Лідер натиснув кнопку і бордова вельветова стіна від'їхала вбік, а на її місці з'явилася панель із пласких телевізійних екранів.
Кожен з екранів показував калейдоскоп зображень: кілька секунд телешоу, кілька секунд серіалу про копів, кілька секунд із камери спостереження складу супермаркету, кілька секунд чийогось відео з відпочинку, кілька секунд сексу, кілька секунд новин, кілька секунд комедії. Було очевидно, що Лідер усім цим дуже пишається. Він стояв і махав руками наче диригент, одночасно верзучи якусь нісенітницю.
Ще один помах руки і всі екрани разом утворили гігантський екран комп'ютера, який показував діаграми різних планет сонячної системи спроектованих на фоні сузір'їв. На цей раз зображення було нерухомим.
— У нас є прекрасні навички, — промовив Лідер. — Прекрасні навички розрахунків, космічної тригонометрії, тривимірної навігаційної алгебри. Прекрасні навички. Прекрасні, дуже прекрасні. Тільки ми їх всі втратили. Як жаль. Нам подобається мати навички, але вони всі пропали. Бовтаються десь у космосі. А там наші імена, знання про наші будинки і сім'ї. Будь ласка, — сказав він, вказуючи на крісло біля комп'ютерної консолі, — зроби все за нас.
Очевидно, що наступне, що зробила Тріція це швидко встановила відеокамеру на триногу, щоб зняти всю цю сцену. Вона увійшла в кадр, спокійно сіла перед гігантським екраном комп'ютера і впродовж кількох хвилин вивчала інтерфейс. Потім почала вправно і компетентно робити вигляд, що має хоча б якісь уявлення, що потрібно робити.
Насправді це було не так важко.
Все ж таки вона була математиком і астрофізиком за освітою, а крім того і телеведучою, тому всі ті наукові штуки, які вона забула за останні роки, з головою компенсувалися її здатністю блефувати.
Комп'ютер на якому вона працювала був щирим доказом того, що ґребулонці були набагато розвинутішою расою, ніж можна судити з їх теперішнього стану, і з його допомогою вона зуміла за якихось пів години скласти докупи грубу, але робочу версію сонячної системи.
Звісно вийшло не зовсім точно, зате красиво. Планети спокійно літали на своїх доволі прийнятно симульованих орбітах, а кожну із частин віртуального космологічного танцю можна було доволі приблизно розгледіти з будь-якої точки огляду. Дивись хоч із Землі, хоч із Марсу, хоч з поверхні Руперта. Тріція була сильно вражена своїми здібностями, а також комп'ютерною системою, на якій вона працювала. Використовуючи комп'ютер на Землі така робота, мабуть, зайняла б роки програмування.
Коли вона закінчила Лідер підійшов до неї і оглянув її творіння. Він був дуже задоволений.
— Чудово, — промовив він. — А тепер, будь ласка, чи не могли б ви показати як використати систему, яку ви щойно спроектували, щоб пояснити інформацію з цієї книжки.
Обережно, він поклав книжку перед нею.
Книгою виявилась "Ви і ваші планети" Ґейл Ендрюс.
Тріція знову зупинила відео.
Тепер її вже справді сильно нудило. Відчуття того, що це все були галюцинації відступило, але від цього легше не стало, а в голові нічого не прояснилося.
Вона відкинулася на кріслі і замислилася над тим, що їй робити далі. Багато років тому вона покинула астрономічні дослідження, бо знала, без найменшого сумніву, що зустріла істоту з іншої планети. На вечірці. А ще вона знала, без найменшого сумніву, що зробила б із себе посміховисько, якби комусь розповіла про це. Разом з тим, як вона могла далі вивчати космологію і мовчати про єдину найбільш важливу річ в своєму житті? Тому вона зробила єдине правильне рішення. Вона пішла.
Тепер вона працює на телебаченні і знову трапляється теж саме.
В неї є відеокасета, справжня відеокасета з найбільш приголомшливим сюжетом в історії людства: забутий форпост іншопланетної цивілізації покинутий на найбільш віддаленій планеті нашої сонячної системи.
В неї є сюжет.
Вона там була.
Вона все бачила.
Заради Бога, в неї є навіть відеокасета.
Але якщо вона комусь її покаже, то стане посміховиськом.
Як їй довести, що це правда? Про це навіть не варто думати. Вся ця історія була кошмаром з будь-якого ракурсу, як би вона не старалася знімати. В неї почала пульсувати голова.
В сумочці десь був аспірин. Тріція вийшла з маленької кімнатки для редагування і підійшла до водяного кулера в коридорі. Вона прийняла аспірин і випила кілька стаканчиків води.
Навколо було дуже тихо. Зазвичай тут метушилось більше людей чи принаймні бодай хтось ходив туди-сюди. Вона заглянула у сусідню кімнату для редагування, але там не було нікого.
Мабуть вона трохи перегнула палку намагаючись тримати подалі людей від своєї кімнатки. "НЕ ТУРБУВАТИ", йшлося в записці. "НАВІТЬ І НЕ ДУМАЙТЕ ВХОДИТИ. МЕНІ ВСЕ ОДНО ЩО ТАМ У ВАС. ЙДІТЬ ГЕТЬ. Я ЗАЙНЯТА!"
Коли вона заходила назад, то помітила, що на внутрішньому телефоні блимає вогник. Цікаво скільки часу він уже так блимає.
— Алло, — промовила вона до реєстратора.
— О, пані МакМіллан, я дуже радий, що ви подзвонили. Всі намагаються до вас додзвонитися. Особливо ваша ТВ компанія. Вони вже розпачі, що не можуть з вами зв'язатися. Можливо вам слід їм подзвонити?
— Чому ви не перенаправили їх до мене? — запитала Тріція. — Ви сказали, щоб я не зв'язував ні з ким. А ще ви сказали, щоб я навіть заперечував вашу присутність тут. Я не знав, що робити. Я піднявся, щоб вручити вам повідомлення, але...
— Добре, добре, — промовила Тріція, проклинаючи саму себе.
Вона подзвонила у офіс.
— Тріція!? Де тебе носило, бісова ти тупа вівця!?
— У редагувальній..
— Мені казали..
— Я знаю. Так, що сталось?
— Що сталось? Та всього-на-всього сраний інопланетний корабель приземлився!
— Що? Де?
— Ріджентс-парк Величезна сіра штуковина. Ще якась дівка з пташкою. Вона говорить англійською, кидається камінцями у людей і хоче, щоб хтось полагодив її годинника. Їдь туди! Швидко!
Тріція витріщилась на нього.
Це не був ґребулонський корабель. Не те, щоб вона раптом стала експертом у позаземних літальних засобах, але ця штука була гладенькою і гарною, срібно-білою і розміром з океанську яхту, і формами її найбільше нагадувала. На її фоні, величезний напіврозвалений ґребулонський корабель виглядав як артилерійська башта на бойовому кораблі. Артилерійські башти. То от на що були схожі ті сірі будівлі. Її ще тоді здивувало, що коли вона проходила повз них, повертаючись на корабель маленький ґребулонський зореліт, вони поверталися за нею вслід. Всі ці факти швидко склалися до купи в її голові, коли вона бігла з таксі, щоб зустрітися зі своєю телевізійною командою.