Видно, що розмова урвалася з тамтого боку. Трохи потримавши слухавку перед обличчям, ОНА повільно кладе її на апарат. Сидить мовчки, зосереджено, спокійно, поклавши руки на коліна. Знову лунає телефонний дзвінок. Знімає слухавку швидко.
ОНА: Слухаю! Так! Так, це я, пане дораднику! Пане старший дораднику!.. Так. Так точно. Згідно ваших вказівок, пане старший дораднику! Все так. Очевидно, зараз буде у мене, пане старший дораднику. Так. Так точно! Слухаюсь, пане старший дораднику! Буде виконано, пане старший дораднику! Дякую, пане старший дораднику!
Точним, чітким рухом кладе трубку на телефон. Виїздить на середину кімнати. Відкидає пледа з колін. Там, під пледом на ній тільки трусики. Встає з крісла. Розминає ноги, бо ж, напевно, затекли. Підходить до шафи. Стягає блузку через голову. Кладе її до шафи, а натомість виймає темне плаття і колготи. Неспішно, акуратно одягає їх на себе. З якоїсь нижньої шухляди дістає туфлі на високих підборах. Якраз, коли вступає в них, у двері хтось дзвонить. Два короткі дзвінки.
ОНА: Хвилинку! Прошу зачекати!..
Причиняє двері шафи. Спокійно сідає у крісло, вмощується зручніше, затуляє ноги пледом. Всім кріслом, всім корпусом розвертається обличчям до дверей. У них знову дзвонять.
ОНА: Так! Відчинено! Прошу, заходьте!..
ЗАВІСА
Листопад 1992 р. Ірпінь-Рівне-Ірпінь.