— Не журіться, якось воно буде і ви ще добре дочок повіддаєте заміж.
Тачинський прикликав Хаімка і казав поставити кварту доброго меду і дві шклянки.
— На таке: якось воно буде,— говорить Тачинський,— розумному чоловікови годі спускатися. Треба самому щось робити, а тут ані руш! На торг дівчат вести годі, а у хату ніхто путній не трафля-ється...
Тачинський поналивав шклянки медом і торкаючись з Тучком присунувся до його блище.
От ви, пане куме, коли б ласка, могли б мені помогти, та якого дебелого зятя висватати. Ви чоловік бувалий, маєте широкі знакомства, то вам при добрій волі не було б важко, а мені ви зробили б велику прислугу.
Признаюся вам, куме,— каже Тучко,— що я такими справами не занимаюся. У мене громадських діл доволі, але коли б що доброго попало під руки, то радо послужу, я не від того...
Так не говоріть, пане куме,— у вас женихів до вибору. Тому, що ви своїх дітей не маєте, суд заєд-но наставляє вас опікуном. Маєте кількох таких пу-пілів, це всі знають. Ви маєте знакомства скрізь по шляхотських селах, то моглиб якого для моєї дочки вибрати...
Тачинський говорив це немовби жартом і знову торкнувся до повної шклянки Тучка.
— Гм! Куме, мої пупілі, то ще не женихи, а жов-тодзьоби, а як вже підростуть і стануть повноліт-ними, то я їм вже не опікун і самі про себе промишляють.
— А хибаж малолітні не женяться? І так би можна зробити, а я би вам був за це дуже вдячний і знавбися на чемності...
У Тучка зачало вже з чуба куритися, бо з міста виїхав по кількох чарках вина від Іцка. Тепер вицідив кілька шклянок доброго хмельного меду. На підпитку Тучко був все добре настроєний, ставав ніжний і любив пожартувати. Тоді він не міг відмовити людям, о що його просили, оскільки це не зачіпало його кишені.
Тепер він підкрутив одного і другого вуса і каже:
— Добре, я попробую, і ось зараз вам одного такого жениха представлю.
Тучко повернувся до Хаімка і казав прикликати з надвору свойого фірмана Андруся.
Хаім пішов перед коршму, а Тачинський думав, що Тучко так собі жартує.
За хвилю війшов в гостинну молодий головусий хлопець, яких вісімнайцять літ віку з батогом в руці. Він був одягнений в шляхотську полотняну капоту, суконну камізелю і "пасові" шляхотські чоботи. Він зняв з голови кашкет, вклонився шляхті і приступив до Тучка:
Вуйко мене кликали?
Як ти там лишив бричку?
Скрив усе під сидження, а знакомих попросив, щоб уважали на коні...
Так, то мені подобається. На, шляхтичу, випий шкляночку меду! — Тучко наляв меду у свою шкля-ночку і подав парубкови...— Пий хлопче, аби тобі пси писки лизали!., і махай до коней.
Так звичайно говорив Тучко, коли був на підпитку. Часом любив ще додати: ти гунцвоте оден.
Андрусь випорожнив шкляночку і подякував, а опісля вклонився шляхті і вийшов. Тачинський придивлявся йому пильно. У хлопця було гарне лице і розумні очі...
^ А що негарний хлопець? — каже Тучко підморгуючи до Тачинського.— Дівчина як гляне на його, то аж горить...
Хлопець справді гарний, та чи не замолодий він для моєї Зосі?
Скажіть, куме, правду, бо може я помиляюся, але вашій Зосі буде вже 26 літ?
—— Правду кажу, її вже двайцять вісім. Бо то так: перша Анна має вже трийцять не цілих, опісля була Зоська, потому було ще троє, шо повмирали. Ясько, ваш похресник має тепер дванайцять, ну... і так далі...
А Андрусеви як раз минуло вісімнайцять. Скажіть мені ще одну правду: чи він вам подобався? Він не то що гарний, але який у його розум? До того й письменний, бо я його через три роки до дяка на науку посилив...
Все добре,— каже. Тачинський,— але з оже-ненням йому би ще підождати, а опісля то моя Зоська ще більше відцвите.
Видно було, що Тачинський зачинав холоднути. Навпаки Тучко що раз більше запалювався. Пізнав, що коли це склеїться, то Тачинський буде знатися на чемности і перекине йому дещо...
— Що молодий?! Не кайся рано вставати, а замолоду женити... Я його таки мушу оженити, щоб хлопець не нівечився. До війська він не піде, бо одинак. Він сирота і вже від десять років живе в добрій господарській шляхотській школі під моєю рукою. Я його випрактикував і пізнав добре. Та бачите, куме, у мене хоч нема своїх дітей, то є ціла копиця громадських справ, і я хочу з тими опіками, які мені зі суду накинули, поволи покінчити і одної за другою позбутися. І так вороги говорять, що я добром ма-лолітного богатію. Отож я оженю Андруся, та хай йде на своє своїм промишляти... Ви куме, як хочете з того користати, то добре, а ні, то я з моїм крамом не накидаюся, а Андруся таки буду женити...
Тачинський роздумав собі зараз, що шкода би не скористати, бо кращого зятя хиба що не знайде. За такого зятя варто і дещо заплатити, а Тучко за гроші все зробить. Тепер Тачинський нахилився Тучкови до вуха і шепнув:
— Висватайте, куме, за сього хлопця мою Зоську, а не пожалую вам сотки ринських самими сороківцями, з "маткою божою".
Тучко, хоч був добре хмельний, тямив на свою користь. Він підморгнув на Тачинського, начеб хотів сказати: "дешевенький з тебе купець" і каже:
— Подумайте, куме, Зося від його десятьма роками старша... То інтерес для вас мов цукорок... Хлопець добрий, статочний, роботячий і письменний.
Тачинський зрозумів відразу, о що Тучкови ходить.
Дам стопятьдесять,— каже. А Тучко говорив далі:
Не грає в карти, не п'є, а який господар! го го! під моєю рукою, моспане, вже тільки літ... вісім либонь, вже і забув. А ви знаєте, яка у мене тверда рука і голова не до позолоти, в добрій школі виріс.
Вже і двіста дам і можу зараз завдаткувати.
Ваше слово мені вистане... А який ви посаг для Зосі призначаєте? Мій Андрусь має свого поля двай-цять моргів опріч огорода. До того всі господарські будівлі, всі в добрім стані, ну — є також інвентар. То все у мене заховане добре, у великому пошанівку... бо то знаєте, у мене сиротинське то святе...
У вашім Зарічу є моїх пять торгів пшеничної землі, і я це призначую для Зосі.
То, куме, буде мало. Докиньте ще грішми на десять моргів і придане...
Тільки не можу,— говорив Тачинський і розвів руками.
Ви подумайте, що я, коли просити в суді дозволу на оженення малолітного, мушу виказати як на лопаті у сьому користь для малолітного. Вона старша від його о десять років, то вже з тої причини будуть в суді носом крутити. А тепер: він двайцять моргів, а вона лише п'ять. Якаж пропорція? Я боюся, що суд може відмовити дозволу. А ще одно поміркуйте: ми робимо початок, а з другою, то вже піде як по маслі. Ваша Гандзя старша від Зосі, правда?