29 липня. Після численних марних спроб підійти до землі ми з гіркотою зрозуміли, що заблудилися. Ніхто не знав, де шукати острів з людьми, які висадились на нього. Велетенська хвиля жбурнула нас на риф. Страшенний удар трусонув шхуну. Грот-щогла впала за борт. Друга хвиля зірвала нас з рифу і віднесла на інший риф, за кабельтов од землі. Тоді судно розламалось, і кожен намагався якось урятуватись. Я кинувся у воду. Велика хвиля незабаром винесла мене на берег. Страшенна сила цієї хвилі так притисла мене до скелі, що я не міг дихати.
Опам'ятавшись, я озирнувся і помітив двох своїх товаришів по нещастю. Невдовзі я побачив інших членів екіпажу, їх винесло на суходіл.
Нашою першою турботою було збудувати дім з уламків судна. Для опалення використовували жир морських слонів, яких ми нищили ударами весел. їх м'ясо нам спочатку здалося неїстівним. Та згодом ми жадібно накинулися на нього.
16 серпня. Сніг ішов цілий день. Зовсім не було чого їсти, ми наважилися вийти, щоб пошукати морських слонів. На жаль, побігавши піщаним берегом, повернулися додому, нічого не роздобувши. Мізерні рештки слонячого м'яса розділили між собою на сім частин, але не змогли втамувати голоду.
17 серпня. Погода така ж, як і напередодні. Певно, вона протримається кілька днів; ми вкрай знесилені... В пригніченому стані минула жахлива ніч з 16 на 17 серпня. Це була ніч скорботи, ніч гірких дум і запізнілого каяття.
18 серпня. Ми прожили ще один день. Наш погляд блукає навколо халупи, але ми нічого не бачимо. Ми ослабли так, що четверо наших товаришів уже не можуть вийти з хатини.
19 серпня. Два товариші вже, здається, в агонії. Я почуваю себе ще досить дужим, щоб піти на берег Достатку, який відкрив кілька тижнів тому, і повернутися назад із здобиччю.
Двоє товаришів погодилися супроводжувати мене і Фотерінгама туди. Та у нас не було взуття — довелося розрізати на шматки одну з шкур морських слонів, що прикривала дах нашої хижки, і замотати ними ноги. Отож ми й вирушили вчотирьох.
Близько шостої години дісталися берега Достатку, стонадцять разів ризикуючи провалитися в снігові замети біля підніжжя гори. Ми знайшли кілька морських слонів на піщаному березі і, забивши їх, розпалили велике багаття під навислою гірською скелею.
20 серпня. Наванталсившись м'ясом слонів і молодих альбатросів, ми пішли назад, у Долину загиблих кораблів. Повернувшись, застали трьох наших товаришів у тяжкому стані: вони не могли підвестися і підтримувати вогонь. На наші запитання відповідали невиразним бурмотінням. Жоден з них не хотів доторкнутися до м'яса. Нам довелося годувати їх силоміць...
30 листопада. Після дводенного походу по острову, повернувшись із розвідки, Фотерінгам і я застали наших супутників у великому збентеженні. Вони досварились і мало не вбили матроса-голландця. Португалець Сальвадор тяжко поранив його ножем у спину, голландець не міг поворухнути ні рукою, ні ногою. Причиною сварки, котра призвела до цієї кривавої бійки, як нам здалося, стала різанина англійців в Амбуані, на острові Ява, влаштована голландцями в минулому столітті. Саме це й викликало конфлікт. Почалося з того, що голандцеві дорікнули з цього приводу, а той відповів зухвалістю, звинувативши у конфлікті англійців і французів. Два французи у відповідь на це схопили палиці і побили голландця. А португалець увійшов у такий раж, що вдарив його ножем у спину. Ми різко засудили цей нелюдський вчинок і заявили, що віднині не хочемо з ними жити під одним дахом.
...Після п'ятнадцяти місяців перебування на острові ми пересвідчились, що нас ніщо не врятує. Тоді я надумав збудувати човна. Тільки Фотерінгам і Луї Кремон підтримали мене. Ми вирішили вийти на човні в море з надією зустріти якесь судно або, дотримуючись курсу по зорях, дістатися до якогось суходолу.
15 грудня. Будівництво човна закінчено. Довжина його — шістнадцять футів, ширина — шість; палубу щільно встелили шкурами морських слонів, поставили щоглу з вітрилом. Парус ми теж зробили зі шкур молодих морських слонів, він досить гнучкий. Водночас закінчуємо готувати харчові припаси для нашого плавання.
21 грудня. Фотерінгам вийшов з халупи і за кілька хвилин повернувся, несамовито викрикуючи щось незрозуміле. На мої запитання він не відповідав, тільки розмахував руками і продовжував щось вигукувати. Я подумав, що він збожеволів. Жестами він дав зрозуміти, щоб я вийшов з хатини. Я побіг слідом за ним і побачив корабель, що наближався до острова. Господи, він був не далі як за три милі!"
Цей корабель, що випадково зайшов на
архіпелаг Крозе, і врятував Роскова та його побратимів.
Після п'ятнадцятимісячного перебування на безлюдному острові вони знову повернулися на Маврікій, у Порт-Луї.
...Корабель наш усе далі й далі просувався на південь. В обличчя дихав холод суворої Антарктиди.