Мамаша

Сторінка 10 з 11

Кропивницький Марко

ЯВА 6

Ті ж і Гаврило.

Гаврило. Господа хазяїни, давайте нам рощот.
Єлисей і Олімпіада. Що це за новина?
Гаврило. Мені і жінці давайте рощот.
Олімпіада. З якої ж причини?
Гаврило. Я служить у вас більш не можу: як не кренивсь, а далі не можу.
Єлисей. Це щось на тебе напало.
Гаврило. Ні, не на мене напало, а нападають на мою жінку, що глевкий хліб пече. А хіба вона в тім винна? За сніданком Яків жбурнув шматком глевтяка прямо жінці в пику... Я стерпів сьогодня, а вдруге навряд чи стерплю, то щоб, бува, не вчинилось душогубство. Воно краще, як від гріха далі... Давайте нам рощот.
Олімпіада. Коли жінка не хоче зоставатись, нехай бере рощот, а ти зоставайся.
Гаврило. Ні, і я не зостанусь.
Олімпіада. Невже так закоханий у своїй жінці?
Гаврило. І нащо б я отакі дурощі провадив?
Єлисей. Добудь же хоч місяця.
Гаврило. Призначте жінку до другої роботи, то добудемо.
Єлисей. Нехай вона завтра іде на тік, до машини.
Гаврило. Отак і краще. (Пішов).
Олімпіада. Що це за сторона, що це за народ?
Єлисей. Народ зовсім таки інакший, ніж городський.
Олімпіада. Прийдеться нам, мабуть, до сельських норовів призвичаюватись, не інакше. Інший такий недоторка, що й слова йому упоперек не скажи... Хоч би і оцей Гаврило: тихонею вбачається, а скажеш йому яке прикре слово, то так зиркне очима, неначе стріскать тебе хоче. Ну-ну, сторонка!.. Ну-ну, людці!.. Піди ти та присмири отого невігласа Якова. З якої це причини він задумав святим хлібом у твар жбурляти? Хіба не зна, що то ж таки й гріх?
Єлисей (іде). Він діждеться від мене потилишника. (Пішов).
Олімпіада. Що воно і справді ото за бариня така? Коли б нам через неї не вскочить у яку оказію!.. Розбери її, чого вона заїздила? Намолола-намолола цілий ворох якоїсь нісенітниці, а потім: "прожертвуйте", каже. А куди прожертвовать і навіщо, то й не розбереш. Чи то якому началникові на подарунок, чи на менини, чи!.. Така ж збиранина либонь не жіноче діло? У городі Бердянському таку збиранину робили околодочні надзирателі. Куди ж вона відціля поїхала, чи не до сусіди-панка? (Пішла за ворота).

ЯВА 7

По довгій паузі з хати чутно голос Ґнота.

Гніт (здавленим голосом). Гей!.. Хто-небудь... Душно... Ради бога!.. Єлисею!.. Варваро!.. Хто там є у подвір'ї?
Варвара (іде з города). Не хотять дівчата вибирать огірків. "Ми, кажуть, не наймались у неділю робить..." Нехай свекруха попробує їх уговорити, а мені вже обридло... Ой батечку! Як глянула я на труну, так мороз поза шкурою і пішов.
Гніт (гука). Гей!.. Хто там?.. Невістко!.. Варваро!..
Варвара. Свекор гукає? Так і є, що він.
Гніт. Варваро!..
Варвара. Невже мене кличе? (Хутко пішла в хату).

ЯВА 8

Яків (крадеться до комори). Коморя не замкнена, от ловко! Де вони те сало ховають? Хоч би шматочок знайти, їсти хочеться, аж печінки підпира!.. (Пішов в комору).
Єлисей (крадучись за Яковом). Он яке завелось, по коморах починають нишпорити.
Яків. Знайшов, одрізав невеличкий шматочок, підживлюсь хоч і з глевтяком, (їсть).
Єлисей (вхопив його за руку). Ах ти, злодюго!
Яків. Що?
Єлисей. Ти вже починаєш сало красти?
Яків. Я взяв шматочок, а не вкрав; хіба по стільки крадуть?
Єлисей. Віддай, віддай зараз! (Хоче відняти).
Яків (з'їв сало). От уже і з'їв. (Тікає).
Єлисей. Ах ти, таганрозький жулик!
Яків (за лаштунками). Не лайтесь, бо я такий, що не змовчу!!
Єлисей (за лаштунками). Ти мене лаятимеш? Крадеш та ще й лаятимеш?
Яків. За що ви б'єтесь?
Єлисей. А ось за що, ось за що!..
Яків. Калавур!.. Пусти!.. Душогуб!.. Батька убив і мене хочеш убити? За що ти мене терзаєш? Пусти!.. Я, я тебе спалю!..

Галас стиха.

ЯВА 9

Варвара і Гніт.

Варвара(вводить Ґнота). Ще, ще посилкуйтесь і дойдете до призьби... (Саджає його на призьбі).
Гніт (по паузі). Ледве... ледве не задихнувся...
душно зробилось... Кров налягла на груди... Спасибі тобі... Ох... де ж хазяїни?..
Варвара. Та все ж з робочими... невправка...
Гніт. Пропадаю, нагло пропадаю... Усім байдуже... Отака подяка... Нема у мене сем'ї, нема і не було її... а я думав є...
Варвара (жалує його). Ви, таточку, простіть мене, що я тоді зопалу нажалувалась на вас Єлисеєві... я й не думала і не вповзла, що він кинеться на вас, мов звірюка...
Гніт. Так, так... Син на батька, мов звірюка... Я винен сам. Коли б не вдарив тебе...
Варвара. Та як ви там ударили? Я здуру почала ґвалтувати, а воно й не боляче було... Не сердьтесь на мене, таточку... (Цілує йому руку).
Гніт. Бог з тобою... Я не маю гніву на тебе... Син, як звірюка, на батька... (По паузі). Казав Єлисеєві, щоб лікаря, не послухав... Старій казав... О гадина, ящірка!.. Хотять швидш мене здихатись... Скоро, скоро здихаються...
Варвара. Коли б ви знали, як мені раптом стало вас жаль... Так жаль, що й господи. (Оглядається). Покрепітесь, таточку, до завтрього! Вже що буде, то буде, а я крадькома запряжу коняку та й поїду у город по лікаря.
Гніт. У грудях сперло... клекіт якийсь... Уранці повну жменю чорної кріви виплював... тепер вже й не одкашляну... сперлось під грудьми... Знемігся...
Варвара. Ой, покрепітеся ж до завтрього... Сьогодня не можна викрастись... Хіба під вечір, як Єлисей піде за поденними.
Гніт. Важко дихать...
Варвара. Невже ж хвершал правду сказав, що ви скоро помрете? (Плаче).
Гніт (тривожно). Який хвершал?
Варвара. Єлисей у городі розпитував якогось.
Гніт. Ну?
Варвара. Сказав: "Купуйте заздалегідь домовину". Ой, не вмирайте, таточку!
Гніт. Сказав, що помру?
Варвара. Еге ж. А Єлисей повірив і вже купив...
Гніт. Що купив?
Варвара. Домовину. І хреста вже зробили.
Гніт. Хреста?
Варвара. Ой, цитьте, не гомоніть так!.. Не кажіть, бога ради, не кажіть, що я вам виявила... Покрепітесь, голубчику таточку, до завтрього, а я лікаря привезу.
Гніт. Вже й домовину купили і хреста зробили?
Варвара. І місце задля ями обрали і яму вже до половини викопали.
Гніт. Га? (Криком). Лікаря, лікаря!.. Живцем в домовину хочуть покласти!.. Рятуйте!.. Лікаря!.. Хто в бога вірує, рятуйте!..