Карфункель, який увесь час уважно стежив за цiєю сценою, тепер виступає вперед.
К а р ф у н к е л ь. Iр зайд толь! Вi з'їхаль з глузду! Я протестую! Потрудiться не робити дурницi i вiдправляйте наш поїзд. Я телеграфiрен германський посол!
П о л к о в н и к. Що таке! Та ви ошалiли! Я вас самих розстрiляю через двадцять чотири години... через двадцять чотири хвилини.
К а р ф у н к е л ь. Мене? Через двадцять чотири хвилини? Зальбадерей! Мене?
П о л к о в н и к. Що таке! Взять його!
К а р ф у н к е л ь. Через двадцять чотири хвилини? А вi знаєте, що буде з вами через двадцять чотири хвилини? Ха! Раджу вам краще розпорядiлься з вашим час. Алле таузенд! Тисяча диявол! (В гнiвi наступає на полковника, махаючи перед його носом своїм годинником). Двадцять чотири хвилини! Краще скажiть, де ви подiль мiй поїзд? Вiддайте менi пiвгодини — чуєте? — пiвгодини, якi я загубiль через ваш гармидер — вони менi коштують десять рокiв, чорт би вас побраль!
П о л к о в н и к (вiдступає спантеличений). Та це божевiльний! Взять його!
К а р ф у н к е л ь. Нi, не божевiльний.
Гарматний пострiл.
Ага! Вi чуєте? Вi чуєте, як б'є цей годинник? Дi штунде гат гешляген. Ваш час пробiль! Подумайте самi про вашi хвилини.
П о л к о в н и к (розлючено). Мовчiть! Поручику! Взять!
XI
Вбiгає офiцер, за ним двоє солдатiв.
О ф i ц е р. Пане полковнику! Тривога! Прорив! По станцiї б'ють з панцерника.
Гарматний пострiл.
К а р ф у н к е л ь. Ага! Я казаль! (Спокiйно заводить годинника).
П о л к о в н и к. Та звiдки? Де? Ви з глузду з'їхали! Тут i фронту нiякого немає.
О ф i ц е р. Так точно. Червонi наступають з Тернiвки. З пiвночi. А це, певно, партизани. Якийсь шалений панцерник прорвався в тил.
Гарматний пострiл. Дзвiнки. Телефон.
К а р ф у н к е л ь (спокiйно). Поспiшайте, гер полковнику. Вашi двадцять чотири хвилини скоро проходiль.
П о л к о в н и к (люто). А я вас все-таки розстрiляю! Подати автомобiль. Я їду в мiсто. Поручику, ви залишаєтесь комендантом станцiї. Поставте варту до заарештованих. Розпорядiться по станцiї. Евакуюйте що можна. А через двадцять хвилин — усiх розстрiляти.
П о р у ч и к. Як, пане полковнику, i нiмця? Насмiлюся доповiсти, що...
П о л к о в н и к. Ну, добре. Нiмця поки що евакуюйте. Там побачимо. Цих двох. Ходiм!
П о р у ч и к. Слухаю, пане полковнику!
Полковник i обидва офiцери виходять.
П о р у ч и к (до солдатiв). Стерегти заарештованих. Один — бiля дверей, другий — пiд вiкном.
Виходить. Солдати замикають дверi i теж виходять.
XII
Ю р к е в и ч (кидається до вiкна). Вартовий! (Пробує дверi). Замкнуто. Лiдо, моя дорога Лiдо! (Бере її руки). Невже ж я знову бачу тебе, бачу твої милi, рiднi очi, про якi я так часто мрiяв усi цi роки нашої розлуки!
К а р ф у н к е л ь (який тим часом сiв на столi i розглядає годинника, встромивши око в лупу). Зальбадерей! Пустий балакня...
Л i д а. Любий! I ти мене не виказав — тебе мордували!
Ю р к е в и ч. I тепер, через сiм рокiв, знайти тебе, щоб знову... щоб знову втратити. Нi, нi, це неможливо! Час зупинився, вiн наш, вiн наш, моя Лiдо!..
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Ейн нар. О, один дурень — що вiн знає про час?
Л i д а. Так, так!
Ю р к е в и ч. Двадцять хвилин життя i любовi — та це ж вiчнiсть!
К а р ф у н к е л ь. Не забуваль мiй урок. Хм...
Ю р к е в и ч. Тiльки мiщани лiчать час роками — ми будемо лiчити його ударами нашого серця! I кожен удар, кожен удар вiддамо нашiй любовi!
Л i д а. Так, так, нашiй любовi! О, як же я люблю тебе тепер, мiй єдиний!
Гарматний пострiл.
Ю р к е в и ч. Лiдо, моя кохана Лiдо! Яке щастя... припасти до твоїх уст... вмерти... лишитися з тобою назавжди! Випити до кiнця цi останнi хвилини нашого життя!
К а р ф у н к е л ь (продовжуючи копирсатися в годиннику). О, Зальбадерей, о, пустий балакня! Який останнiй хвилина? Ваш останнiй хвилина буде через тридцять рокiв. Укупi вмираль! Вона ще вас кидаль — цей дiвчинка, поки ви вмираль...
Ю р к е в и ч (обертаючись). Ви брешете!
К а р ф у н к е л ь (спокiйно). Ну, то вi її кидаль унд дамiт пунктум. Брязкiт розбитої шибки. Куля вибиває з рук Карфункеля годинник.
Ю р к е в и ч. Боже мiй! Сюди стрiляють!
К а р ф у н к е л ь (розлючено). О, ферфлюхте гейденлерм! Проклятий метушня! Розбиваль мiй кращий хронометр! Каналiї! Негiдники! (Лазить по пiдлозi, збираючи механiзм).
Тривога. Рушнична стрiлянина.
Л i д а. Стривай! Ти чуєш! Це нашi! Вони близько! Вони не дозволять, щоб нас убили! (Бiжить до вiкна). Так, так! Скрiзь панiка! Солдати тiкають, кулемет. Ага! Сиплеться штукатурка... Кулi б'ють в естакаду... Впав офiцер!..
Мiцний стукiт у дверi.
Ю р к е в и ч. Ламають дверi. Треба їх чимось заставити. Вони можуть нас убити, вiдступаючи...
Тягне до дверей меблi.
Л i д а. В мене є ще один револьвер. Ми будемо оборонятись.
Ю р к е в и ч. Так, так! Жити, жити! Дихати на повнi груди, жити з тобою, моя Лiдо!
К а р ф у н к е л ь (продовжуючи збирати колiщата з пiдлоги). Зальбадерей! Вiн уже роздумиваль умирать...
Пострiл пiд дверима. Шум боротьби.
XIII
Голос за дверима. Вiдчинiть! Свої! Товаришу Юркевич!
Ю р к е в и ч (у захватi). Таратута! Врятованi!
Дверi вiдчиняються. Входить загiн червоноармiйцiв. Попереду Таратута.
Т а р а т у т а. Товаришу Юркевич! Баришня, мадамочко! Ура! Живi, не спiзнився?
Л i д а (кидається до червоноармiйцiв). Товаришi! Рiднi! (Тисне їм руки). Якого полку?
Ю р к е в и ч (хапає руку Таратути). Таратуто, друже мiй любий! Це ти нас визволив?
Т а р а т у т а. Та вже так вийшло. Спасибi, братва попалася знайома. Згодилися в тил один броневик пустити. Для тебе, друже, i станцiю здобули, i все на свiтi.
Ю р к е в и ч. Та коли ж ти встиг, каналiя? (Смiється вiд щастя).
Т а р а т у т а. Та хiба я час лiчу чи мiряю?
Ю р к е в и ч. Правда, Таратуто, правда — його нi полiчити, нi вимiряти.
XIV
Входить ще загiн з командиром. Вводять кiлька чоловiк заарештованих, у тому числi Лундишева.
К о м а н д и р. Зайняти всi виходи. Єфiмов, займи телеграф! Заарештованих замкнути поки що тут. А це що за громадяни?
Л i д а (дiстає з зачiски згорнутий тонкий папiрець i подає командировi), Я — полiтробiтниця подиву вiсiмнадцять. Нас засудили до розстрiлу — мене i цього товариша, вiн вiдмовився виказати мене бiлим.