— Це вода з вашої загати, — сказав Калеб, — але вона профільтрувалась через двадцятифутовий шар землі та піску. Так добувають холодну, чисту воду з найбруднішого болота. От що значить індійський колодязь!
VIII
ІНДІЙСЬКИЙ БАРАБАН
— Якби ти був справжнім індійцем, ти зробив би з цього барабан, — сказав Калеб Яну, коли вони підійшли до великої липи, що впала в останню грозу. Тепер було видно, що від дерева лишилась сама шкаралупа, а вся серцевина згнила.
— А як вони роблять барабан?
— Принеси сокиру.
Ян збігав за сокирою. Калеб відрубав прямий і без тріщин шматок стовбура, футів на два завдовжки. Вони віднесли його на бівуак.
— Ну, тобі, звичайно, відомо, що для барабана потрібна ще шкура?
— Яка?
— Коняча, собача, бичача, теляча, — все одно яка, аби міцна.
— У нас в амбарі висить одна теляча шкура, а друга лежить у сараї, тільки її погризли пацюки. Обидві шкури мої. Я сам забивав телят. Тато віддає мені шкури за те, що я їх забиваю, а потім білую. О, якби ви тільки бачили, як я це роблю!..
Гай був пустився у властиве йому самовихваляння, але Сем, якого це дійняло до живого, крикнув "гоп!" і боляче смикнув Гілку за жовтий віхтик на голові. Третій Вождь гепнувся на землю і закінчив свою хвастовиту промову звичними плаксивими криками:
— Чого тобі треба? Відчепись!
— Ну годі" Сем, облиш його, — заступився за Гая Маленький Бобер. — На те й собака, щоб гавкати.
А потім, звертаючись до Третього Вождя, додав:
— Нічого, Гай, не ображайся. Я знаю, що ти побиваєш його в полюванні на оленя і бачиш удвоє далі за нього.
— Ото ж то! Через те він і казиться. Я бачу втроє далі, може, навіть у п’ять разів далі за нього, — відповів Гай ображеним голосом.
— А тепер, Гілко, мерщій біжи за шкурами, якщо хочеш мати барабан для військового танцю. Тут лише ти один майстер здирати шкури.
Втішений цими словами, Гай бігцем подався додому.
Тим часом Калеб обробляв порожнисту колоду. Він акуратно зняв кору, а потім топірцем вичистив усю трухлятину. Після цього старий мисливець поставив оцупок на землю, розпалив у ньому вогонь і, ні на мить не спускаючи з нього очей, повертав та піднімав його, стесував обвуглені місця, підстругував та пригладжував, аж поки стінки зробилися тонкими й гладенькими як зовні, так і всередині.
Невдовзі після того, як Гай залишив друзів, вони почули його крики. Всім здалося, що
Гілка десь близько. Однак минав час, а він чомусь не повертався. Обробка снасті для барабана забрала кілька годин, а Гая все не було. Нарешті Калеб сказав:
— Готово. Можна напинати шкуру.
А Сем ніби продовжив:
— Мабуть, старий Берне таки підслідив його і примусив полоти город. Це він кричав, коли його шмагали.
"Старий Берне", худий, сутулий чоловічок, мав дуже погану вдачу. Йому було всього лиш тридцять п’ять років, але в Сенгері кожного жонатого називали "старим". Якщо, приміром, якийсь там Том Нолан у вісімдесят років залишався нежонатим, його сенгерці величали "парубком". Та нехай цей Том одружиться у двадцять років, і він одразу перетвориться на "старого Нолана".
Бернси мали цілу купу дітей, але кілька з них померло, як запевняли жалісливі сусіди, — від недоїдання. Живими лишилися: найстарший, Гай, материн пестунчик, і четверо дівчаток від чотирьох до одного року. Мати була огрядною, вродливою і життєрадісною жінкою. Вона весь час воювала з своїм чоловіком, якого вважала найлютішим ворогом дітей. Джім Берне забрав собі в голову "вивести хлопця в люди", тобто, витягти з нього як можна більше користі, а Гай, навпаки, тільки про те і мріяв, щоб працювати як можна менше. У цьому зіткненні розбіжних інтересів мати виступала послідовною, хоча здебільшого таємною, спільницею Гая. В її очах синочок був непогрішимим: все, що він робив, здавалось їй правильним. Опецькувате личко Гая, густо всіяне ластовинням, було для матері самою красою та миловидністю. Вона бачила в ньому тільки хороше, і для неї він був незаперечним втіленням всіх кращих якостей людини.
Берне по-своєму любив Гая, але поводився з ним дуже нерівно: іноді він просто ні за що бив його смертним боєм, іншим же разом зустрічав сміхом навіть серйозну провину. Хлопець ніколи не знав, що на нього чекає, і тому завжди намагався уникати зустрічі з "татком". Бернсу не подобалось, що син його бігає в табір, почасти через те, що то була земля "старого Рафтена", а головним чином через те, що так він ухилявся від роботи. Кілька разів Берне вдавався до сили, але місіс Берне не відступалась. Крок за кроком вона перемагала, мов той досвідчений рибалка, якому на гачок вдалося підчепити велику форель. Завдяки її старанням Гай зміг приєднатись до індійців. Мати аж мліла від щастя, слухаючи хвастовиті розповіді сина про те, що він у всьому побиває своїх товаришів, "хоч ті старші і більші за нього".
Але сьогодні Гаю не усміхнулось його зрадливе щастя. Батько бачив, звідки він прийшов, зустрів його лайкою і жорстоко відшмагав. Добре знаючи, що екзекуція не припиниться, поки не буде досягнуто певного ефекту, який оцінювався криками, Гай зарепетував на всю горлянку. Це й були ті одчайдушні зойки, що їх чули на бівуаці.
— Ах ти ж гульвісо! Я тобі покажу, як тікати з дому, порозчинявши всі двері! Зараз мені ставай до роботи!
І Гай, замість того, щоб гордо повернутися е табір з телячими шкурами через плече, був змушений взятись за ганебну і "зовсім не індійську" роботу на вгороді.
Скоро він почув материн голос:
— Гай, синочку!
Він кинув сапу і почвалав до кухні.
— Ти куди? — гримнув здалеку батько. — Вернись і роби, що тобі велено.
— Мене гукає мама.
— Кажу, роби своє! Нічого тобі туди йти!
Але Гай пропустив це повз вуха і спокійнісінько побрів до матері. Він знав, що батько зараз лише покричить на нього, але вже не битиме. Незабаром Вождь Гілка утішився остаточно, одержавши з материних рук величезну скибку хліба, щедро намазану варенням.
— Бідненький мій, ти, мабуть, і так уже виголодався, а тут ще тато тебе скривдив. Ну їж, не треба плакати, — сказала мати, бо Гай знову почав було схлипувати, пригадавши всі свої обиди. Потім вона по-змовницьки прошепотіла йому на вухо:
— Після обіду тато поїде в місто. Він за ворота, а ти й утечеш. І якщо ти зараз попрацюєш старанно, він не дуже розсердиться, коли ти пізно прибіжиш додому. Але, в усякому разі, не забувай запирати хвіртку, бо якщо свиня забреде в ліс Рафтена, тобі не минути татового дубця.