— Певне, йому ніде жити! — сказав він.— Певне, в цього песика немає господаря!
— Що ти вигадуєш! Звичайно, є,— мовив Крістер.
— Звідки ти знаєш, що є? — сердито спитав Малий.— Звідки, га?
Хіба міг зрозуміти Крістер, що означає не мати собаки, ніякого собаки! Адже в нього самого був Йофа!
— Ходи до мене, песику! — покликав Малий, дедалі більше вмовляючи себе, що цуценяті ніде жити.
— Гляди, щоб він не пішов за тобою додому,— попередив Крістер.
— А я цього й хочу,— відповів Малий.— Нехай іде. І цуцик справді подався за ними. Так вони дійшли до самого будинку, де жив Малий. Тоді Малий узяв цуценя на руки й поніс нагору.
— Я спитаю мами, чи можна мені залишити його в себе,— схвильовано сказав він.
Та мами не було вдома. На столі в кухні лежала записка, і Малий довідався з неї, що мама внизу, в пральні, і що він може зайти до неї, коли йому чогось треба.
Тим часом песик, немов ракета, помчав до кімнати Малого. Діти кинулися за ним. Малий нетямився з радощів.
— Він хоче жити в мене! — вигукнув він.
Цієї самої миті у вікно залетів Карлсон, що живе на даху.
— Гей-гоп! — крикнув він.— Це ви собаку випрали, що на ньому так збіглася шерсть? [351]
— Це ж не Йофа, хіба ти не бачиш? — сказав Малий.— Це мій собака.
— Ні, не твій,— заперечив Крістер.
— У тебе нема собаки,— озвалась і собі Гунілла.
— А от у мене там, нагорі, тисячі собак,— сказав Карлсон.— Найкращий у світі собачник — це...
— Щось я не бачив ніяких собак, коли був у тебе,— перебив його Малий.
— То їх просто не було вдома,— пояснив Карлсон.— Вони всі порозліталися. Адже мої собаки вміють літати, як і я.
Малий не слухав Карлсона. Тисячі собак, що вміють літати, не могли зрівнятися з його маленьким ласкавим цуценям.
— Ні, я таки думаю, що в нього нема господаря,— знову сказав він.
Гунілла нахилилась до собаки.
— Принаймні на нашийнику в нього написано "Аль-берг",— мовила вона.
— Звісно, це прізвище його господаря,— додав Крістер.
— А може, той Альберг уже помер? — сказав Малий.— А як він навіть живий, то не любить собаки, бо не дбає про нього.
Раптом у Малого з'явилась інша чудова думка.
— А може, це собаку звуть Альбергом? — сказав він і з надією глянув на Крістера й Гуніллу.
Але ті лише засміялися.
— У мене багато собак теж звуться Альбергами,— мовив Карлсон.— Гей-гоп, Альбергу!
Цуценя підстрибнуло до Карлсона й весело загавкало.
— Ось бачите! — вигукнув Малий.— Він знає, що його звуть Альберг! Ходи сюди, любий Альбергу!
Гунілла знову схопила цуценя. [352]
— На нашийнику є й номер телефону,— безжально сказала вона.
— Ну й що ж, собака має власний телефон,— мовив Карлсон.— Скажи йому, хай зателефонує й попередить свою господиню, що повернеться пізно. Мої собаки завше телефонують, коли затримуються.
Він погладив цуценя пухкою ручкою.
— Один із моїх собак — до речі, його теж звати Альберг — якось днями затримався,— вів далі Карлсон,— і хотів зателефонувати додому, щоб попередити мене, але трохи переплутав номер і попав до старої майорихи, що живе на Кунгсгольмі. Коли вона збагнула, що біля телефону собака, то сказала: "Ви набрали не собачий номер".— "Чого ж ви тоді відгавкуєтеся?" — ввічливо спитав Альберг. От який він розумний пес!
Малий не слухав Карлсона. Його тепер ніщо не цікавило, крім цуценяти. І навіть, як Карлсон заявив, що хотів би трохи погратися, Малий не звернув на нього уваги. Тоді Карлсон відкопилив спідню губу й сказав:
— Я не граюся! Ти тільки й знаєш, що своє цуценя, а мені хочеться чимось розважитись.
Гунілла й Крістер підтримали його. Карлсон миттю перестав супитись.
— Давайте влаштуємо виставу,— запропонував він.— Відгадайте, хто найкращий у світі штукар?
Малий, Гунілла й Крістер відразу вгадали: мабуть, Карлсон, що живе на даху.
— Отже ми домовилися, що влаштуємо виставу,— сказав Карлсон.
— Так,— відповіли діти.
— І домовилися, що вхідний квиток коштуватиме один цукерок,— вів далі Карлсон.
— Так,— погодились діти.
— І ще ми домовимося, що всі цукерки підуть на благодійну справу,— мовив Карлсон. [353]
— Хай буде так,— сказали діти трохи здивовано.
— І що є тільки одна благодійна справа — догоджати Карлсонові, що живе на даху.
Діти ззирнулися.
— А може...— почав Крістер.
— Ми домовилися! — закричав Карлсон.— А то я не граюся.
Так і домовились: усі цукерки забере Карлсон, що живе на даху.
Крістер і Гунілла помчали на вулицю й розповіли всім дітям, що нагорі в Малого зараз почнеться велика вистава. І всі, хто мав хоч п'ять ере, подався до крамнички купувати "вхідний цукерок".
Потім Гунілла стала біля дверей до кімнати Малого: вона відбирала цукерки і клала їх у коробку. На коробці кольоровим олівцем написано: "На добродійні заходи".
Посеред кімнати Крістер поставив в один ряд стільці — там мали сидіти глядачі. Куток кімнати завісили ковдрою. Звідти долинав шепіт і собачий гавкіт.
— Що нам показуватимуть? — спитав один хлопчик, на ім'я Кірре.— Коли якусь дурницю, то я заберу назад свій цукерок.
Ні Малий, ні Гунілла, ні Крістер не любили Кірре: йому завжди щось не подобалося.
Та ось нарешті з-за ковдри з'явився Малий. Він тримав на руках цуценя.
— Зараз ви побачите найкращого в світі штукаря і вчену собаку Альберга,— виголосив він.
— Як вам уже сказали... виступає найкращий у світі штукар,— почувся з-за ковдри голос, і перед глядачами з'явився Карлсон. Голову йому прикрашав циліндр, що належав татові Малого, а на плечі Карлсон накинув мамин картатий фартух, зав'язавши його поворозки спереду в розкішний бант. Фартух правив Карлcонові [354] за чорний плащ, такий, як звичайно носять штукарі. Всі заплескали в долоні. Всі, крім Кірре.
Карлсон самовдоволено вклонився. Потім скинув з голови циліндра й показав усім, що циліндр порожній,— так само, як роблять штукарі.
— Прошу, шановні панове, переконайтеся, що в циліндрі нічого нема, анічогісінько!
"Зараз він витягне звідти кролика,— подумав Малий, бо таке він бачив колись у цирку.— Ото буде дивина, як Карлсон справді витягне з циліндра кролика!"
— Як я вже сказав, тут нічого немає,— похмуро вів далі Карлсон.— І не буде, коли ви сюди самі нічого не покладете,— додав він.— Я бачу, що тут сидять [355] малі ненажери і їдять цукерки. Зараз ми пустимо циліндр по колу, і кожен із вас покладе в нього по цукерку. Все це піде теж на благодійну справу.