Мандрівні зірки

Сторінка 77 з 148

Шолом-Алейхем

Ні, в недобрий час приїхав Гольцман до Лондона. Йому наче серце віщувало, що тут, на вузькому виднокрузі лондонського сірого неба, закотиться його зірка, яка досі так яскраво сяяла... Всю гіркоту й нудьгу він, як завжди, виливав на голову старої матері, на бідолашну Суру-Бруху й на безневинну сестричку Златку. Перепало й акторам та актрисам, до яких він сікався, й чіплявся, і так сварився, що, якби Гольцман мав час і вмів писати, він міг би скласти за абеткою цілий словник лайок та прокльонів.

Розділ 4

ДОБРЯЧА ДУША НІСОН ШВАЛЬБ

Страва і, вибачте за порівняння, людина мають однакову долю: одному подобається, а іншому — ні. Наскільки Нісон Швальб не сподобався директорові Гольцманові, настільки, а може, ще й більше, він припав до душі Рафалес-кові. І вподобав його Рафалеско тому, що він веселий, жвавий, увесь час говорить, сміється на повний голос, ляскаючи кожного по спині і переходячи з кожним на "ти". Одне слово, добряча душа, і вже.

Наш юний друг з дитячих років любив веселих і жвавих людей. Адже й Гольцман, коли приїхав до Голенешті, працював у Щупака й звався Гоцмахом, також був, як пам'ятаєте, веселою, жвавою людиною. Це тільки тепер, відколи зробився директором власної трупи, він нараз став неспокійний, підозріливий, почав думати про кожного одного, що той зазіхає на його хлопця (на Рафалеска) і що його, Гольцмана, хочуть без ножа зарізати.

Тут, у цьому гамірному Лондоні, його неспокій, побоювання й підозри ще побільшали. І він мав на це певні підстави, як ми в цьому незабаром переконаємось. У Рафа-лескових очах Гольцман втратив цим набагато більше, ніж виграв. Що більше Гольцман висміював і лаяв компаньйо-нового брата, то дужче вабило його до Нісона Шваль-ба, і, на злість Гольцманові, Рафалеско заприятелював з ним.

Цей чоловік з першої ж хвилини сподобався Рафалес-. кові своїм дивацтвом, манерами і навіть мовою. У Нісона Швальба під час розмови слова наскакували одне на одне, його часто важко було зрозуміти, а що з природи був неабиякий брехун (він служив агентом у якомусь товаристві, а більшість агентів, нехай не ображаються на мене, великі брехуни), тому він без упину якось чудно божився: "Отак, як бачите, що я плаваю", або: "Щоб я так мав чуже добро!", або: "Якщо я брешу, то бодай вам подавитися цим столом!" Отаку й подібну до цієї божбу він вимовляв так швидко, одним подихом, що не вистачало часу второпати те, чого не встигло вловити вухо.

Після першого знайомства Нісон Швальб зголосився познайомити нашого юного друга з Лондоном. Він обіцяв обійти за один день з Рафалеском усе місто.

Правда, обіцянка за день обійти весь Лондон — це перебільшення. То що? Адже й узавтра можна походити цілий день! А післязавтра? Головне те, що Нісон Швальб знав Лондон, як свої п'ять пальців, і, йдучи чи їздячи з ним, не доводилося нудьгувати. Він і на хвилину не закривав рота. Усюди, на кожній вулиці, майже про кожний будинок він мав розповісти якусь історію, пригоду чи скандал. І не просто історію, пригоду чи скандал, а справжню подію, що сталася в його присутності, ба навіть з ним самим. "Отак, як бачите мене на світі" і "Щоб я так мав чуже добро!"

Розповідаючи що-небудь, Нісон Швальб гіпнотизував вас: тримав за руку чи брав за лацкан, глибоко заглядаючи вам у очі, і просто пальцями вкладав у душу оповідану історію з усіма найдокладнішими подробицями.

От, наприклад, послухайте цікаву річ! Якось він зустрівся в Гайд-парку з поважною особою, мало не з лордом. Розбалакалися. Те, се, слово по слову... І хоч ви впевнені, що все це вигадка з початку до кінця, але Нісон Швальб розповідав так запально й так заразливо сміявся, що мимоволі починаєш вагатися: "Чорти його батька знають — може, й справді?.."

З оцим битим птахом заприятелював наш юний герой і не розлучався з ним, вони скрізь ходили разом, переважно в усі театри, на оперні вистави та всякі концерти. Часу було в них досить, бо гастролююча трупа "Гольцман, Швальб і К°" виступала в "Павільйон-театрі" тільки двічі на тиждень.

Рафалеско почував себе з новим приятелем у Лондоні, як риба у воді. Він почував би себе ще краще, коли б Нісо-нові Швальбу не спало на думку брати з собою сестричку, примадонну Генрієтту Швальб. Нісон Швальб хотів, щоб його сестричка теж побачила великий світ, теж слухала музику. "Нічого, це їй знадобиться", — казав він, алн мав на увазі щось інше. Ще в перший день приїзду брат Ізак сказав йому, що треба хлопця засватати за їхню сестру, за Генрієтту. Інакше-бо ядушливий півень (це він натякав на свого компаньйона Гольцмана) засватає його за свою сестричку...

— За кого? За оту зелену кислицю? — підхопився з місця Нісон Швальб і почав широкими кроками ходити по кімнаті.

— Зелена кислиця, кажеш? Яблучко! — відповів Ізак Швальб, повернувшись до брата червоним обличчям.

— То все пусте! — промовив Нісон, і далі виступаючи по кімнаті.

Помітно було, що в Нісоновому мозку зародився якийсь план, важлива комбінація.

Розділ 5

ЛЮДИНА З КОМБІНАЦІЯМИ

Нісон Швальб — людина з комбінаціями. За своєю основною професією він, щоправда, був агентом, але з самої тільки цієї професії в Лондоні не проживеш. Доводилося комбінувати. Отож Нісон Швальб комбінував при кожній нагоді в усьому, що траплялося напохваті. Треба поза очі віддати цьому комбінаторові належне: його комбінації спочатку здавалися дикими, крученими, божевільними, а потім виявлялося, що вони такі вдалі, розумні, що розумніше й не придумаєш. Коли часом виходило в нього не дуже вдало — ну що ж, адже він не більше як людина, а людям властиво помилятися.

Нісон сам розповідав, що він своїми комбінаціями вже не одну фірму збив з пантелику, завів на слизьке так, що ті карка собі вломили. Однак це не його провина. Маєте доказ — якби його слухали до кінця, все було б інакше. Біда в тому, казав Нісон, що його не слухають, бо не розуміють його. Просто люди-віслюки, роззяви, пришелепуваті, бовдури: Ніхто не розуміється на справах так, як він, і ніхто не знає, що таке комбінація...

Щоб єврейський "Павільйон-театр" опинився в руках англійця,— це теж була комбінація Нісона Швальба. Так само його комбінацією було й те, що єдина єврейська газета в Лондоні, "Єврейський кур'єр", стала власністю англійця, а не єврея. Яка в цьому рація? Так хотів Нісон Швальб, і він цього досяг.