Перший професор, до якого я завітав, мав велику аудиторію, де було сорок учнів. Привітавшися, я зацікавлено почав розглядати якийсь пристрій, що займав більшу частину кімнати. Вчений помітив це й просив не дивуватися; річ у тому, пояснив він, що він працює над удосконаленням умоглядних наук з допомогою практичних і механічних операцій.149 Безперечно, весь світ незабаром буде змушений визнати їхню доцільність, і він пишається тим, що благороднішої, величнішої думки досі ще не виникало в людському мозку. Кожен знає, як важко звичайними методами опанувати те чи те мистецтво або ж досконало вивчити якусь галузь науки; тим часом, користуючись його системою, найнездібніша людина невеликим коштом, доклавши трохи фізичних зусиль, здолає писати книжки з питань філософії, поезії, політики, права, математики та теології, і для цього не треба буде ні геніальності, ні знань. Він підвів мене до пристрою, коло якого, вишикувавшись у лави, стояли його учні. Пристрій мав розмір двадцять на двадцять футів і розміщався посеред кімнати. Поверхня його складалася з невеличких дерев'яних табличок завбільшки з гральні кості, декотрі більші, декотрі менші. Всі вони були з'єднані одна з одною тонким дротом. На табличках були наліплені клапті паперу, а на цих аркушиках були списані всі слова їхньої мови, в усіх відмінках, часах та способах, але без ніякого ладу. Професор попросив мене уважно стежити, бо збирався пустити пристрій у хід. З його наказу учні взялися за залізні корби, яких було сорок по краях пристрою, і враз крутнули їх, змінивши тим весь розклад слів. Тоді він звелів тридцятьом шістьом учням повільно читати рядки на пристрої, і ті, коли натрапляли на три-чотири слова підряд, що разом давали якийсь натяк на речення, диктували його іншим чотирьом учням, що були за писарів. Цю процедуру повторили три або чотири рази; машина була збудована так, що з кожним поворотом слова розташовувалися по-іншому, бо таблички переверталися з одного боку на другий.
Юні учні витрачали на це діло щодня по шість годин, і професор показав мені кілька фоліантів, де були зібрані всі записи. Він мав намір поєднати уривки речень і, користуючись із цього багатющого матеріалу, дати світові викінчений звід усіх наук та мистецтв. На його думку, науки та мистецтва розвивалися б куди краще і швидше, якби громадськість утворила спеціальний фонд і поставила в Лагадо ще сот п'ять таких верстатів, зобов'язавши керівників об'єднати одержані ними окремі збірки.
Він розповів мені, що цей винахід змалку полонив усі його думки, що тепер на верстаті — цілий словник і що він якнайточніше вирахував пропорції між частками, іменниками, дієсловами та іншими частинами мови, вживаними в книжках.
Я щиро подякував цьому славетному вченому за докладне пояснення і пообіцяв, якщо зумію повернутися коли-небудь на батьківщину, оголосити його там єдиним винахідником цього чудового пристрою, форму та будову якого я попросив дозволу накреслити, і докладаю свій рисунок до цього видання. Я сказав також, що, хоч наші європейські вчені й мають звичку красти один у одного винаходи (в чому, проте, є й своя користь, бо це викликає дискусії про право власності), я вживу заходів, щоб честь цього винаходу належала лише йому і нікому іншому.
Потім ми відвідали школу мовознавства, де троє професорів обмірковували проекти вдосконалення рідної мови.
Перший проект пропонував скоротити усну мову,150 замінивши багатоскладові слова односкладовими і скасувавши дієслово та дієприкметники, бо насправді всі мислимі речі — іменники.
Другий проект передбачав цілковите скасування всіх слів узагалі, що було б вельми корисно для здоров'я і зберегло б багато часу. Адже очевидно, що кожне вимовлене слово деякою мірою псує легені і, отже, скорочує нам життя. Виходячи з того, що слова, по суті, означають речі, автор проекту припускав, що нам куди зручніше було б носити при собі ті предмети, про які може бути мова. І цей винахід, безперечно, здійснили б на велику полегкість людям та поліпшення їхнього здоров'я, якби жінки не змовилися з темним простолюдом і не пригрозили підняти повстання, коли заборонять розмовляти таким способом, яким споконвіку спілкувалися всі їхні предки. Отак простолюд завжди буває непримиренним ворогом знання. А втім, багато найбільш учених і мудрих людей пристали на новий спосіб розмови з допомогою речей. Єдина незручність, а надто для тих, хто має багато чого сказати, полягає в потребі тягти на спині цілу купу всіляких речей, коли, звичайно, немає змоги найняти для цього одного або двох дужих носіїв. Я часто бачив, як двоє таких мудреців, зігнуті під вагою своїх торб, неначе наші мандрівні торговці, стрічалися на вулиці; вони розкладали все своє добро на землі, розмовляли якусь годину, потім знову збирали все в торби, піддавали їх на плечі один одному і розходились.
Для коротенької розмови все потрібне приладдя вільно вміщується в кишенях чи під пахвами; особливо ж легко підтримувати таку бесіду вдома. В кімнатах, де відбуваються побачення послідовників цього методу, повнісінько всілякого роду речей, і співрозмовники завжди мають напохваті все, що може придатися для такого вишуканого спілкування.
Цей винахід дуже корисний ще й тим, що він міг би правити за всесвітню мову,151 зрозумілу для всіх націй, у яких речі та хатнє начиння однакові чи принаймні схожі, отже, їхнє застосування можна легко збагнути. Тоді посланники могли б порозумітися з чужоземними королями або державними секретарями, мови яких вони зовсім не знають.
Був я і в математичній школі, де вчитель навчав учнів за методом, який годі уявити у нас в Європі. Теореми та їх доведення писалися на тоненьких облатках чорнилом, зробленим з мікстури проти головного болю. Учень натщесерце ковтав облатку і протягом трьох днів не вживав нічого, крім хліба та води. Коли облатка перетравлюється, мікстура проходить у мозок і вносить туди теорему. На жаль, наслідки цієї системи досі не відповідали сподіванкам — почасти через те, що у визначення дози та пропорцій складових частин чорнила закралась якась помилка, а почасти через крутійство самих школярів. Та облатка така гидка на смак, що вони звичайно відверталися й випльовували її раніше, ніж вона починала діяти; а до того ж їх неможливо було умовити, щоб вони постували так довго, як приписано.