Але й вона трохи розвеселилась, коли Іван Сергійович за вечірнім чаєм розповідав з своєю неперевершеною майстерністю різні історії. "Приїде родич — і в будень свято". Хай сперечання, незгоди, та однаково — приїзд Тургенева до них у Лондон завжди свято для Герцена і його сім'ї.
Цього разу сперечань майже не було, обидва жили чеканням того, що от-от, нарешті, має здійснитися на батьківщині — скасування кріпаччини, і хотілось розпитати про все. Не бачились майже рік. Тургенев довго перебував у Росії, в своєму Спаському, в Москві, в Петербурзі.
— Я цієї зими поринув, між іншим, в українське життя, — сказав він. — У Петербурзі ціла колонія українців і українок. Крім пані Маркович, автора книжки, яку я тобі привіз, я познайомився з українським поетом Шевченком, він повернувся з заслання, десять років був у солдатах за Каспієм. Ти про це, певне, знаєш ще від Савича, учителя твоєї Тати, його двоюрідного брата також було заарештовано тоді. Але це було ще у 1847 році.
— Так, я дізнався тоді про їхнє Кирило-Мефодіївське братство в Парижі. Дуже мало донеслося до нас. Україна завжди викликала в мене інтерес.
— От і я зацікавився, познайомившись з петербурзькими українцями. Майже всі вони дуже милі, ліберальне настроєні, — вів Тургенев.
— А молода нова письменниця наймиліша? — спитала іронічно Наталя Олексіївна.
— О, так, вона була окрасою цього гуртка. Я помітив, в українців є своєрідний ідеалізм і твердість, вельми привабливі.
— І ти, і ви всі знаєте, я не раз писав про українців, бо багато міркував над цим поетичним волелюбним народом, — гаряче, як завжди, коли хотів швидше поділитися своїми думками, заговорив Герцен. — Віки боротьби! Але в цій боротьбі, я писав про це, два стремління, два протилежних потоки: шляхетства, панів і нижчого шару — народу, козаків. Я писав про запорожців. Запорозька Січ являє собою дивовижне явище витязів-мужиків — рицарів чорного народу. Про це не можна забувати.
— А мова українська сповнена поетичної грації і чарівливості і тому досить важка для перекладу, — вставив Тургенев.
— З мовою, на жаль, я знайомий мало. Але ж ми знаємо, як українці люблять перекази, пісні про своє незалежне волелюбне козацтво. Свою незалежність, хай дику, але республіканську, демократичну, Україна відстоювала віки і не складала зброї, коли шматували її польська шляхта, турки, татари. Особливо складні взаємини були з поляками. Україна цілком добровільно приєдналась до Великоросії, а Катерина, ця баба-бабариця, яка роздавала землі з людьми своїм полюбовникам, закріпачила цей вільний чудесний народ.
— На щастя, сторіччя кріпацтва не знищили дощенту все поетичне й волелюбне, — мовив Огарьов, завжди меланхолійний, тихий, особливо поряд з гарячим, енергійним Герценом.
— Якщо ти, — звернувся Герцен до Тургенева, — ти ж знаєш, яким майстром в літературі я вважаю тебе, зупинився і сам переклав оповідання української письменниці, напевне, вони варті того.
— Ну до чого тут майстер, — замахав руками Іван Сергійович. — Ти прочитаєш і сам побачиш.
Як добре, що сьогодні за столом не було ніяких суперечок, що так часто виникали при зустрічах з друзями, і друзі раптом ставали "колишніми"... Зараз усі, навіть діти, дівчатка Тата і менша Ольга, не хотіли йти спати, поки був Іван Сергійович. Крім того, Герцен не так давно дізнався про лист Тургенева цареві з приводу арешту редактора польського журналу Огризка. Огризка випустили. Певне-таки лист мав значення!
Герцен задоволене сказав, розпитуючи про це:
— І я, і ти листуємося з Олександром Миколайовичем. Правда, з нашої дзвіниці я з ним і з його родиною більше запанібрата і одвертіше, без усяких церемоній!
— Інколи ти переборщуєш, — зауважив Тургенев. — Не забувай, зараз від нього багато залежить у справі визволення.
— Ти знаєш, що і я в перші роки його царювання чекав від нього швидких рішучих дій, але боюсь, що ми покладаємо багато марних надій, — похитав головою Герцен, — а за лист про Огризка... я був щасливий, щасливий, що саме ти це зробив.
— Не перебільшуй, будь ласка, моєї ролі і мого значення, — зупинив його Іван Сергійович.
Дивно, з роками, чим більше зростала популярність, слава Тургенева, тим більшою щирою скромністю він сам відзначався у своїй літературній і в громадській діяльності. Це помічали всі його близькі знайомі, усі його друзі. Та всі також знали, як Іван Сергійович непомірно захоплюється "молодими" талантами, допомагає їм і як часто вони зовсім не виправдовують його надій.
Цікаво, цікаво, чи ця тоненька книжечка української письменниці з дивним псевдонімом "Марко Вовчок" не чергове захоплення доброзичливого Тургенева?
— Почитай, почитай, — вгадавши думки Олександра Івановича, мовив Тургенев, — а тоді вже скажеш, чим повіє тобі в твоїх лондонських туманах.
* * *
Хіба могли б у туманах Лондона або на петербурзьких болотах вирости такі свіжі лісові квіти?
Оце було перше відчуття — відчуття свіжих пахощів, променистої ранкової роси.
Вже давно всі спали в домі, а він, наче захлинаючись, наче ковтаючи свіже степове повітря далекої рідної батьківщини, перегортав сторінки маленької книжечки. Одразу виникло бажання — швидше прочитати вголос. Кому? Перш за все своїм дочкам, своїм дітям, дітям вигнанця з рідної землі, щоб вони її відчули, щоб ще краще зрозуміли, чому все життя своє він, їхній батько, присвятив боротьбі за долю цих битих, січених, зґвалтованих дівчисьок, цих терплячих страдниць матерів, цих вірних одчайдушних жінок, про яких з такою чулістю, наче сестра, кревна сестра, пише Марко Вовчок. Який обвинувальний акт! О.т у цьому, в такій літературі, в таких письменниках, запорука порятунку батьківщини!
Швидше, швидше побачити її! Яке недоречне питання невитриманої Наталі — чи красива ця жінка? Яке це має значення? Вона вже стала йому другом!
До ранкової кави, на яку він просив прийти обов'язково Івана Сергійовича, він вбіг збуджений, бадьорий, енергійний.
— Це незрівнянно! Тата! Я прочитаю тобі сам ці оповідання! Огарьов! Марко Вовчок посяде славне місце в нашій літературі. Я просто жадаю бачити Марка Вовчка!
6
...Пошли,
Пошли мені святеє слово,