— Бо більшість з них схожі на тебе. Вони неймовірно відстали од часу. Й жахливо марнославні. Більшість іще перебуває повністю в полоні середньовічної омани, ніби вони пишуть свої власні книжки.
— Чесне слово, я не розумію...
— Якщо тобі потрібен сюжет, персонаж, напружена дія, опис,— усі ці старосвітські дурниці з домодерністських часів, то сходи в кінотеатр. Або переглянь комікс. Але не звертайся до серйозного сучасного письменника. Такого, як я.
— Не буду, Майлзе.
Він помічає, що з вузлом краватки щось сталося, й роздратовано розпускає його, щоб почати все спочатку.
— Нашим головним пріоритетом є дискурсивний характер, дискурсивна функція, дискурсивний статус. Метафоричність, ізольованість розповіді, її абсолютна телеологічна самодостатність.
— Так, Майлзе.
— Я розумію, тобі здається, ніби ти глузуєш з мене, але я вважаю твоє ставлення симптоматичним для твоїх сміху вартих застарілих поглядів. Ти справді навіть не можеш сподіватися, що надихнеш на створення чогось вартіснішого, ніж реферат докторської дисертації, якщо в тебе на думці завжди одне і те ж: якомога швидше примусити людину здерти з себе одяг і заплигнути в ліжко. Це абсурд. Усе одно, що думати мовою лука й стріл в епоху нейтронної бомби.— Майлз вивчає її похилену голову.— Я знаю, в душі ти досить нешкідлива істота, й відчуваю певне захоплення тобою. Щиро кажучи, з тебе вийшла.б чудова гейша. Однак ти остаточно втратила відчуття реальності. До твого сьогоднішнього втручання сексуальний компонент був абсолютно клінічним: якщо так можна сказати, він досить уміло був позбавлений усього еротичного.— Майлз відкочує комірець сорочки й трішки міцніше затягає нарешті вив'язаний вузол краватки.— Й за наміром цей компонент носив суто метафізичний характер, принаймні для академічних читачів, єдиних, яких тепер слід брати до уваги. Й ось з'являєшся ти, і уся старанно збалансована структура розсипається на порох, усе повинно бути закатоване до смерті, висміяне, деґрадоване, фальсифіковане на догоду вульгарним смакам масового ринку. Усе пропало. Це неможливо... Краватка в мене рівно зав'язана?
— Так. І мені дуже шкода.
Він знову сідає, щоб узути черевики.
— Послухай, Ерато, я буду цілком відвертим. Давай подивимося фактам у вічі, бо це вже далеко не перший раз, коли в нас із тобою з'являється свого роду проблема пустопорожнього гаяння часу. Я не заперечую. Часом ти стаєш у пригоді, коли йдеться про елементарні аспекти так званої жіночої душі — тією мірою, якою фундаментальний предмет сучасного роману і надалі, на жаль, повинен знаходити опосередковане висвітлення через різноманітні поверхові маски й риштовання, тобто через чоловіків і жінок. Однак я сумніваюся, що ти взагалі будь-коли розуміла творчу душу. Ти схожа на своєрідного редактора. Зрештою шкодуєш, що сама не написала цю трикляту книжку. Але так не буває. Тобто, якщо ти хочеш писати книжки, то щезай і пиши їх сама. Ти запросто даси собі раду. Читацька аудиторія певного роду жіночого чтива зростає в наші дні. "Він упхав свою штуку на чотири літери в мою штучку на п'ять літер" — і таке інше.— Майлз міцно затягає шнурки.— Читай Джонга.
— Швейцарського психолога?
— Пусте. Справа навіть не в ньому. Ти повинна засвоїти це і сприйняти в моєму конкретному випадку. Й усіх нас, хто справді серйозно ставиться до цього. Ніколи тобі не стати кимось більшим, ніж випадковим редактором-консультантом в одній або кількох дуже другорядних сферах.— Майлз підводиться і простягає руку до піджака.— Й ще я повинен зовсім відверто сказати тобі, що навіть і в цьому ти більше не можеш бути дуже надійною. Ти й далі поводишся так, наче світ — це те місце, де приємно жити. Загалом кажучи, кричущих поблажок для поверховості в підході до життя більше не існує. Усі художники останнього часу, які досягли міжнародного визнання й справжнього успіху, продемонстрували, що той успіх безглуздий, темний і абсурдний. Суцільне пекло.
— Навіть за умови міжнародного визнання й справжнього успіху, Майлзе? Він стоїть над її похиленою головою:
— Це зовсім дитяче і дурне зауваження.
— Пробач, Майлзе.
— Ти береш під сумнів щирість деяких трагічних ключових фіґур сучасної культури?
— Ні, Майлзе. Звичайно, ні.
Якусь мить він мовчить, щоб угамувати нерви, затим веде далі ще більш критичним тоном:
— Усе це дуже добре, що ти відпускаєш сумнівні жарти про жіноцтво двадцятого століття, яке буцімто перебуває в розпачі. Однак факт у тому, що ти сама ладна життям накласти, аби лиш залишатися жінкою. Тобі ж дуже подобається бути жінкою. А справжній відчай тобі не розпізнати, навіть якби він звалився з даху прямісінько тобі на голову.
— Майлзе, ну що я вдію з собою!
— Гаразд. Отож будь жінкою і втішайся цим. Але не намагайсь, окрім того, ще й думати. Просто погодься, що так уже випали біологічні карти. У тебе не може бути чоловічих мізків та інтелекту у поєднанні з манією, що ти подруга для усіх. Можливо, це звучить для тебе незрозуміло?
— Ні, Майлзе, якщо вже ти так кажеш.
— Добре,— він одягає піджак.— А зараз я пропоную забути цей нещасливий епізод і потиснути одне одному руки. Після чого я залишу тебе тут. У майбутньому, коли і якщо відчую, що можу потребувати поради, я зателефоную тобі. Будь ласка, без образ, але телефонуватиму я. Крім того, пропоную наступного разу зустрітися в громадському місці. Я запрошу тебе в якийсь східний ресторанчик на обід, ми побалакаємо, вип'ємо трішечки рецини, будемо поводитися як двоє цивілізованих сучасних людей. Якщо в мене вистачить часу, я відвезу тебе в аеропорт і посаджу на літак назад до Греції. Отак воно буде. Добре? — Ерато покірливо киває головою.— І ще одне. Крім того, я вважаю, що буду більш задоволеним, якщо у майбутньому ми працюватимемо на фінансовій основі. Плататиму тобі скромний гонорар за все, що використаю, добре? Я зможу вилучити ці гроші з оподаткованої суми як витрати на дослідження.
Ерато знову киває головою. Майлз простягає до неї руку, яку вона ледь стискає. Він вагається, після чого схиляється, цілує її в маківку й ляскає рукою по плечі.
— Веселіше, старенька. Ти переживеш це. Я був зобов'язаний це сказати.