Вона розводить руки і закладає їх за голову, не відводячи погляду від лампочки над дверима.
— Та пусте. Отож я була на лузі. У кущах поблизу співали солов'ї. Дикі квіти, гудіння бджіл і решта в такому ж дусі. Сонячні промені на моїй п'ятнадцятирічній спині. Тоді я спохопилася, що можу спектись. Підвелася на коліна і стала натиратися оливою, яку захопила була з собою. Не уявляю чому, але коли я натиралася, замість того, щоб міркувати про принципи єднання з природою, я почала думати про молодого пастуха. Зовсім випадково я раз або двічі зустрічала його. Звали його Мопс... Зовсім випадково, під час прогулянок. Неподалік ріс бук, під яким він любив посидіти у спеку. Причому він дув у сопілку, і, якщо тобі здається, що моя ліра не настроєна, то... але Бог з ним. А місяць перед тим... ти ж знаєш про моїх батьків?
Він киває.
— У матері саме стався випадок з пастухами. Після розлучення. Він знову киває.
— Як чоловік, ти навряд чи зрозумієш. Маю на увазі, що близнюки — нелегка справа. А якщо дев'ятеро й усі дівчата? Все повинно мати якісь межі. Навіть у ті часи.— Вона дивиться на нього, очікуючи заперечення, але він усім своїм виглядом намагається висловити якомога більше розуміння.— В дитинстві мені довелося з усім цим миритися. Постійні суперечки батьків через аліменти. Я не те щоб повністю покладаю вину на татуся, але мати перепробувала більше адвокатів, ніж суконь на дешевих розпродажах. Однак, як би там не було, але, бачить небо, вона якось поставила на ноги усіх нас дев'ятьох. Маю на увазі бродячі балагани.
Отож спочатку ми постійно були в мандрах. Це навіть гірше, ніж у "Ролінґ сто-унз". А жахливішого адміністратора, ніж був у нас, важко й уявити: наш дядечко, так званий провідник муз. Абсолютно жоноподібний — зрозуміло, що саме тому матуся зупинила свій вибір на ньому. Він настільки ж цікавився жінками, як кінозірка збереженням своєї анонімності. Ми з Талією називали його "тіточка Пол-лі". Талія — єдина з моїх сестер, у кого є почуття гумору. Зазвичай він екзальтовано перебирав струни, а ми походжали у наших спеціальних костюмах, видаючись невимовно сентиментальними, інтелігентними і все таке інше. Тобто, коли виступали. За все своє життя тобі не доводилося бачити нічого жалюгіднішого.
Він зводить брови, демонструючи вдячність за цю безцінну замальовку примітивної релігії греків.
— Його справжнє ім'я — Аполлон. Мусагет — сценічне ім'я. Від здивування він роззявляє рота.
— Ось чому я так розлютилася, коли ти говорив про шастання в оливкових гаях. Так воно й було. Коли нас випхали в першу поїздку, в нас ще й менструації не було. Піндус, Гелікон і всі які є нещасні гори та пагорби між ними. По правді, перш ніж мені минуло чотирнадцятий, я вже встигла познайомитися з усіма роздягальнями в храмах Греції. Усюди ми зупинялися, як Славетні Музи. Хоча насправді були ми лише Дельфійськими танцівницями. І в усьому цьому було стільки ж задоволення, як виступати, скажімо, в Пітсбуріу дощовим недільним вечором.
Він благально, відповідно до моменту, складає руки, прохаючи пробачення.
— Свине... Ну, хоч би там як, місяць перед тим моя мама перевела цього хлопця кудись у гори. Двоє моїх сестер якось поскаржилися, ніби бачили, як він чимось займається. Мені так і не сказали, чим саме. Очевидно, він грубо повівся з одною зі своїх овець. Так воно й було, звичайно. І тому з ним попрощалися. Я не уявляю, чому він пригадався мені саме того дня.
Вона ще більше відкидається назад, піднімає коліна; потім випростує одну ногу, повертається і розглядає вузьку ступню.
— Хоча... проте, було ще щось, гадаю, треба тобі про це сказати. Знову ж таки, зовсім випадково за день до того, як йому вказали на двері, я гуляла сама й трапилося мені проходити повз його бук. А ще того дня було страшно жарко. Я здивувалася, що не застала його там, хоча тут нипали його смердючі вівці. Затим, один Зевс відає чому, я згадала про джерельце неподалік. Вода вибивалася з-під скелі і створювала невеличке озерце. По правді, то було наше озерце. Воно вважалося чимось на зразок купелі та біде для мене і моїх сестер, але то дрібниця. Зрештою, мені все одно нічого було робити. Все це відбувалося у ті абсолютно казкові часи, коли літер і письма ще не вигадали. О Зевсе, якби ми були знали! Ми б мали бути щасливими.— Вона кидає на нього похмурий погляд.— Отож я підійшла до озерця. Він саме купався. Звичайно, я не хотіла порушувати його самотність і сховалася за кущами.— Вона дивиться на чоловіка на стільці.— Тобі ще не набридло?
Він хитає головою.
— Ти впевнений? Він ствердно киває.
— Мені минало лише чотирнадцятий.
Він знову киває головою. Вона сідає впівоберта до нього, підбирає під себе ноги, правою рукою розгладжує простирадло.
— Він вийшов з Піерійського водограю — так назвати озерце спало на думку Тіточці Поллі — і сів на камені, щоб обсохнути. А тоді... ну що казати, він був простим сільським хлопцем. Коротше кажучи, почав... як би це сказати, бавитися дещо іншою дудкою. Ми її називали сопілкою Пана. Звичайно, він вважав, що навколо ані душі. По правді, я була вражена. Мені було огидно. Не те щоб доти мені не доводилося бачити оголених чоловіків у тітоньки на Кіпрі.— Вона піднімає очі.— Я говорила тобі, що вона жила на Кіпрі?
Він хитає головою. Вона знову починає водити рукою по простирадлі.
— Втім, якщо щиро, то мені завжди здавалося, що їхні висячі штуки видаються досить дурними. Не кажучи вже про ці жахливі волосяні зарості навколо. Я ніяк не могла второпати, чому бороду вони голять щодня, а там — ніколи. І чому не помічають, що моя тітка, її подруги та я — набагато привабливіші? —
Вона знову заглядає йому в обличчя: — Гадаю, ти помітив це? Він усміхається й киває головою.
— Вона терпіти не може все, що псує природну досконалість. Виключно з міркувань естетики.
Він розводить руками.
— Ти напевно думаєш, що це ще одне з моїх відхилень.
Він заперечує, але цього разу ледь-ледь поводить плечима; що вказує на потаємні сумніви, які не виходять назовні тільки завдяки чемній відмові од суперечки. Вона уважно вдивляється у його ввічливі очі, випростується, спершися на руку.