ПРИМІТКИ
С. 21. Час подій ("Патріарші ставки").
Хронологія подій як московських, так і єршалаїмських розділів "Майстра і Марґарити" має вирішальне значення для розкриття Ідейного задуму булгаковського роману-міфу. Ніде й жодного разу автор не називає точний час дії. Однак якщо виходити з припущення, що московські сцени, як і єршалаїмські, відбуваються на православному Страсному тижні, то травневий вечір Страсної середи — день прибуття в Москву Воланда з почтом — це 1 травня 1929 року за Григоріанським календарем (так званим новим стилем), прийнятим у Росії 14 лютого 1918 року. Більше такого збігу в XX столітті не було. 1 травня — офіційне радянське свято, яке святкувалося багатолюдними помпезними демонстраціями. Явні історичні прикмети епохи непу дають додаткове підтвердження того, що дія булгаковського роману найімовірніше прив’язана до 1929 року, що був оголошений Сталіним "роком великого перелому", коли "переломилася" й доля письменника: усі його п’єси опинилися під забороною.
Якщо московські розділи пов’язані з періодом від середи до суботи Страсного тижня 1929 року, то єршалаїмські відносяться до 29 року. У ранній редакції "Майстра і Марґарити", що писалася в 1929 році, Ієшуа говорить Пілату: "Тисяча дев’ятсот років мине, доки з’ясується, наскільки вони брехали, записуючи за мною". Поява в Москві Воланда якраз і означає, що настав момент з’ясування істини, відкритої Ієшуа, але спотвореної переписувачами. В остаточній редакції роману період між давньою і сучасною частинами позначений менш точно, що свідчить про прагнення автора уникнути прямого визначення часу дії. Але принципово важливим є те, що у фіналі роману в Пасхальну ніч на неділю московський і єршалаїмський час зливаються в неподільне ціле, що вбирає і 5 травня 1929 року і 16 нісана 29 року (точніше, тога року іудейського календар", який випадає на цей рік юліанського календаря). День християнської Пасхи стає днем воскресіння Ієшуа у вищій надсвітовоєті. і Майстра в потойбічному світі Воланда.
МАСОЛІТ — вигадана Булгаковим літературна організація.
Берліоз — персонаж роману, прізвище якого запозичене Булгаковим у французького композитора, автора багатьох різножанрових романтичних творів, серед яких Фантастична симфонія і драматична легенда "Осуд Фауста", Гектора Берліоза (1803-1869). Деякими рисами Берліоз нагадує поета Дем’яна Бєдного (Єфима Олексійовича Придворова, 1883-1945), автора антирелігійних віршів, у тому числі "Євангелія від Дем’яна". Ще одним реальним прототипом Берліоза став голова Російської асоціації пролетарських письменників Л. Л. Авербах (1903-1939).
Іван Бездомний — він же Іван Миколайович Пронир’єв. Прототипом цього персонажу був поет О. І. Безіменський (1898-1973). Псевдонім, що став його прізвищем, спародійовано у псевдонімі Бездомний. Безіменський виступав з різкими нападками на п’єсу "Дні Турбіних" і навіть написав на неї драматургічну пародію під назвою "Постріл" (1929). Володимир Маяковський висміяв п’єсу Безіменського в епіграмі, де різко сказав: "Приберіть від мене цього бородатого комсомольця!.." Перетворення Івана Бездомного на професора Інституту історії і філософії дає змогу бачити в ньому збірний образ "червоних професорів", які заперечували духовну першооснову у творчості і визнавали тільки емпіричне знання з досвіду.
С. 33. Прокуратор Іудеї Понтій Пілат — римський правитель, ігемон, який правив Палестиною як частиною римської провінції Сирії в 26-36 роках, коли відбувалися головні події християнської історії.
Єршалаїм — староєврейське звучання традиційного Єрусалима. Принцип відмінної від євангельської транскрипції імен і географічних назв Булгаков узяв із п’єси Сергія Чевкіна "Ієшуа Ганоцрі. Безпристрасне відкриття істини" (1922).
С. 34. Синедріон — рада старійшин в Єрусалимі, вища державна установа і судилище євреїв у III-І століттях до н. е. У І столітті до н. е. — верховний суд Іудеї. Головою синедріону був первосвященик, який скликав збори. Після скорення Іудеї римлянами влада синедріону була обмежена: для виконання смертних вироків він мав отримувати згоду римського правителя.
С. 36. Ієшуа Га-Ноцрі — персонаж, що сягає Ісуса Христа Євангелій. Це ім’я Булгаков зустрів у п’єсі Сергія Чевкіна "Ієшуа Ганоцрі. Безпристрасне відкриття істини" (1922), а згодом перевірив його за працями істориків Артура Древса (1865-1935) і Вільяма Сміта (1846— 1894). В архіві письменника збереглася й виписка з книжки англійського історика і богослова Фредеріка В. Фаррара "Життя Ісуса Христа" (1873), який стверджував, що одне з Імен Христа — Га-Ноцрі, означає Назарянин, а староєврейське "Ієшуа" Фаррар переклав як "чиїм спасінням є Ієгова". З Назаретом він пов’язав місто Ен-Сарид, яке в романі Булгакова згадується у сновидінні Пілата як одне з двох можливих міст народження Ієшуа Га-Ноцрі. Оскільки існували різні, суперечливі одна до одної етимології слів "Ієшуа" і "Га-Ноцрі", Булгаков не став розкривати значення цих імен у тексті "Майстра і Марґарити".
Гамала — під час допиту Ієшуа прокуратором як місце народження мандрівного філософа називається місто Гамала, яке згадується в книзі Анрі Барбюса "Ісус проти Христа". У булгаковському архіві збереглися виписки з цієї роботи, опублікованої в СРСР у 1928 році. Ймовірно, через незавершеність роману письменник так і не зупинився на якомусь одному місті народження Ієшуа Га-Ноцрі.
С. 37. Левій Матвій — персонаж роману, колишній збирач податків, єдиний учень Ієшуа Га-Ноцрі. Левій Матвій походить від євангеліста Матвія, якому традиція приписує авторство "логій" — стародавніх записок про життя Ісуса Христа. Вони лягли в основу трьох Євангелій: Матвія, Луки і Марка, що називаються синоптичними.
С. 44. Іуда з Киріафа — персонаж роману, що сягає Іуди Іскаріота Євангелій, який зрадив за тридцять срібняків Ісуса Христа. Булгаков перетворив Іуду Іскаріота на Іуду з Киріафа, слідуючи принципу транскрипції євангельських імен, застосованому Сергієм Чевкіним у його п’єсі "Ієшуа Ганоцрі. Безпристрасне відкриття істини". Виписка імені Іуди з Киріафа була зроблена Булгаковим з твору англійського філософа Фредеріка В. Фаррара "Життя Ісуса Христа", який у свою чергу як джерело використав книгу Ісуса Навіна, де сказано: "Киріаф є назва міста на південному кордоні Іудеї". З книги Фаррара запозичені й дані про суму винагороди, отриманої Іудою з Киріафа: тридцять тетрадрахм, а не євангельських срібняків, яких за часів Христа не було в обігу.