Ондра. Здрастуй.
Мати. Чого це так рано, їржичку? Літав сьогодні?
Їржі. Літав, мамо. Ох, як гарно літалось!
Мати. Добре, що ти вже вдома. Бо я не люблю, коли ти літаєш. Я тоді так боюся… Сьогодні хоч не пізно прийшов.
Їржі. Бо я, мамо… зразу до тебе.
Батько. Слушно. А знаєш, тобі це вбрання дуже личить.
Мати (підводиться, охоплена жахом). Стривай… Їржі, ти бачиш… тата… і Ондру?
Їржі. Бачу, матусю, аякже.
Мати. Але ж вони… вони мертві, Їрко! Як ти можеш їх бачити… Як ти можеш із ними говорити… Їржі!
Їржі. Та розумієш, мамо… Тільки не сердься. У мене щось зламалося в літаку. От і все.
Мати. Їрко, з тобою щось сталося?
Їржі. Ні, матусю, нічого. Справді, навіть не заболіло. Бач, у мого літака відломилося крило… ну, і от…
Мати. Їржі, ти щось приховуєш від мене!
Їржі. Не треба сердитись, матусю, але я вбився. Мати. Ти… ти…
Їржі. Мамо, прошу тебе, не хвилюйся!
Мати. То ти мертвий, Їржичку?.. Їржі, Так, мамо. Я… ну, як то кажуть, мертвий, Мати (стогне). Боже мій, Їржі! Їржичку!
Ондра, Тихо, тихо, матусю. Заспокойся.
Мати. Їрко, тебе нема, ти вбився!
Батько. Ти повинна мужньо знести цю втрату, люба моя. Адже бачиш — він помер, як герой. Це була прекрасна смерть.
Мати (мов скам'яніла). Прекрасна смерть. От і маєш, Ріхарде! От і маєш!
Їржі. Мамо, так ніхто ж не винен! Бач, я хотів спробувати одне діло., та мотор підвів. Я й сам не знаю, як воно сталось.
Мати. Мій Їрка… (Падав в крісло й плаче). Ондра. Не займай її. Хай поплаче, їй полегшав, (Стає біля неї).
Батько (відводить Їржі набік). А що ти пробував зробити, Їржику?
Їржі. Побити рекорд висоти, тату. З вантажем. Півтори тонни.
Батько. А… це має якесь значення — такий рекорд?
Їржі. Має, тату. Наприклад, під час війни — летіти якнайвище з найбільшим вантажем бомб…
Батько. Правда. Це неабищо. Їржі. Або в повітряному транспорті… Адже там, угорі, нема ні хмар, ні вітру. Це знаєш як зручно! Батько. Ну, і високо ти піднявся?
Їржі. Трохи вище дванадцяти тисяч метрів; але раптом у моторі почались перебої…
Батько. А це рекорд?
Їржі. Рекорд, тату. В цій категорії — світовий рекорд.
Батько. Що ж, добре. Я радий, синку, Їржі. От тільки… коли я впав, то все розтовклося, тату. І альтиметр, мабуть, розбився. Шкода. Батько. Чому?
Їржі. Бо як же тепер установлять, що я піднявся так високо?
Батько. Байдуже, Їрко. Важливо, що ти піднявся, Їржі. Так ніхто ж про це не дізнається!
Батько. Але ж рекорд побито — ось що головне. І хто б подумав, що ти, Малим тільки й знав іграшки… Ну, поздоровляю, сину.
Мати (стогне). Їржі… Їржичку…
Ондра. Заспокойся, матусю.
Батько. Не плач, серденько. Справа була варта заходу. То вже не плач. Ще ж із похороном стільки клопоту…
Їржі. Мамо, ти не дивись на мене, коли мене принесуть, чуєш? Те, що принесуть, — то вже не я. Я тут такий, як був… і ти ніколи не бачитимеш мене інакшим, правда?
Мати. Чому ти не сказав мені, що хочеш так високо злетіти? Я б тебе не пустила.
Їржі. Не можна було, мамо. Я мусив.
Мати. І як ти наважився на таке, Їржичку, що це ти забрав собі в голову! Нащо був тобі той рекорд?
Їржі. Та коли маєш таку добру машину… Просто мимоволі., Ти, матусю, цього не зрозумієш. Воно само тебе тягне… наче машина підказує.
Стук у двері.
Батько (вимикає лампочку під своїм портретом; настає глибока сутінь). Не муч себе так, рідненька.
Мати. Мій Ірка! Такий гарний, здоровий хлопець! Нащо… Нащо…
Їржі (дедалі тихше). Ти цього не розумієш, матусю, ти цього не можеш зрозуміти…
Знову стук.
Ондра (пошепки). Заспокойся, мамо. Зберись на силі.
Батько (пошепки). Любонько, прощай!
Знову стук.
Мати (підводиться). Увійдіть!
Двері відчиняються; на порозі, в яскравому денному світлі, стоїть Корнель.
Корнель. Пробач, мамо… я не хотів тебе турбувати… але… Я маю щось сказати тобі.
Мати. Так.
Корнель. Щойно повідомили… розумієш… У нашого Їрки щось сталося з літаком. Тільки ти не лякайся, мамо. Нічого страшного…
Мати. Так…
Корнель. Їржі… Матусю! Ти вже знаєш?
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Та сама кімната; тепер у ній є ще й радіоприймач. Тоні стоїть біля приймача навколішки й крутить регулятор. З приймача лунав військовий марш. Тоні а невдоволеною гримасою крутить далі.
Чути голос диктора.
Голос із приймача. Увага, увага, увага!
Тоні. В тебе голос як у нашого Корнеля.
Голос із приймача. Закликаємо всіх громадян зберігати спокій і порядок. Суворо попереджуємо, що не вільно збиратися на вулицях; у разі непослуху поліція і військова влада вживатимуть найрішучіших заходів…
Тоні. Бр-р-р! (Крутить регулятор далі; лунає ніжна, далека музика. Тоні, не підводячись, слухає, змахуючи в такт рукою).
Входить Корнель у напіввійськовому костюмі: високі чоботи, бриджі, на куртці нашивки.
Корнель. Облиш, Тоні. Ти ж знаєш, мама не любить, коли хтось бавиться з приймачем. Це ж пам'ять по нашому Їржі…
Тоні. Чуєш, Корнелю, як гарно!
Корнель. Так, гарно, але зараз не час на це. Вимкни, Тоні. Бо мене чорти беруть.
Тоні (вимикає приймач, але не підводиться). Шкода. Це якась закордонна станція. Мені здається, що… десь на півночі. Так звучало… наче сніжок сипався.
Корнель. Тобі весь час щось здається. (Запалює сигарету й нервово ходить по кімнаті). Як безглуздо, що я мушу сидіти вдома… (Поглядає на годинник на руці) — Зараз робітники йтимуть з роботи. Може збитися буча… Сто чортів, мені ж треба бути там! (Спиняється біля вікна й прислухається).
Тоні. Корнелю!
Корнель. Га?
Тоні. А що з Петром?
Корнель. Не знаю. Заарештували. Хай би не встрявав у це.
Тоні. А ти хіба не встряєш?
Корнель. Так, але з другого боку. Цс дуже велика різниця.
Тоні. Яка?
Корнель. Ми за порядок — і за благо народу. Ти цього ще не розумієш. Твоє щастя.
Тоні. Петр також стояв за благо народу. А ви його заарештували.
Корнель. Бо він інакше уявляв собі це благо. Він думав, що нами може правити та брудна потолоч. Красно дякую, ото картина була б! Вони вже показали нам, на що здатні: тільки грабувати та мститися. (Гасить сигарету). Вони б занапастили країну.
Тоні. Але ж Петр виступав проти грабунків!
Корнель. Тим Бірше! Петр хотів, щоб із банди викувався уряд. А саме цього ми й не можемо дозволити.
Тоні. Хто це — ми?
Корнель. Наша партія. Ми, нація. Якби захопили владу вони, з їхніми утопіями… з їхнім пацифізмом і рівністю… Отоді б каша заварилася, хлопче! Адже це зрада інтересів нації — те, чого хочуть ці людці! Розпустити армію… взяти в свої руки державні установи… експропріювати заводи й фабрики… Гарне діло! Це був би кінець культури й усього на світі. Ні, ні, Петре, ми но дозволимо, щоб наша нація до такого докотилась. Пора вже взяти в шори цих горлопанів та зрадників… Та нащо тобі мої проповіді, Тоні.