С е к р е т а р. Скажiть! А хто ви, пробачте будете?
Ю р к е в и ч. Я? Я Юркевич, письменник, — може, чули?
С е к р е т а р. Авжеж! Читали, читали вашi твори, дуже приємно...
Кiлька чоловiк вносять довгастий, труноподiбний ящик. Слiдом iде iноземного вигляду громадянин у котелку.
С е к р е т а р (наштовхується на носильникiв). Це що! Куди це ви! Назад! З глузду з'їхали? Знайшли час труни тягати.
С л у ж б о в е ц ь. Адже ж на поїзд.
С е к р е т а р. На поїзд? То чого преш цим ходом? Шляпа! Повертай назад!
Ящик виносять назад.
Ю р к е в и ч. Що це? Вмер хто, чи що?
С е к р е т а р. От йолопи! Знайшли час. Це в нас тут проживав один помiщик, колишнiй, знаєте, граф. Курiвник.
Ю р к е в и ч. Лундишев? Та що ви? Так це вiн умер?.. От зустрiч!..
С е к р е т а р. Вiн ще 1925 року вмер, а це його брат з Парижа, чи що, виклопотав, щоб забрати туди — за кордон. Нехай везе — нам цього добра не жаль.
Ю р к е в и ч. Так вiн умер... Кумедний був старий. Так i не дiждався своєї принцеси Буль-Буль ель Газар...
С е к р е т а р. Пробачте, про що це ви?
Ю р к е в и ч. Нi, це я так. А скажiть... ви не знали часом однiєї... товаришки... Званцевої... Лiди Званцевої?
С е к р е т а р. Званцевої? Лiди? Ну, аякже! Бойова була жiнка — другої такої не буде. На всiх фронтах билася — i проти Денiкiна, i проти Врангеля, i в Середнiй Азiї. Щоб Лiди Званцевої та не знати! Вибачте, здається, знову оповiстка. Iване Терентiйовичу, пiди довiдайся, в чому справа.
Ю р к е в и ч (хвилюється). Бойова була... Значить, її немає. Вмерла. Бiдна Лiда! Послухайте, ви не скiнчили про Лiду Званцеву...
С е к р е т а р. Так, бойова була... поранена була тяжко — на Перекопi. Насилу врятували.
Ю р к е в и ч (хапає його за руку). Врятували? Значить, вона жива? Ви її потiм бачили?
С е к р е т а р (не поспiшаючи, закурює цигарку). Це кого, Лiду? Званцеву? Та вона ж i тепер тут.
Ю р к е в и ч. Як? Лiда тут! Та кажiть-бо!
С е к р е т а р. Ну, аякже — директор курячого радгоспу — за мiстом — ось у садибi цього самого графа, в його маєтку. У нього ж майже усе обладнання збереглося — цiле, знаєте, куряче мiсто — красота!
Ю р к е в и ч. Чудеса! Лiда розводить курей... Але як її побачити?
С е к р е т а р. Та вона щодня тут буває. Здається, i сьогоднi буде. Ну, вибачте, менi треба. (До залiзничникiв). Ну, товаришi, пора. Ходiм на перон. Зараз поїзд.
К у р и ц я. На мiсця! Увага! Губи на мундштук, пальцi на клапани! Кроком руш!
Усi виходять на перон.
Ю р к е в и ч. Та ось де чекала її доля пiсля всiх її бур! У курнику графа Лундишева. Неначе вона й справдi золота курочка ель Газар, про яку стiльки мрiяв i не дiждався старий... А я?
IV
Входить Карфункель. Його теж не пiзнати. Шикарне пальто, капелюх, новенький чемодан.
Ю р к е в и ч. Як, це ви? Гер Фар... Фур... пробачте — Карфункель! Ви все ще тут?
К а р ф у н к е л ь. А, гер Юркевич! Так, я тут, але сьогоднi я їду. Я ж казав вам, що їду додому i пiслязавтра буду в Гейдельберг. Рiвно через пiвгодини я їду. (Вiн виймає чудового золотого годинника). Мiй годинник знову йде. Я знову його заводиль, мiй годинник, годинник мого життя. Дi ур мейнес лебенс, тринадцятого числа в шiсть двадцять я буду в Гейдельберг. Бачте, я казаль правду — iх гатте рехт.
Ю р к е в и ч (смiється). Так, але якого року? Ви казали менi це в тисяча дев'ятсот дев'ятнадцятому роцi, а тепер тисяча дев'ятсот двадцять дев'ятий. Маленька рiзниця — на десять рокiв.
К а р ф у н к е л ь. Десять рокiв, десять рокiв! Зальбадерей! Вi все ж таки забуваль мiй лекцiй. Вi забуваль, що десять рокiв i пiвгодини часом бувають рiвнi на справжнiй годинник часу. Десять рокiв. Я викреслюваль їх з мiй рахунок, цi десять рокiв вашої революцiї. У мене мiй рахунок, мiй час — i я вiрю лише моєму годинику.
Ю р к е в и ч. Ви занадто щедрi, майн гер, дивiться — не помилiться в рахунку. Проте що ж ви робили цi десять рокiв? Чому не їхали ранiше додому?
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Яка дурниця! Я не лiчиль. Для мене це були тi пiвгодини, на якi спiзнився мiй поїзд. (Дiстає з кишенi пачку листiв i телеграм). Все гаразд. Час знову служить менi, як ранiш. Я знову — майстер часу.
Ю р к е в и ч. Так, але ж вашi справи йшли, як видно, непогано. Хтось менi казав, що ви були десь головним iнженером, мали свiй автомобiль i таке iнше. Чому ж ви тодi не поїхали додому?
К а р ф у н к е л ь. Чому? Чому?.. Я мусиль чекати.
Ю р к е в и ч. Де? На станцiї?
К а р ф у н к е л ь (нiяково). Нi... в iншому... в iншому мiсцi.
Ю р к е в и ч. А! Розумiю. В такому — з гратами. I довго ви... сидiли?
К а р ф у н к е л ь. Я ж казав вам, що я не лiчиль цих дурних рокiв. (Одвертається невдоволений). Це все проходиль, i сьогоднi я їду. Я їду в Гейдельберг, де збудую нарештi мiй генiальний годинник. О! Великий дзигармайстер Тобiас Рамiнгер чекає моїх рисункiв, i пiслязавтра ми почнемо роботу. I тодi — i тодi свiт пiзнає, що таке час. Люди пiзнають, чому пiвгодини тривають часом довше, нiж десять рокiв, i чому десять рокiв старого такi не схожi на десять рокiв юнака. Але ми це змiнимо. Ми пiдкоримо час дужчим i розумним — ми, майстри часу, що будемо панувати на землi. I тодi свiт уславить мене — першого майстра часу — Тобiаса Карфункеля. Прощайте, майн гер, назавжди.
Ю р к е в и ч. Дивiться, не довелося б повернутись.
V
Вiдчиняються дверi, i двоє робiтникiв вносять величезний ящик, весь облiплений ярликами з закордонними написами. Слiдом за ними входить Лiда. Тепер їй 36 рокiв. Вона не те що постарiла, але змарнiла, риси обличчя пом'якшали, легка тiнь мудростi й суму лягає часом навколо її губ.
Р о б i т н и к и. Єсть, товаришу директор, — в цiлостi. (Ставлять на пiдлогу). Важкий, диявол!
Л i д а. Добре, добре. Iдiть же приготуйте грузовик.
Ю р к е в и ч (кидається до Лiди). Лiдо!
Вона озирається, не розумiючи, потiм скрикує i пiдходить до нього. Вiн бере її обидвi руки i веде на авансцену. I так стоять вони, побравшись за руки, дивлячись мовчки одне на одного. Далека музика.
Ю р к е в и ч. Лiдо!.. Яка зустрiч! Лiдо! Невже це знову ти!.. Знову ти, на оцiй самiй станцiї, де ми стiльки пережили, стiльки зазнали i муки, i щастя... Коли це було — вчора? Чи десять рокiв тому?