Майкл, брат Джеррі

Сторінка 33 з 75

Джек Лондон

Один із них, шкіпер шаланди, що курсувала по бухті та по річках Сан-Хоакін і Сакраменто, обіцяв узяти Доутрі за матроса й кухаря на свою шаланду "Говард". Вісімдесят тонн вантажу, разом із палубним, піднімала вона, і двоє матросів, кухар та сам капітан Йоргенсон гуртом, по-демократичному вантажили й розвантажували її та по черзі вели вдень і вночі, в будь-яку погоду, у приплив і відплив: хтось один стояв за стерном, а решта троє спали чи так відпочивали. Звісно, працювати кожному доводилось за двох чи й за трьох, зате харч був ситий і заробіток чималий — від сорока п’яти до шістдесяти доларів на місяць.

— Не бійся, — казав капітан Йоргенсен. — Я свого кока Гансо-на ось-ось вижену, а тоді ти приходь… і песика свого приводь, — і гладив Майкла по голові великою мозолястою рукою. — Гарний песик. Мати на шаланді такого дуже добре, коли стоїш у порту чи де на якорі та всі повкладаються спати.

— А ти свого Гансона зараз вижени, — квапив Доутрі. Та капітан Йоргенсен повільно хитав головою.

— Ні, спершу треба його налупцювати.

— Ну, то налупцюй зараз і вижени, — наполягав Доутрі. — Онде він стоїть біля прилавка, у кутку.

— Ні. Хай перше привід дасть. Тобто приводів я маю скільки завгодно. Але мені треба такого, щоб усі на судні бачили. Я хочу, щоб він мене вимусив завдати йому прочухана і щоб усі сказали: "Добре зробив, капітане!" Отоді я візьму на шаланду тебе, Доутрі.

Якби капітан Йоргенсен не зволікав так із задуманим прочуханом чи якби Гансон скоріше дав йому достатній привід, Майкл пішов би зі стюардом на шаланду "Говард", і все подальше його життя було б не таке, як йому судилося. Але випадок, збіг випадкових подій, над якими Майкл не мав влади і про які він знав не більше, ніж сам стюард, присудив інакше. Тоді ще й найбуйніша уява не могла б передбачити майбутньої Майклової сценічної кар’єри, ані того пекла, де йому довелося побувати. А вже доля Дега Доутрі й Квека не могла б примаритись і в опійному чаду.

РОЗДІЛ XVII

Одного вечора Дег Доутрі сидів за столом у шинку "Земле-копський дім". Він був у великій сутузі. Знаходити випадковий заробіток ставало чимраз тяжче, а заощадження вже дійшли кінця. Уранці він телефоном розмовляв зі Старим Моряком, але той зміг тільки сказати йому, що на вудку, здається, клюнув якийсь там колишній лікар-шарлатан.

— Я заставлю персні, — запропонував старий — уже не вперше.

— Не можна, сер, — відповів Доутрі. — Персні потрібні для діла. Це наш основний капітал. Вони навіюють потрібний дух. Персні — це те, що ви називаєте "влучне слово". Я ввечері ще пометикую, а завтра вранці прийду до вас. Перснів не заставляйте й не дуже напосідайте на свого лікаря. Хай сам бере принаду. Так найпевніше. Усе буде гаразд, наша доля ще не вмерла, і не журіться, сер. Дег Доутрі ще ніколи не давав хука.

Але, сидячи в "Землекопському домі", він думав, що цей раз, мабуть, таки дасть хука. У кишені в нього лишилося тільки комірне за наступний тиждень, та й то три дні вже було прострочено, і сердита господиня галасливо вимагала сплати боргу. У хаті зоставалося харчів ледве на завтрашній день. Скромний готельний рахунок Старого Моряка теж не плачено вже два тижні, що становило, як на стюардову кишеню, велику суму, бо готель таки був першорядний; а в самого Старого Моряка лишалося хіба якихось кілька доларів на те, щоб бряжчати ними у вуха колишньому лікареві, охочому шукати скарби.

Та найжахливіше було те, що Доутрі мусив зменшити свій пивний раціон удвічі: грошей на помешкання він не міг чіпати нізащо у світі, аби не опинитися з цілою своєю родиною на вулиці. Того-бо він і сидів за столом із капітаном Йоргенсеном, що тільки-но привіз шаландою сіно з Петалумських заплав. Капітан уже двічі ставив пиво і, видно, був напитий, бо позіхав утомлено й поглядав на годинника. А Доутрі ще недопив цілих три кварти! Крім того, Гансона й досі не було вигнано, і робота на шаланді тільки мріла в невідомому майбутньому.

З розпачу Доутрі набігла думка, як добути ще кухоль молодого пива. Він не дуже любив його, але воно було дешевше.

— Чуєш, капітане, — сказав він. — Ти ще не знаєш, який розумний мій Кілені-бой. Він уміє рахувати незгірш за нас.

— Тринди-ринди, — буркнув Йоргенсен. — Бачив я таке в балаганах. Це все фокуси-мокуси. Собаки й коні рахувати не вміють.

— А Кілені вміє, — спокійно провадив Доутрі. — Його не обдуриш. Ось забиймося: я замовлю два кухлі пива, уголос, аби пес почув, а потім шепну кельнерові, щоб приніс тільки один. Побачиш, який гвалт зчинить Кілені-бой, коли вгледить один кухоль!

— Хе! На що ж ми заб’ємося?

Стюард помацав монетку в кишені. Якщо Кілені-бой підведе його, доведеться позичати з недоторканного комірного. Та Кілені не може його підвести й не підведе, подумав він, і відповів:

— А на два кухлі пива.

Підкликавши кельнера, тихенько попередили його, а тоді Доутрі гукнув Майкла, що лежав у кутку, біля Квекових ніг. Коли стюард присунув до столу стілець і посадив Майкла на ньому, він насторожився, бо збагнув: стюард чогось від нього сподівається, хоче, щоб він себе показав. Майклові, власне, хотілось не так показати себе, як прислужитись укоханому стюардові. Для простого Майклового розуму любов і служіння були рівнозначні. Так само, як він стрибнув би заради стюарда у вогонь, він радий був послужити стюардові і в будь-який інший спосіб — як лишень стюард зажадає. Ось що означала для нього любов. Тільки одне — служіння.

— Кельнере! — покликав Доутрі, а коли той підійшов, сказав йому: — Два кухлі пива. Затямив, Кілені? Два кухлі пива.

Майкл засовався на стільці, нетерпляче поклав одну лапу на стіл і мельнув язиком до стюардового обличчя, що нахилилося до нього.

— Він запам’ятає, — сказав Доутрі шкіперові шаланди.

— Як ми балакатимемо, то ні, — відповів той. — Ось ми одуримо твого пса. Я скажу, що робота твоя, коли я прожену Гансо-на. А ти кажи, щоб я вигнав його зараз. А я тобі — що Гансон мусить перше заробити прочухана. А тоді засперечаємось, як два йолопи, і будемо кричати один на одного. Ти готовий?

Доутрі кивнув головою, і вони завели голосну суперечку. Майкл поглядав то на одного, то на другого.