Варвара й наймичка пішли в комору.
Щось вона мені здається хапкою на руку. Де це ти вискіпав таку перепічайку?
Єлисей. Це ж воловикова жінка, Гаврилова, котрого я позавчора найняв до плугів: щирий робітник, такого ще в нас і не було!
Олімпіада. А цю прянишнищо, як не схоче пекти глевкого хліба,— рощитай.
Єлисей. Та прийдеться.
Олімпіада. Щоб і духу її не було, чуєш?
Єлисей. Та звісно...
ЯВА 4
Три косарі і п'ять в'язільниць.
Всі. Доброго здоров'ячка, з понеділком! Єлисей і Олімпіада. Спасибі! А де ж останні?
1-й косар. Та чогось не захотіли. Один сказав: "Завтра прийду", а другий зостався своє косити...
Олімпіада. І що це у вас за народ? Пообіця прийти, а потім і не приходе...
1-й косар. Народ, як народ... Мабуть, воно і скрізь так?
Єлисей. Ні, не скрізь, у вас народ інакший.
1-й косар. Як ви по світах буваєте, то, може, воно вам і видніше... А може, ми здаємось вам інакшими через те, що ви тут ще нові?
Олімпіада. Тадже ось, хоч би сказати й про нашого сусіда-панка; через що у нього ніколи нема задержки за поденними?
1-й косар. Його люде здавна знають, звикли до нього, через те й охітніш йдуть до нього на роботу...
Єлисей. А ми хіба не такі ж люде?
1-й косар. А мабуть... То таки й пан...
Олімпіада. "Пан, пан"! І я собі пані.Інформація про події культурного життя Кіровоградщини. Матеріали готуються щомісячно спеціалістами довідково-бібліографічного відділу бібліотеки.
1-й косар. Ви ж собі тільки, а він усім пан.
Олімпіада. О, ти розумний... Я з паном — пані, а з простим — проста. З мужиком я завжди сяду поруч, а пан чи посадовить тебе поруч з собою?
1-й косар. Трапляється, шо й садовить... як який пан.
Олімпіада. Всі вони, тутешні, одним миром мазані. Коли вже до нас і досі ні один і носа не навернув, що й кликали їх, а з тобою став би він запані-брата?
1-й косар. А що з того, що інший мужик сіда обідати поруч з наймитом, зате він з нього всю силу виробе...
Олімпіада. А пани жалують наймитів?
1-й косар. Є такі, що й жалують, та й грошей не задержують, і харч краща... Але навіщо нам ця балачка? Кажіть краще, де будемо косить?
Єлисей. Ходімте, покажу. Мамашо! Скажіть папаші, щоб хоч навідались до плугів. Якщо доорали того перелога, що над яром, то нехай починають клинка від шляху. Я звелів, щоб не кидали землі під шлях, нехай їздять по сусідовій землі.
Олімпіада. Авжеж.
1-й косар (вертається). Глядіть же, щоб безпременно порція була в обід.
Олімпіада. "Порція"? А чому ж нігде по сусідах порції нема?
1-й косар. Та вже так здавна заведено.
Єлисей. Ходімте, нічого часу гаяти.
Косарі пішли.
Олімпіада. Ти, сину, ліг би спочити. Стомився, певно, до світа схопився сьогодня.
Єлисей. Та нехай вже після обід спочину. (Пішов).
Олімпіада. Ач, "порцію" їм подавай. Гаразд, я вам піднесу порцію. Недаром двадцять годів шинкарювала... (Пішла).
ЯВА 5
Варвара і Векла.
Векла. Навряд чи довго ми у вас наслужимо! Гармидер щодня та сварка... І хто з вас старший — не розбереш. Я вперше чую, щоб син батька у вічі так погано лаяв, як ваш чоловік учора лаяли батька... Нехай би вони були п'яні, то інша річ... Невже там, де ви перш жили, такі звичаї, щоб син батька мало не за груди хапав?
Варвара. Скрізь є усякі люде, як злі, так і добрі...
Векла. А людей ваш чоловік як погано лають! Як ми служили аж чотири года ось у цього панка, що зараз ото у ярочку окономія,— тепер він віддав свою земельку у оренду людям, бо його настановлено за якогось началника у городі... Так, кажу, служили чотири года і не чули від нього лихого слова.
Варвара. Які у вас люде святі та божі.
Векла. Ви ніби глузуєте? А я вам кажу, що у нас іменно є такі люде. Людське обіходження, голубочко, кожного не тільки приваблює, а й далеко краще підохочує до праці, ніж лайка та бійка,— щоб ви знали! Але, стривайте, як же це я з висівками хліб пектиму, та мені ж мій чоловік перший потилицю натовче!
Варвара (оглядається). А ти візьми та продери рідке сито та й просій муку на густе.
Векла. А потім з мене ще й за сито вивернуть?
Варвара. Я скажу, що сито миші прогризли.
ЯВА 6
Ті ж і Гніт.
Гніт (надійшов з-за тину). Бач, поставали, пащекують. Робочі молодиці, надто робочі!.. (Сміється).
Варвара (глянула). Це свекор! (до Векли). Про свекра байдуже... (До нього). Та ми тільки що поскладали випечений хліб.
Векла пішла.
Гніт. А де ж хазяїни? Стара надбігла над леваду, щось гавкнула про оранку, я й не розібрав...
Варвара. Бачили городину?
Гніт. Та бачив же. Сторож збирається тікать...
Варвара. Всі незабаром повтікають. (Махнувши рукою, пішла).
ЯВА 7
Писар
Писар. А, Кузьма Тимохвеєвич! Скольки лет, скольки зим? (Чоломкається). Как ваше драгоцєнноє?
Гніт. Так і сьогодня, як учора. В хату пожалуєте? Я зараз пошлю за Олимпіядою та за Єлисеєм.
Писар. Зачєм в хату? На воздухє такоє симпатичнеє благораствореніє температури... А синка вашого я видал сейчас "возлі рєчкі, возлі мосту", т. є. возлі косарєй. Покурим? (Сіда на призьбі і круте цигарку).
Гніт. Я не курю. От моя жінка, як не стане часом тютюну, то крутить цигарку з капустяного листу.
Писар. Да, привичка... Я тоже готов курить усякой бур'ян, єжсли нехватить табаку. (Оглядається). Скажіть, правда тому, што у вас бунтують мужики? Екіє бестії!
Гніт. Жінка і син ближче стоять до цього діла, вони вам розкажуть достометніш... Вони тут хазяїни... Як я колись хазяїнував, то про бунти ніколи й не чув...
Писар. Ви там, в Таврії, огородиною промишляли і большіє копитали собрали?
Гніт. Еге ж! А спитайте, яке мене лихо сюди понесло, то й не скажу!.. Там нам хвортунило, нічого гріха таїть, ще й як хвортунило...
Писар. Все цибульку сіяли да морковку?
Гніт. Усяку городину. Олимпіяда та Єлисей дуже сміливо захазяїяували, коли б не вскочили у нікуди.
Писар. "Смєлость города берьоть", сказал какойсь-то писатель. Но почему ви как будьте окончательно не вмєшіваєтесь в хазяйство?
Гніт. Вмішався раз, вмішався удруге, так син мало не вхопив мене за барки... Це мене так образило, що у мене раптом опали руки.
Писар. Как, чтоби ваш син взял вас за барки?
Гніт. Він скоро і битиме батька.
Писар. Што ви, што ви? Такой образованой, такой воспитаной господині..
Гніт. Задля кого я увесь вік труждався, задля кого працював, не покладаючи рук? Єлисей тепер тільки спить і бачить, коли б батько швидш задер ноги!
Писар. Што ви говорите? Єтаго бить не можеть!
Гніт. Хіба він не радився із вами, яким способом батька здихатись?
Писар. Упервоє от вас слишу!
Гніт. Волосний писар і неначе чоловік з образованієм, а... брешете.
Писар. Зачєм же такія грубия слова? Ай-ай-ай...
Гніт. Я правду кажу. Я не спав і не п'яний був тоді, як ви гостювали у нас, на зелених святках, та під повіткою радилися з моїм синком, як би скоріш занапастити мене.
Писар. Но я... я не помню... Ілі, бить можеть, обсуждалось тольки... теорітіческі...
Гніт. Не розберу я вашої писарської балачки... Одне знаю, що я у моїй сем'ї зайвий...
Писар. Ну, я єтаго не думаю.
Гніт. Коли б я швидш окочурився, то й моїй жінці вільніш би було умизгатись біля старшини.
Писар. Ах, какой ви подзорний человєк!
Гніт. Ви перекажіть старшині, нехай він у мою хату не показує очей!..
Писар. Ну што ви, што ви? Старшина человєк семейственной і благороднійшей душі господин — ручаюсь.
Гніт. Годі зуби заговорювать, чи не краще нам випить?
Писар. Випить можна, но... І при том ви сказали для меня неприятноє слово, что я будьто брешу...
Гніт. А ви впіймайте мене у брехні, тоді і віддячите. І я не завжди правду кажу. Посидьте, а я піду пошукаю пляшку. (Пішов у кату).
Писар (сам). Странной господин, ілі как господин земський виражається: "загадочной суб'єкт". Точно, што окончательно загадочной... А касаємо старшини, так і я Альошкє говорил уже не раз: "Алексєй Данилович, не очень того, штоб не запримєтили..." Вот уж муж і запримєтил... Значить, оченно явственно, когда уже і муж запримєтил...