Мамаша

Пішли чоловіки.

Єлисей (зачиня двері). Мабуть, свиноти нігде не злишимось: і тут її вволю.
Олімпіада. Багато ще, сину, пройде часу, доки народ образується!.. Варваро! Гукни на наймичку та прибирайте мерщій.

Варвара вийшла, потім вертається з наймичкою і почина прибирать з столу.

Слава господеві, що молебствіє вже відслужили і началство задоволнили. Тепер будемо прийматись за нову працю, на новім місцеві.
Єлисей. Не всі сусіди пошанували нас: з панків ніхто й очей не навернув.
Олімпіада. Як не пожалували, то нехай жалкують на себе — удруге не кликатимем. (Бере на канапці табачницю). Це чи не писар забув? (Робе цигарку). Посмакуємо, який табачок курять тутешні писарі? А яка невірненька табачниця, не варта і затаювати!.. (Закурює). Ні, табак нічого собі. (Хова табачницю в кишеню).
Єлисей. Дайте і я скрутю. (Закурив). Чи воно второй, чи третій сорт?
Олімпіада. У Бердянському такий по тридцять вісім копійок півхвунта; а на пароходах можна було за таку ціну купити і констянтинопольського.
Єлисей. Ну так же досадно, що за обідом, опріч попів, одна тільки мужва сиділа. Певно, гордують нами панки?
Олімпіада. Нехай, сину, гордують, прийде час, що й ми ними погордуєм.
Гніт (увесь час ніби дрімав). Ні, не прийде, не в ті взулись...
Олімпіада. Мужва — то твоя довічна кумпанія.
Гніт. Паній, паній!.. От коли б тобі ще хваітона.
Олімпіада. Мовчи вже, дельхвин пикатий!..
Гніт. Ящірка зелена!..
Олімпіада. Ти ж не хвалився, сину, панкам ріднею? Було б пригадати племінника, що в концисторії.
Єлисей. Та ще не довелось...
Гніт (тихо). Хабарник!..
Олімпіада. Насамперед треба, сину, хвалитись ріднею.
Єлисей. Хоч би був прийшов оцей панок, що против нас хутір, приятніш би було дивитись на гостей.
Олімпіада. Ти ж либонь ходив до нього?
Єлисей. Ба ні. Тільки що наважився йти, аж бачу, він іде до свого вітряка, я й почав на нього махать рукою; він зупинився та й пита: "А що там таке?" А я й гукнув: приходьте до нас у ту неділю на молебствіє та на обід.
Олімпіада. Чого ж йому ще треба? Кланятись у ноги, чи як?
Єлисей. Кликав і того, що ото за яром окономія. У неділю в городі іду по базарю, а люде й кажуть: "Оцей, що у воєнній куражці, ваш близький сусіда, пан Цибульський". Я підбіг до нього, сіпнув за рукава та й кажу: ми з вами сусєди, то будьмо знакомі. Пожалуйте, кажу, до нас у недєлю на молебствіє та на обід. Він глянув на мене, усміхнувся і одмовив: "До свиданія, любезний сусєд!.."
Олімпіада. Як не пожалували, то й не треба, більш зосталося і страви, і питва. Може, вони ще й горілку вживають не згірш твого папаші, або котрому забагнулося б доротого вина та сардин?.. (Побачила, що Гніт лове шапку на стіні). Ну й що ти там мух ловиш по стіні?
Гніт. Не мух... Не твоє діло... Шапку...
Олімпіада (передражнює). "Шапку, шапку!" Насмоктався, ледве на ногах встоїш.
Гніт. Не твоя печаль...
Олімпіада (дражне). "Не твоя печаль"...
Гніт. Не передражнюй, щоб часом не передражнило пащеки набік...
Олімпіада. Руки не доросли! З якої це ти речі почав щодня п'янствувати?
Гніт. Не розжуєш, не такі зуби...
Олімпіада. Терпіння мого нестача вже з тобою.
Гніт. А ти доточи!
Олімпіада. Ой, не доводь мене до краю.
Гніт. Не полохай, щоб не довелось переполох виливати.
Олімпіада. Кажу тобі, не дошкуляй мене до живого!
Гніт (намацав шапку). Показись, показись трохи, а я вийду, доки переказишся... (Пішов).
Олімпіада. Бодай вже тебе чортяки вхопили!.. Ох, і обрид же сатанаідол, дивитися не можу, так обрид!
Єлисей. І справді, з якої причини вони почали так сильно пить?
Олімпіада. Прямо здурів чоловік, ось яка причина! А щоб тебе обдуло від тії горілки!
Єлисей. Думаєте, не обдує? Єжели вони п'янствуватимуть щодня, повірте, що скоро дуба дадуть.
Олімпіада. Якраз "скоро"! Мій папаша до самої смерті без просипу пив, навіть за півгодини до смерті все показував руками, бо мову йому відняло, так, кажу, показував, щоб влили у рот горілки. А прожив, проте, сімдесят три года.
Єлисей. Ой-ой-ой! Аж сімдесят три? Ну? Це вже зовсім некстаті і без нікоторої надобності...
Олімпіада. Твій папаша змолоду і в рот не брав, ще й гидував, як другі пили, ось через що я його й обрала собі за чоловіка. Правда, що й грошовитий був. Потім почав потроху коштувать, а це раптом немов сказився... (Зітхнула). Враг його не взяв, і красивий був, як змальований, матері його хрін... Еге. Поквапилась на красу. А які мене женихи сватали: багачі, і купці, і чиновники, і всякі образовані люде... Ми тоді держали шиньок...
Варвара (прислухалась). Я чула від багатих людей, що батько дуже були трудящі і що все добро вони власною працею придбали; і всі люде завжди мали їх за розумного і розсудливого хазяїна...
Олімпіада. Ти чого ж оце вплутуєшся в мою розмову?
Варвара. Хіба не можна?
Єлисей. Ну да. Ти, Варю, коли мамаша обсуждають про папашу, то краще мовчи.
Варвара. Почни вже й ти затуляти мені рота.
Єлисей. Бо твоя розмова тут... некстаті.
Олімпіада. Порозсуждай, невісточко, а я тебе послухаю. Може, сядеш на кріслі? Шкода, що крісла нема. То сиділа б, а я проти тебе стояла б — от малюнок був би, хоч зараз приліпи на стіну.
Варвара. Завели вже на цілий день.
Олімпіада. Шкода, що з приданим ти не захопила від свого батечка крісла.
Варвара. Починайте, починайте приданим докоряти, давно вже не докоряли: ще як учора та й досі.
Олімпіада. Не докоряю, а щоразу хвалюся, перед усім миром хвалюся. Та як таким приданим не похвалятись?
Варвара. Як це ви перед гостями не похвалилися, невже забули? Зате ж я певна, що в другий раз ви надолужите.
Олімпіада. Аж дві пари волів, аж три корови, аж сотня карбованців копиталу... (Регоче). Розщедрився батечко. А обіцяв: сім пар волів, десять корів і три тисячі копиталу,— обдурив мошелник...
Варвара. Хіба я у тім винна?
Олімпіада. Не винна? Ти краще замовкни, не вводь мене в досаду.
Єлисей. Мовчи, Варю...
Варвара. Знов "мовчи"? Танцюй, танцюй по маминій дудці, мазунчику. Казала я тобі, як сватав мене, що ти під мамашиною волею, а ти що мені казав?
Єлисей. Мало чого я тобі не казав... (Усміхається).
Варвара. Обдурив? Совісті у тебе нема... (Пішла).
Олімпіада. А чи не пора тобі, сину, присмирить жінку?
Єлисей. Та вона діждеться... Тільки це вона здуру.
Олімпіада. Поквапився на красу? Краса скоро змарніє...
Єлисей. Та неначе вже й марніє.
Олімпіада. Красу як вітром здмухне... Повірив тестеві, мошелникові сібірному.
Єлисей. Іменно, що мошелник та ще й сібірний!
Олімпіада. Краще б було, коли б узяв був за себе, наприклад, Шпачківну.
Єлисей. Шпачківну? Та що це ви, мамашо, вигадуєте? Шпачківну, оту безносу?
Олімпіада. Зате багачка яка! Сім тисячів одного копиталу. А ніс що? Ніспусте діло... Носа можна і приробить. Є такі дохторі, що за сотню-другу карбованців якого хоч носа прироблять.
Єлисей. Мені Шпачківну і згадать гидко. (Плює).
Олімпіада. Сім тисячів одного копиталу. А худоби скільки, а? Повінчався б, прибрав би копитали і худобу до рук, а там і розвод...
Єлисей. Де ж таки розвод?
Олімпіада. Тепер скрізь вже пішла мода на розвод.
Єлисей. Та воно, конешно, єжели мода?.. Тадже ж, мамашо, і ви поквапились на батькову вроду?
Олімпіада. Ох, поквапилася, а тепер і каюсь, та ще й як каюсь.
Єлисей (усміхається). А чому ж вам не взят розвода?
Олімпіада. Трохи пізно, сину...
Єлисей. Коли б ви зуміли були як-небудь сперначалу прибрать до рук состояніє.
Олімпіада. То-то, що дурна була раніш: а тепер його не обморочиш...
Єлисей. А здорово диякон розгнівався, як дав йому за молебствіє два злотих.
Олімпіада. А попові скільки дав?
Єлисей. Руб серебра.
Олімпіада. Переплатив. П'ятизлотного сам було б квит.
Єлисей. "Єжели, каже, такі багачі, що по трисі десятин землі купують почти за готові гроші, платите муть за молебствіє по тридцять копійок,— то нам прийдеться з голоду помирать". Мало не жбурнув мені грошей у морду.
Олімпіада. Нехай би жбурнув, два злотих були б в капшуці... Та й багато ж горілки вижлуктил за обідом. (Передивляється пляшки). Добре, що підлила з кварту води в горілку та кой-чого підсі пала, а то чого доброго відра і нестачило б на так кумпанію. Позливай останки у четвертну бутил: а оте червоие вино теж вилий у гурт, зійде за настойку.
Єлисей (зливає). Що ви таке підмішали в ге рілку, що неначе аж за язика щипа?
Олімпіада. На те я була шинкаркою, щоб тямить, що і як... Тепер вже як ми зробились поміщика ми, то навіщо тобі те знати?