Зарембський. Даруйте, я не лікар.
Граса. То я увесь цей час мусив сидіти без роботи.
Зарембський. На жаль, я й не представник спілки.
Граса. Але в мене незабаром буде робота.
Зарембський. Чудово! Для сплати вам дається три дні!
Граса. Я прохав би пана хазяїна зважити на це…
Зарембський. Я й зважаю. Але на четвертий вранці сюди прийдуть квартиранти.
Граса. Почекайте хоч з тиждень…
Зарембський. Я прошу вас запам'ятати, що на четвертий день о десятій годині ранку сюди прийдуть нові квартиранти.
4
Засапаний Зброжек, почувши це, ще з порога:
— Даруйте, пане патрон, але нові квартиранти прийдуть сюди завтра вранці о сьомій годині.
Зарембський. Пан Зброжек так хоче зробити?
Зброжек. Якщо пан патрон мені не перешкодить.
Зарембський. Пан Зброжек попереджував Грасів?
Зброжек. Неодноразово.
Зарембський. Треба один раз. (До Граси). Тоді, будь ласка, звільніть моє приміщення завтра о сьомій ранку. Борг за півтора місяця віддасте панові Зброжеку. Він передасть його мені…
Зброжек. Я три дні тому виплатив пану патронові всі орендні гроші. Сповна. В мене є квитанція банку…
Зарембський. А нових квартирантів попросіть завдаток платити безпосередньо мені.
Зброжек. Як мені розуміти пана патрона?
Зарембський. Дуже просто: надалі всі квартиранти виплачуватимуть комірне безпосередньо мені.
Зброжек. Можна попросити пана патрона на хвилинку конфіденції? (Виходить за двері).
Зарембський холодно і неохоче йде за ним.
Я міг би, звісно, почати з того, що підвали надто темні й низькі, щоб ними ходити такому високому і ясновельможному панові Зарембському, тим паче, що зараз увесь світ темний і незрозумілий, як підвал. Доведеться панові нахилятися там, де переді мною б'ють лоби квартиранти. Щоб знайти гріш у підвальному бруді, мало одного електричного ліхтарика… Я мусив би ще нагадати про нашу угоду з патроном щодо терміну та комісійного процента, але я, зважаючи на світову і пана патрона кризу, дозволю собі запитати лише про одне: скільки пан Зарембський хоче, щоб квартиранти платили йому через мене?
Зарембський (повернувшись до Грасів, умисне, щоб чули й вони). Я міг би, звісно, мою відповідь почати з того, що для народного демократа не такі вже низькі й темні рідні підвали, щоб йому згинатися і битися лобом. Якщо й зараз увесь світ темний і незрозумілий, то над Польщею, як над новою печерою, стане нова віфліємська зоря — тут мусить народитися порятунок світові. Я повинен був би нагадати, що наша з паном Зброжеком угода порушена з тої хвилі, як він на комісійні гроші хотів купити всю мою комісію, але я, також зважаючи на світову й пана Зброжека грошову катастрофу, відповім лише одне: квартиранти платитимуть за квартиру безпосередньо мені, стільки ж, скільки платили панові маклеру…
Зброжек. То ви з патрона хочете стати маклером?
Зарембський. Я стану хазяїном без маклера. А ось із пана маклера вже ніколи не вийде хазяїн. Більше — він із маклера стане моїм квартирантом. Хоча йому ще лишається виселити Грасів. Прошу! (До Грасів). Добраніч!
Граса підводиться.
Маклена. Лежіть!
Граса. Я зараз. Я тільки вийду за паном. (Через силу, перемагаючи себе, виходить за Зарембським).
Зброжек. Граса вже боїться, щоб пан не розбив собі лоба.
Пауза.
Маклена, кинувшись за батьком, спинилася біля дверей. Зброжек — внизу.
Знадвору уривками чути голос Граси:
"Я прошу пана зачекати!.. В мене є надія, що через тиждень я… Ні-ні! Їй-богу, не помру! Справлюся… Їй-богу, справлюся із здоров'ям і з грошима панові… Я страйкував, але я перший і відступився… Відстрочте ж, як ви вже сказали, на три дні… Заради дітей, благаю…"
Ще пауза. Повернувся.
Зброжек. Ну як?
Граса. Провів.
Зброжек. Чому ж коліна мокрі?
Граса. Це я… впав… Спіткнувся і впав трохи.
Зброжек. Невже так слизько перед паном Зарембським?… Ну і що пан на це? Що ти собі випрохав?
Граса. Я не просив. Так поговорили. Він згоден відстрочити на три дні, коли, каже, пан Зброжек не буде проти. До вас послав…
Зброжек. Треба було з мене починати! А Граса теж захотів перескочити через маклера. І пан хоче стати хазяїном без маклера, і Граса — без маклера! Прошу звернути увагу — без маклера хочуть! Хо-хо! Хіба може бути Бог без ксьондза, пан без лакея, генерал без ад'ютанта? Щоб між днем і ніччю не було вечора, між числами — знака? Хіба може бути світ без маклера? Це від запаморочення в нас. Атож! Бо навіть я не стану хазяїном без маклера. Але маклером у себе буду я! І на фабриці! Мій дух — а буде хазяїном. Моє ім'я!
Граса. То дозвольте мені бути квартирантом. Відстрочте, будь ласка, і ви на три дні.
Зброжек. Граса просить?
Граса. Так.
Зброжек. Як хазяїна?
Граса. Так.
Зброжек. А навколішки, як перед ним? Навколішки стане Граса?
Граса. Я не ставав… Кажу, я спіткнувся… Адже ж я на ноги слабий.
Зброжек. Спіткнися і переді мною!
Граса (дивиться на нього. Тихо). У мене слабі ноги, але не голова ще…
Зброжек. Спіткнись ногами…
Граса дивиться на нього.
Маклена (вся затремтівши, сплеснула руками). Не смійте! (До Зброжека). Ти! (Увібрала повітря). Тиран ти! Тиран!.. Я зараз дістану грошей і отакечки жбурну їх тобі в обличчя! Отакечки! Дістану! Зараз же! Я побіжу й дістану!
II
1
Вибігла Маклена надвір. Темнота. Вітер. Дощ.
— Зараз дістану! Я зараз! (Спиняється). Чого ж я стала? Адже потрібно зараз! Що, темно? Але ж у мене в очах, усередині ще горить: дістану! Дістану!.. Мушу дістати!.. Треба тільки хотіти… дуже… ось отак хотіти! Отак! Отак! (Спинилась). А може, мені тільки так здалося, — де я дістану?… Ну, гори ще!.. (Навіть затулила руками од вітру ту гарячу неусвідомлену думку, яка штовхнула її надвір і тепер загасла). Гори!..
2
Вибігла Маклена на вулицю. Де-не-де ліхтарі. Проходять ще люди.
— Дощику, не гаси! Ти, вітре, роздмухай!.. (Спинилася). Де ж я дістану! В кого? (Подумала). Дурна, не випросиш, адже тепер всі просять. Мільйон, кажуть, рук… (Озирнулася). А люди проходять і навіть голови не повертають, хіба ти не бачила? Тільки так, як Ванда зробила — і заробила! Стала ось так і — хоч як страшно було і соромно — дивилася на чоловіків… (Дивиться. Побачивши, що наближається перехожий, по-дитячому обсмикнулася. Завмерла, зирнула на нього).