По ясно освіченій улиці ідуть турки до мечеті. З палацу крадькома виходять в сад Маруся й Настя з в'язками ключів в руках і, притаївшись за стовпами й деревом, дивляться на улицю.
Маруся (тихо). Вже один муеддин раз заспівав на мінареті.
Обидва муеддини. Ля иллага иль аллах, у Могамед рассуль аллах!
Настя. Чи виїхав твій паша з своїми яничарами?
Маруся. Вже виїжджає. Он уже він поїхав на коні по улиці, і за ним пішли всі прислужники й яничари.
Настя. Ми тепер самі на всю оселю?
Маруся. Самі, мамо.
Настя. Чи забрала всі ключі? Чи не забула часом чого?
Маруся. Взяла, мамо, всі ключі од тюрми й од кайданів.
На улиці йдуть дервіші по два в ряд, потім їде Юсуф-паша на коні. Прислужники вдвох ведуть коня за гнуздечку. За пашею йдутьяничари.
Настя. Поїхали?
Маруся. Поїхали. Боже мій! Як б'ється моє серце!
Настя. Не бійся, дочко! Радій! Великий час настає! Поставлю знак запорожцям, щоб знали, куди приставати човнами. Я так умовилась з ними.
Маруся й Настя йдуть крадькома через сад і на скелі ставлять ліхтар з червоними хрестами на склі й втикають високу, білу з червоним хрестом корогву. Потім спускають човни й готують весла.
Маруся. Мамо моя, рідна моя! я вся дрижу! Вернуся я і хоч раз подивлюся на своїх дітей!
Настя. Борони боже! Ми опізнимося й згубимо козаків і себе. Не бійся, моє серце! Будь смілива!
14*
211
Маруся (сідає на камені). Я втомилась... Я ледве дишу. Сила моя десь дівається...
Настя. Йди сміливо за мною. Моя душа не знає страху. Поможи мені спустити човни.
Маруся. В мене руки трусяться... В мене ноги дрижать. Ой, що ж то буде, що ж то буде!
Настя. Щастя нам буде; смерть нашим ворогам буде!
Муеддини (обидва співають втретє). Ель салам алек, алейкум ель салам, аллах гу акбар я ле салаг! Ля иллага иль аллах, у Могамед рассуль аллах! Рамзан!
Муеддини злізають з мінаретів.
Маруся. Вже всі турки пішли в мечеть.
Настя. А глянь на море, бо в мене старі очі! Я погано бачу! Чи не бачиш там чого?
Маруся (виходить на скелю й дивиться на море). Нічого не бачу, мамо!
Настя. Нема! Боже мій! А що, як не прибудуть, як їх однесла хвиля од берега. (Виходить на скелю). Нічого не чути?
Маруся. Он-он! Ген-ген! Забіліло на воді, неначе хмарка!
Настя (з криком). Боже мій! Летять мої соколи, пливуть мої лебеді! (Обнімає Марусю). Ми не загинемо! Вдармо тепер лихом об землю! Кінець нашому горю!
Маруся. Цсссс... мамо, тихіше! Бога ради, тихіше! Вже наближаються... Я бачу човни, я бачу білі сорочки, я бачу людей на човнах.
На морі чути пісню, дуже тиху, як шелест листу. ВИХІД 2
Маруся Богуславка, Настя й запорожці. Запорожці (тихо).
Ой, по морю, по морю, Та по тихому Дніпру, Там плавало суденце, Помальоване денце. А у тому суденці Півтораста молодців,
А між ними отаман, Запорожець Іван.
(Припливають до берега й співають трохи голосніше).
Ой, гук, мати, гук, де горілку п'ють. Веселая тая доріженька, де козаки йдуть. Козаченьки йдуть, горілочку п'ють Та під білою березою отамана ждуть. Отамане, батьку наш, та порадь тепер нас! Чи ми сього кониченька вороного продамо, Кониченька продамо, а грошики проп'ємо, Чи ми його додомоньку та й одведемо?
(Виходять крадькома на берег. Деякі плазують, як пластуни, по скелях. Настя й Маруся сходять з скелі. Настя біжить назустріч запорожцям).
Настя.
Брати мої, соколи мої!
Ви гаразд дбали!
Добре вгадали,
Що до Юсуфа-паші,
До мого зятя,
В гості завітали.
Маруся. Серце моє б'ється од великої радості, а душа моя чує велике горе. Я впустила ворогів свого Юсуфа, свого дорогого Юсуфа, своїх дітей. Боже мій! Чи помилують вони мого мужа, моїх дітей!
Настя (фанатично, піднявши руки вгору). Настав-таки мій час! Діждалась я таки хоч перед смертю свого великого дня! Тепер я оддячу своїм ворогам за все горе," за всі сльози! Хоч на макове зерно оддячу за горе України! (Прожогом вириває ключі з Марусиних рук). Одчиняйтесь, тюрми! Вилітайте, орли, на волю! Смерть бусурманам! Смерть ворогам!
Настя й Маруся біжать до дверей тюрми, одмикають і випускають
козаків.
Козаки.
Ой світе, світе,
Який ти ясний!
Ой світе, світе,
Який ти прекрасний!
Ой, лучче б ми, запорожці,
Круту гору лупали, Ніж у тюрмі, у кайданах, Шість літ пропадали. Круту гору лупаючи, Сіли б, одпочили, А у тюрмі конаючи, Трохи не згинули.
Запорожці (весело).
Світіть, зорі, світіть, ясні, В хмари не ховайтесь! Ви, козаки, невольники, Додому вертайтесь! А вернувшись додому, Знов будемо татар бити, Мед-горілку пити, Над турчином кпити.
Руйнуй! Пали!
Смерть ворогам!
Запорожці кидаються на палац, розводять огонь і підкидають під дом, Маруся стає на ґанку й не пускає їх.
Маруся. Дом Юсуфа мій дом. Я не дам руйнувати й палити: тут мої діти. Юсуфові діти — мої діти!
Запорожці. От тобі дівка-бранка, Маруся Богу-славка! Мабуть, зовсім збожеволіла в Туреччині, коли боронить ворога!
Один козак кидає огонь на ґанок. Маруся гасить.
Маруся (з ганку). Руйнуйте все вороже царство! Я вам поможу своїми руками, та не займайте Юсуфового дому й моїх дітей! Боже мій! Вони хотять спалити моїх дітей! Мамо, мамо! Чом ти за мене не оступишся? Ти ж мала своїх дітей! Ти ж побивалась за мною, своєю дочкою! Ти ж за мною пішла на край світу! Рятуй мене й моїх дітей! В палаці сплять мої діти!
Тим часом запорожці запалюють тюрму. Огонь освітив сад і море. Юсуф-паша прилітає на коні з двома прислужниками й вибігає з палацу на ґанок.
ВИХІД з
Маруся Богуславка, Настя, Байда, Панас, запорожці, козаки й
Ю с у ф.
Юсуф (вихвачує з піхви шаблю). Що се за бунт? Козаки. От він, наш перший ворог, що запер нас в тюрму. Бий його, ріж його!
Запорожці кидаються на Юсуфа з шаблями. Маруся заступає Юсуфа й боронить.
Маруся. Се мій муж! Не зачіпайте його! Не дам його вбити, хіба мене попереду вб'єте.
Запорожці. Ха-ха-ха! Ото варто боронить бороданя!
Один запорожець одпихає Марусю; Маруся відбивається.
Юсуф. Яничари! Сюди, на поміч! Яничари! Військо! Бий тривогу!
Маруся. Не дам його, про мене, й вбийте мене!
Настя кидається до запорожців і махає руками. її слова перемагає
пісня.
Запорожці й козаки.
Та йдуть коні, воза везуть, Везуть бусурмана; Та привезли бусурмана До нового знамена, Та підняли бусурмана На три списи вгору! Дивись, дивись, бусурмане, На нашу свободу! Ой, що наша свободонька, Як мак, процвітає; Бусурманська голівонька Кров'ю окипає!