якнайтаємніше, однак треба було вживати якихось заходів, бо слуги збагнули, що сталося щось важливе, коли міністри з самісінького ранку бігають мов навіжені.
Тоді й оголосили, що Мацюсь нездужає й лікар приписав йому на сніданок раків. І тому префект поліції лазив у ставок. Іноземному вихователеві сказали, що уроку це буде, бо Мацюсь лежить у ліжку. Присутність лікаря впевнила всіх, що все це правда.
— Ну, гаразд, сьогодні ми можемо бути спокійні,— сказав міністр внутрішніх справ,— але що робитимемо завтра?
— Я — старший міністр, і голова у мене на плечах не для параду. Зараз ви в цьому переконаєтесь.
Приїхав міністр торгівлі.
— Чи ви пам'ятаєте ту ляльку, яку Мацюсь наказав купити для маленької Іренки?
— Чудово пам'ятаю. Хіба мало довелося мені вислухати нарікань від міністра фінансів, що я витрачаю гроші на дурниці?
— То їдьте зараз же до того фабриканта й накажіть, щоб завтра була виготовлена відповідно до Мацюсевої фотографії така лялька, щоб ніхто, абсолютно ніхто не міг здогадатись, що це не живий Мацюсь.
Префект поліції виліз із ставка і для маскування витяг десяток раків, яких з великим галасом негайно ж надіслали на королівську кухню. А лікар написав під диктант рецепт:
Rp.
суп із раків
ех. 10 раків dosis una
S. Що дві години столову ложку.
Коли постачальник двору його величності почув, що сам міністр торгівлі чекає його в кабінеті, то з радощів аж руки став потирати: "Знову Мацюсеві щось стукнуло в голову". Замовлення йому було тим більше потрібне, що від початку війни майже всі батьки й дядьки поїхали на фронт, і тепер усім було не до ляльок.
— Пане фабрикант, термінове замовлення. Лялька повинна бути готова до ранку.
— Це важко. Майже всі мої робітники на війні, залишилися тільки робітниці й хворі. До того ж, мене закидали роботою — майже кожний батько, йдучи на фронт, купує своїм дітям ляльки, щоб дітлахи не плакали, не сумували й слухалися старших.
Фабрикант безсоромно брехав. Ніхто з його робітників не був на війні, бо він платив їм так мало, що всі вони від голоду були хворі й непридатні до військової служби. Ніяких замовлень він не мав. А сказав так тому, що хотів здерти за ляльку якомога дорожче. В нього навіть очі палали, коли він узнав, що ця лялька має бути Мацюсем.
— Панові фабриканту, мабуть, зрозуміло, що король мусить часто з'являтися на люди. А тепер йому доведеться їздити в колясці по місту, щоб не думали, нібито він боїться війни й ховається. А навіщо дитину возити весь час по місту? Може піти дощ, він застудиться або ще там щось. А ви розумієте, що тепер, як ніколи, слід турбуватися про здоров'я короля.
Фабрикант був би дурень, якби не здогадався, що це йому лише так говорять, а насправді в цьому криється якась таємниця...
— Отже, неодмінно на ранок?
— На ранок, на дев'яту годину.
Фабрикант узяв перо, начебто щось підраховував: Мацюся, мовляв, треба зробити з найкращого фарфору — він не знає, чи вистачить. Так, це коштуватиме дуже дорого. І робітникам треба заплатити за секретність. А тут іще машина зіпсувалася. Скільки може коштувати ремонт? Ну, та й інші замовлення доведеться відкласти. Рахував, рахував — довго.
— Пане міністр торгівлі, якби не війна,— я розумію, що зараз дуже великі витрати на армію й гармати,— якби не війна, вам довелось би заплатити вдвічі більше. Та вже гаразд... але це крайня ціна...
І він назвав таку суму, що міністр аж зойкнув.
— Та це ж здирство!
— Пане міністр, ви ображаєте національну промисловість.
Міністр торгівлі подзвонив до старшого міністра, бо сам не наважувався заплатити стільки грошей. Проте, боячись, щоб хтось не підслухав їхню розмову, замість "лялька", сказав "гармата".
— Пане старший міністр, дуже дорого правлять за цю гармату.