Чорногуза з довгим носом, От так божа кара!
Усі.
Чорногуза з довгим носом
Замість комісара!
Ква-ква-ква — замість комісара!
Спринцовка.
Показав мандата Чорногуз носатий, Та почав без зайвих слів Бідних жаб хапати.
Усі.
Ква-ква-ква-ква — бідних жаб хапати! Ква-ква-ква-ква — Чорногуз носатий!
Спринцовка.
. Аж недовго панував Чорногуз носатий. Подавився і пропав Зі своїм мандатом. Скачуть жаби, хто чимдуж, Радо, в надпориві: Подавився Чорногуз, Будем знову живі! Ква-ква-ква-ква, Будем знову живі!
Усі.
Ква-ква-ква-ква, будем знову живі! Ква-ква-ква-ква, будем знову живі!
Наприкінці пісні увіходить Маруся й зупиняється край порога.
Приятелів (побачивши Марусю). Га! Марусе! І ти до нас! Ха-ха. Сідай, вип'ємо на мирову.
Спринцовка. Марусе, Марусечко! Що я бачу. Яка приємність.
Маруся (не слухаючи). Де комісар? Де ви його діли? Приятелів. Ха-ха! Поїхав до пекла твій комісар, вагонів шукати.
Панаженко. Поїжджай за ним, суко, туди тобі й дорога.
Маруся. А, то в...! Ви думаєте, я не знайду на вас управи! (Озирається й бачить Марка.) То ви замість його лікувати — пиячите, співаєте тут над самою його головою. Стережіться, завчасу зраділи, товариші. Не загине праве діло, не втопити вам правди вашою горілкою.
Приятелів (підводиться, хитаючись, із склянкою в руці). То хіба ж це горілка, Марусе? (Добродушно.) Господь з тобою, це ж коньяк... з ластівкою, вище дово... довоєн... довоєнного рівня. Ось покуштуй-но, ластівка моя, коньячка, а я тебе поцілую.
Марко (в маячні). Жарко... пити...
Маруся (відштовхує його). Геть! (Біжить до Марка.) Боже! Увесь горить, розкинувся, уста посохли, палають... і навіть напитись нема кому подати. (Вертається до столу.) Стережіться. Нехай тільки волос упаде з— його голови. (Бере склянку й наливає води, після чого вертається до Марка.) Нате... ось випийте. (Підводить і дає йому напитись.) Боже, який гарячий... (Кладе йому руку на голову.)
Марко (в маячні). Як добре... чия це рука, така ласкава та ніжна, неначе... неначе... рідної... мати... (Бере її за руку.)
Маруся (зворушено). Ну, ось і добре... заспокойтеся. (Сідає біля нього.)
Тим часом "чини" знов починають пити.
Приятелів. Ну, то що ж наш поїзд? Поїхали далі. Одправляй. Поїдемо й без Марусі, нехай їде до пекла зі своїм комісаром.
Спринцовка. Ет, що там на неї дивитись, товариші, вип'ємо краще за чорногузову душу, що вмер на болоті. Він, розумієте, вмер, а жаби співають йому панахиду, ви чули коли-небудь, як жаби гудуть у болоті — крум-крум-крум,— це вони кажуть: сум-сум-сум, себто сумують по чорногузові, ось так:
У зеленім лузі Сум по чорногузу, Плачуть жаби в тузі —. Со святими упокой Душу чорногуза...
Сум-сум-сум-сум, крум-крум-крум-крум, жаль нам чорногуза. (Двічі.)
У с і (тихо, сумно і гармонічно, Імітуючи гудіння жаб у болоті).
У зеленім лузі сум по чорногузі. Сум-сум-сум-сум, крум-крум-крум-крум. Жаль нам чорногуза. (Двічі.)
Марко (в маячні). Телеграму, ну, то що ж телеграму... (ворочається)... знайшов вагони... крапка... лежу сипняком... станція Чортов... Чортов... або ні... лежу вагоні... знайшов сипняк, станція... станція... (Хапає руку Марусину.) Ну, то що ж телеграму... адже ж вони всі роздягнені... босі... їм же так потрібна одежа... Якби ти знала, як їм холодно...
М а р у с я. Не хвилюйтеся, я все зроблю, все... ^{Підводиться і йде до столу.) Про яку телеграму він каже?.. Він весь захоплений цією думкою... Не може бути, щоб він не просив її послати. Товаришу Спринцовка, чи відіслали ви цю телеграму?
Панаженко (регоче). Аякже, одправили — собаці під хвіст.
Усі (регочуть). Добрий телеграф!
4 Ж а р у с я (обурено). Як вам не соромно... Начувайтесь! Я доб'юся правди, я сама одправлю цю телеграму!
Панаженко (хапає її за руку). Ну-ну, ти знов за своє, акторка паршива!
Маруся (з силою відштовхує його). Геть!_Не зля-, каюсь тебе, вовгуро!
Нишком підкрадається Хламушка і, обережно поминувши "чинів", підходить до Марусі, в руках у нього пляшка з молоком і булка, загорнута
в газету.
Хламушка. Слухайте... це я... Хламушка.
Маруся (здивовано). Хто... хто це... звідки ти, хлопче?
Хламушка. Тихше... щоб ті не почули... це я... Хламушка... Ось нате — це я для нього... свиснув у буфеті... молоко й булку... дайте йому... шамать. Як він... невже ж він справді хворий... Нехай би я краще заслаб замість нього... Дозвольте мені побути коло нього.
Маруся. Та хіба ти його знаєш? Звідки ти, хлопче?
Марко (підводиться й нишпорить в маячні на своєму столику). Накладні. Мої накладні?.. Де мої накладні?
Маруся (підбігає до нього). Заспокойтеся, ляжте, вам важко хвилюватись...
Марко. Мої накладні... вони вкрали мої накладні... як же я знайду вагони без накладних... Це вони... (Він підводиться у великому зворушенні і майже встає.) Це вони, ти бачиш — там, там у кутку... (хапає Марусю за руку) тих чортів із Чортового тупика. (Указує на "чинів".) Це вони вкрали мої накладні. А! То не буде ж цього! (Він зривається на ноги і хапає стілець.) Я вас всіх, я вас всіх...
Залізничники схоплюються і в жахові втікають, штовхаючись та перекидаючи меблі.
Матрьошкін (тікаючи). Калавур!., Зірвався! Уб'є! Марко хитається.
Маруся (до Спринцовки). Та допоможіть же мені його вкласти.
Спринцовка (наближається нерішуче). Еге, допоможіть. Я вже дістав одного разу по голові чайником. (Проте підходить і допомагав покласти Марка на ліжко.)
Маруся (до Марка). Ляжте, заспокойтеся... все гаразд... ми все... все знайдемо... і накладні, і ваші вагони. (Кладе йому руку на голову.)
Марко (в маячні). Вони в пеклі...
Маруся (до Спринцовки). Зараз же наготуйте йому чаю... Може, він вип'є... (До Марка.) Заспокойтеся... все буде добре...
Марко (в маячні). А телеграму... Де телеграма? Маруся. І телеграму надішлемо... ви тільки скажіть кому.
Марко. Да... телеграму... особо... особоуповноваже-ному... станції Пекло... знайшов сипняк... лежу в лазареті... (Ворочається.) Вагони... мої вагони...
Чути далекий гудок поїзду.
Марко (підводиться і знов хапає її за руку). Ти чуєш... ти чуєш... це мій поїзд... це мої вагони... чуєш, як важко дихає паротяг, як чудово гуркотять колеса... дивись... дивись, ось він вибіг із лісу. (Показує Марусі в темний куток.) Бачиш, як мигають один за одним червоні вагони... ось вони помчали на міст, чуєш, як ще гучніше загуркотіли колеса... вони їдуть туди... на південь, де б'ються мої товариші... Але хто смів затримати поїзд!.. (З глибокою тугою.) Чому ж не чути більш веселого гуркоту коліс?.. (Кричить в жахові.) А! То їх перехопили! їх загнали на станцію... так, так... ти ж казала мені про це... їх загнали на станцію Чортів тупик... Так... так. (Хапає її за плече, дивиться в жахові в темний куток і показує рукою.) Ти бачиш... ти бачиш... ось де вони... ось де вони... ця проклята станція... бачиш, як жевріють червоні семафори і рейки блискотять зеленим вогнем.